Шістнадцята колонія в башкотарстанському Салаваті здобула популярність завдяки Пригожину, який епатажно приземлився на вертольоті поруч із головним входом до установи й вирушив на плац, щоб вербувати в’язнів на війну. Причому на шикування вигнали навіть тих ув’язнених, хто не міг ходити, щоб «забезпечити стовідсоткову явку». Яке це було для українських громадян — стояти й слухати про те, як «Вагнер» набирає вбивць і маніяків, щоб «різати хохлів», — уявити складно.
Щоправда, багато хто й тоді не зрадів путінському кухареві, бо за тиждень до цієї показухи в колонії відключили зв’язок «Зонателеком», закрили кімнати для коротких і тривалих побачень, а також перестали видавати посилки та передачі. Як пояснила адміністрація, з міркувань безпеки. З тією ж метою весь тиждень влаштовували обшуки в бараках, тож було взагалі дивно, що майже половина ув’язнених у підсумку виявила бажання записатися до лав ПВК.
Не всіх віддали Пригожину — викреслили тих, хто потрібен на виробництві, яке годує все керівництво колонії. Формально багато в’язнів оформлені у швейному цеху, але фактично працюють на напівлегальних виробництвах «промки», які за документами не фігурують. «Є, наприклад, лінія з виробництва комбікорму. Вона значиться як непрацююча. Але фактично працює у дві зміни, а електроенергію списують на швейний цех, який легально функціонує. Витрати виходять майже нульовими — оренду не платиш, електрику отримуєш халявну, а робочі руки взагалі безкоштовні. Єдина проблема — іноді ці руки відриває», — розповів один із мешканців Салавата, знайомий із роботою «промки» ВК-16.
Історія про травматизм на «непрацюючому» конвеєрі свого часу була в центрі уваги місцевих правозахисників — потерпілого, якому в результаті ампутували кисть, підтримав один із активістів, що перебував у цій же колонії, Ірек Сальманов, який принципово й педантично засипав усі інстанції скаргами та заявами. За це його почали регулярно відправляти до штрафного ізолятора, створюючи «портрет злісного порушника», а також погрожували, що переведуть до єдиного приміщення камерного типу (ЄПКТ) — спеціального закладу для «ломки» ув’язнених, створеного з метою обходу судової тяганини. І таки перевели, після чого про долю активіста жодних згадок знайти не вдалося.
Однак у ШІЗО тут відправляють не лише за власні скарги. Відомо, що кримського політв’язня Узеїра Абдуллаєва у 2025 році помістили в ізолятор за розпорядженням ФСВП як засіб тиску на його матір, яка засипала скаргами московських чиновників. Жінка намагалася звернути увагу на те, що другий син, який перебував у сусідній салаватській колонії ВК-2, на той час провів у ШІЗО понад 1000 днів, що є незаконним і негуманним. Замість усунення порушень співробітники ФСІН дали розпорядження помістити до «штрафняка» й молодшого сина.
Також примітно, що адміністрація колонії розглядає поміщення в ШІЗО не тільки як покарання, а й як своєрідну «профілактику». За словами дружини кримськотатарського політв’язня Еміра-Усейна Куку, кримських татар відправляють туди під надуманими приводами з явно помітною періодичністю. А дружина кримського політв’язня Арсена Джеппарова, який вже вийшов на свободу, розповідала, що в колонії існує негласна практика — в’язнів, яким залишилося недовго до звільнення, «пакують» на тривалий термін до штрафного ізолятора. Мабуть, щоб остаточно підірвати їхнє підірване здоров’я перед тим, як вони вийдуть на волю.
«Крихітні камери під постійним наглядом. Заборонено спати в недозволений час, навіть на підлозі чи лавці, а ліжко на весь день пристібають до стіни. Бетонні стіни та підлоги, у камерах вогкість, холод, опалення працює слабо, немає гарячої води. І жодної медичної допомоги, якщо стане зле», — так описував умови в ШІЗО Салавата один із адвокатів, який відвідував довірителів у цій установі.
Про проблеми з медичною допомогою згадує й дружина Джеппарова. За її словами, коли в умовах ізолятора у нього почався якийсь важкий запальний процес, загострилися болі в ділянці підшлункової залози й піднялася висока температура, довелося дзвонити до Москви, щоб ув’язненого оглянув черговий медик. У підсумку його вивели до медсанчастини, поставили крапельницю і відправили назад до ШІЗО. Через кілька годин напад поновився, тоді його знову вивели до медсанчастини, залишили під крапельницею з протизапальними препаратами на три дні, а щойно збили температуру, знову відправили до ШІЗО. У обстеженні та аналізах категорично відмовили.
Аналогічне ставлення було й до іншого кримськотатарського політв’язня — Еміра-Усейна Куку. У нього запалилися ясна й з’явився флюс від хворих зубів, але лікуватися довелося самотужки, оскільки співробітники колонії не надали жодної медичної допомоги. А ось пухлину під коліном, через яку він не може нормально ходити, самостійно вилікувати не вдалося. Але в медчастині, як і раніше, не збираються ні оглядати, ні, тим більше, лікувати політв’язня.
Це далеко не єдина історія про зневажливе ставлення до болю та страждань хворих людей з боку адміністрації колонії. Регулярно з’ясовується, що хтось із ув’язнених перебуває при смерті через те, що посилка з ліками від родичів місяць-півтора лежить на пошті, і ніхто зі співробітників ВК-16 тривалий час не забирає ані листів, ані посилок. А після отримання препарати все одно до хворих не доходять – починається бюрократична тяганина та вимагання грошей за «вирішення питання».
Взагалі, вимагання в салаватських колоніях досить процвітає. Щоб не били, щоб не відправляли до ШІЗО, щоб отримати свою посилку чи ліки. До речі, за словами одного з колишніх ув’язнених, співробітники не тільки вимагають, а й самі крадуть із посилок усе, що їм подобається. Крім того, існує й окрема данина — певна кількість сигарет на кожну зміну, певна кількість наборів шахів та нард ручної роботи на місяць тощо.
За відмову платити данину карають жорстоко: вриваються посеред ночі в барак і виганяють усіх на вулицю, нібито з метою проведення обшуку. У бараці все перевертають, вилучають багато речей, які не є забороненими. Ув’язнені весь цей час, кілька годин, стоять на плацу й мерзнуть. Якщо хтось починає обурюватися, оперативники можуть підняти тривогу й викликати спецназ ФСІН для придушення бунтів. «І хоч фактично ніхто взагалі не бунтує, заходять маски, ставлять усіх на коліна й змушують так повзти до барака. Ще й б’ють при цьому. Дуже боляче виходить», — розповідає колишній ув’язнений.
Але навіть і без цілеспрямованих знущань умови життя в ВК-16 досить жахливі. Унітазів у бараці мало, і до туалету майже завжди стоїть черга. Опалення слабке, і взимку постійно холодно. Багато хто починає хворіти, і незрозуміло, чи вони весь час кашляють від застуди, чи це туберкульоз, якого в салаватських колоніях дуже багато. Ну і їжа, звісно, просто нестерпна – протягом багатьох днів у колонії можуть давати відварену напівгнилу капусту, часто навіть не посолену. Або, як стверджує колишній в’язень, якийсь час їх годували просто кормом для коней із люцерни.
Імена співробітників колонії, які безпосередньо причетні до створення нелюдських умов та цілеспрямованого переслідування ув’язнених під виглядом дисциплінарних заходів, встановлено. Це колишній начальник колонії Багаутдінов Руслан Салім’янович, начальник оперативного відділу Фарахов Ільгіз Ільдарович, співробітники оперчастини Гаврилов Євген та Горощук Георгій Сергійович, а також новий начальник Зайнагатдінов Руслан Рамілевич.
Серед українців, які перебували або досі перебувають у ВК-16, відомо про таких:
Абдуллаєв Узеїр Рза огли
Куку Емір-Усеїн Кемалович
Джеппаров Арсен (відсидів весь термін)
Сейтмеметов Рустем Абдураманович
Сейтосманов Енвер Казімович
Джемаденов Еміль Енверович
