Колонія в Салаваті здобула популярність завдяки Пригожину, який епатажно приземлився на вертольоті поруч із головним входом до установи Яке це було для українських громадян — стояти й слухати про те, як «Вагнер» набирає вбивць і маніяків, щоб «різати хохлів», — уявити складно.
«Прибив свої ноги до підлоги», — так вчинив один із російських ув’язнених, аби уникнути переведення до ВК-33 у Хакасії. В одній з найвідоміших колоній-катівень сьогодні утримують щонайменше одного цивільного та п'ять українських військовополонених (з яких четверо – «азовці»).
Якутськ — одне з найхолодніших міст світу. Взимку тут часто буває мінус п’ятдесят, що вже саме по собі є екстремальним, навіть без позбавлення волі. Але для ув’язнених українців в ВК-1 у Республіці Саха до морозів додаються не менш екстремальні стосунки з адміністрацією колонії.
Найближча для південних окупованих територій жіноча колонія в Зеленокумську Ставропольського краю. Теоретично, усіх жінок мали б залишати у спеціально створеній установі на окупованій території. У гіршому випадку — відправляти їх всіх до Зеленокумська. Важко сказати, що краще.
Заїжджена фраза «Вологодський конвой не любить жартів» тут сприймається не так жартівливо, як на волі. Ще гостріше це відчуття у Вологодській жіночій колонії номер один, де на сьогодні перебувають щонайменше три українки, засуджені російськими судами у зв’язку з війною.
У випалених сонцем напівпустельних степах Заволжжя розташована жіноча колонія номер 28. Тут утримують близько п’ятисот жінок, зокрема щонайменше трьох українок. Колонія обслуговує відомий бренд одягу, один із слоганів якого — «Будь вільним!».
«Щасливий той, хто щасливий вдома». Такий напис виведено на стіні одного з корпусів колонії № 7 у Бурятії. Ув’язнені жінки часто й одноманітно жартують з цього приводу, мовляв, в’язниця — їхній дім, але щастя якось не помітно. Принаймні три українки там чекають повернення до дому
ВК-28 у селі Березники має велике швейне виробництво, на якому в рабських умовах працюють сотні жінок-ув’язнених. Адміністрація розглядає їх виключно як ресурс, що треба вичавлювати досуха. Для цього на зоні підтримують атмосферу страху й змушують працювати до втрати свідомості.
Найстрашніше місце для українських жінок — мордовська колонія в селищі Явас. Це місце, де жінок безкарно катують, примушують працювати по 16 годин і де ув'язнена може просто зникнути назавжди. Найчастіше українок етапують саме туди — до Яваса.
Колонія в селищі Головіно входить до десятки найбільших місць позбавлення волі для жінок у всій російській системі. Щоб уявити глибину депресивності цього місця, тут продали залізничний вокзал «на дрова» у 2008 році. У важких умовах позбавлені волі тут знаходиться п'ять українок.
Про Верхньоуральську в’язницю немає пісень та моторошних легенд. Але ця «критка» спеціалізується на політв’язнях ще з царських часів. І набралась досвіду в часи НКВС. Від початку окупації Криму сюди стали привозити ув’язнених мусульман, а згодом і українських військовополонених.
Коли кажуть, що ув’язнений у тюрмі може просто зникнути безслідно, мають на увазі саме тюрму в Димитровграді. Це єдина в’язниця, у якій за останнє десятиліття спалахнув бунт ув’язнених. Але інцидент анітрохи не змінив ставлення до контингенту, серед яких щонайменше 57 українців.
Про в’язницю в маленькому приволзькому містечку Балашов кажуть, що вона «під ворами». Це твердження регулярно підкріплювалося «прогонами» про те, кого в цій в’язниці «коронували», а кому «дали по вухах». Років 8 тому в’язниця почала приймати перших українських політв’язнів.
Найменша російська в’язниця розрахована лише на 150 ув’язнених. Санітарна площа на одну особу становить лише 4 квадратні метри. Як і в усі інші в’язниці, сюди, незважаючи на скромну місткість, активно доставляють українських військовополонених та цивільних з окупованих територій
Мінусинськ заробив собі репутацію місця для політичних в’язнів ще за часів декабристів, потім Мінусинська в’язниця стала одним із місць для розстрілів «класових ворогів», а згодом — для «ломки» кримінальних авторитетів. Тепер от українці.
За три сотні кілометрів від державного кордону з Україною розташоване одне з найжахливіших місць ув’язнення українців — Єлецька критка. Ще півтисячі років тому в ями, накриті дерев’яними настилами, зганяли каторжан і втікачів-селян. А сьогодні до казематів етапують українців.
Росія багата на гнітючі в'язниці, відомі своїми історіями. Але є одна в'язниця, про яку, без перебільшення, чув майже кожен мешканець пострадянського простору. Пісня про «Володимирський централ» свого часу лунала буквально «з кожного праски».
Що ми знаємо про умови, в яких перебувають українські політв'язні, захоплені на окупованих територіях? Відповідь на це та інші питання представлено в рамках проекту «Архіпелаг УФСІН» про місця утримання цивільних українців, які втратили свободу в результаті війни.
Мабуть, з 2014 року стало зрозуміло багатьом, що складовою російсько-української війни стала інформаційна боротьба. Тут розповідатиметься, як репресований воїн УПА Іван Прошак став об'єктом пропаганди ворога.
На День захисників і захисниць України хочу поділитися з вами дослідженням, яке зайняло досить багато часу - з літа 2024 року. Йтиметься мова про політрайонного пропагандиста УПА Івана Прошака (1922-1999).
