Коли кажуть, що ув’язнений у тюрмі може просто зникнути, і ніхто про це не дізнається, найчастіше мають на увазі саме тюрму в Димитровграді. Знущання та безкарність тюремників тут досягли такого рівня, що ця в’язниця у 2022 році стала єдиною з усіх «криток», у якій за останнє десятиліття спалахнув бунт ув’язнених. Цей інцидент анітрохи не змінив ставлення до ув’язнених, серед яких щонайменше 57 українців, позбавлених волі виключно у зв’язку з російською збройною агресією.
Причиною бунту стали дії тюремної адміністрації, яка посилила тиск після прибуття в регіон нового начальника УФСІН області Сергія Балдіна. Цей керівник виявився з розряду «яструбів», переконаних, що ув’язнені в російській в’язниці почуваються надто вільно. Тому в «критці» почали проводити обшуки камер за участю спецпідрозділу ФСВП. Особливо жорстоко чинили з тими, хто сповідує іслам.
Під час обшуків співробітники цього тюремного «спецназу» змушували заарештованих стояти в багатогодинних розтяжках і били їх. Але приводом для протесту стало вилучення годинників, за якими мусульмани стежили за часом виконання намазу у священний місяць Рамадан, та топтання ногами аркуша з молитвою із Корану. До цього «тюремники» вже забрали у мусульман молитовні килимки та порвали Корани, а також наполегливо додавали у всю їжу свинину. Тож терпіння мусульман не витримало першим, і ув’язнені почали розрізати собі вени.
Цю хвилю підтримали й інші ув’язнені — загальна кількість тих, хто “вскрився”, склала щонайменше 35 осіб, причому щонайменше трьох довелося доправити до цивільної лікарні для накладення швів. Ще сотня ув’язнених оголосила голодування. В управлінні ФСВП назвали те, що відбувається, шантажем, а на пропозицію вилучити відеозаписи з камер спостереження відповіли, що більшість камер відеозапису було знищено ув’язненими під час бунту. Пояснення мізерне і явно недостатнє для адекватного розслідування інциденту, але «по гарячих слідах» слідчі органи такої перевірки не проводили. Через тиждень двоє ув’язнених зашили собі роти й оголосили сухе голодування, вимагаючи адекватного розслідування інциденту.
Єдине, чого вдалося досягти ув’язненим, — це візит місцевого омбудсмена Сергія Люлькова, який озвучив кількість постраждалих, скарги на тортури та визнав, що бачив у деяких сліди побоїв. При цьому він ухилився від коментарів щодо того, чи справді нікому з бунтівників не знадобилася госпіталізація, як про це стверджував начальник в’язниці Олександр Логінов. Правозахисники повідомили, що щонайменше одного ув’язненого відвезли до лікарні для надання невідкладної допомоги, а під час побиття «спецназівці» звинувачували мусульман у тому, що вихідці з Північного Кавказу брали участь у війні на боці української армії.
Важко уявити, яке в такому разі було ставлення до українців, позбавлених свободи через війну. Особливо з огляду на те, що частина «вертухів» набрана з колишніх учасників збройної агресії, яку росіяни називають “спеціальною воєнною операцією”. Були глухі чутки про те, що українських в’язнів систематично б’ють не рідше ніж двічі на тиждень, забороняють спілкуватися між собою, а також змушують довго стояти на колінах, тримаючи руки за потилицею. Тих, хто ворушиться або зводить руки, — б’ють.
Про те, що практика знущань після бунту та розголосу в ЗМІ нікуди не зникла, свідчать поодинокі повідомлення, що прориваються назовні. У 2023 році мусульмани змогли повідомити про тортури та насильницьке гоління бороди, а також про традицію вмикати надзвичайно гучну музику саме під час виконання намазів. У 2024 році в’язні знову розрізали собі вени, різали шиї та животи, щоб привернути увагу до тортур і побиття, метою яких було примушення до підписання контрактів із російською армією. За даними «Гулагу — ні», процесом тортур керував уже новий начальник УФСІН Станіслав Акімов, який був матеріально зацікавлений у кількості контрактів.
Окрім тортур, Димитровградська в’язниця відома й дуже поганими умовами побуту ув’язнених. У погано провітрюваних камерах панує вогкість і цвіль, а також повно комах — від тарганів до павуків і стоніжек. В принципі, навіть на офіційних фото коридорів в’язниці помітно, що стан стін і стелі досить жалюгідний і вже давно потребує серйозного ремонту.
Ще правозахисникам надходила інформація про те, що співробітники в’язниці крадуть у засуджених гроші з особових рахунків, а також їжу, сигарети, теплий одяг і навіть банні приналежності. Димитровград — це мономісто, головне підприємство якого вже давно перебуває у занепаді, тому працівники в’язниці цілком можуть розглядати своє місце роботи як джерело додаткового збагачення за рахунок речей ув’язнених. Тим більше, що на всі скарги арештантів, як правило, адміністрація в’язниці реагує або поміщенням до штрафної камери, або жорстокими побоями. Або й тим, і іншим.
«Жодні скарги поштою цензуру не проходять. Хоч щодня пиши. Дзвонити через «Зонателеком» не дозволяють, тому ніяк не передати. А якщо вдасться домогтися зустрічі з адвокатом, то спілкуватися можна лише через скло та в присутності співробітника в’язниці. Спробуй у таких умовах поскаржитися, розуміючи, що тебе за це битимуть, доки нирки не відб’ють», — поділився політикою адміністрації в’язниці колишній ув’язнений на умовах анонімності.
У ситуаціях, коли побиті потенційно можуть домогтися перевірки та огляду побоїв, тюремники перестраховуються і на реєстратор, який знімає стіну або спину співробітника, записують передбачені інструкцією застереження на кшталт «припиніть калічити себе! Якщо ви не перестанете битися головою об підлогу, ми будемо змушені вжити заходів» . На особливо непокірних складають рапорти, щоб порушити нову кримінальну справу про дезорганізацію діяльності виправної установи. Це дуже популярний прийом — справа формується виключно на підставі доказів співробітників в’язниці, суди такий підхід анітрохи не бентежить — вони майже без винятків визнають ув’язнених винними та додають терміни, незалежно від абсурдності доказів.
Ще одна аномальна особливість цієї в’язниці — порушені комунікації із зовнішнім світом. Широко поширена думка, що листи, які небайдужі люди пишуть політичним в’язням, утримуваним у димитровградській «критці», зникають у «чорній дірі». І ніхто ніколи не отримував жодної відповіді на такі листи. Досвідчені «листописці» підозрюють, що адміністрація в’язниці запровадила своє негласне правило: листи вони передаватимуть лише від родичів, а решта — «не допускаються».
Цим, мабуть, пояснюються окремі випадки, коли люди встановлюють зв’язок із ув’язненими, оскільки ті, цілком ймовірно, змогли вказати адміністрації, що їм пише «племінник», «двоюрідна бабка» або «тітка». Однак навіть ця хитрість не діє щодо українських військовополонених, яких відправили відбувати перші роки покарання у в’язницю Димитровграда — на всі листи до них від «племінників» та інших «родичів» панує незмінна, лякаюча тиша.
Побиття та тортури явно порушують Женевські конвенції щодо поводження як з військовополоненими, так і з цивільним населенням. Серед безпосередньо винних у цьому — нинішній начальник в’язниці Корсун Дмитро Олександрович, а також його попередник Логінов Олександр Юрійович. Сюди ж варто додати заступника-«кадровика» Канунникова Андрія, який закликає контужених «своошників» йти в охорону в’язниці, а також ще одного екс-заступника з оперативної роботи Марата Ідрісова, який запровадив тортури як повсякденну норму.
Відомо про таких громадян України, які опинилися в катівні Димитровградської в’язниці через війну:
Меланчук Віталій Юрійович
Левченко Олексій Олександрович
Єршов Віталій Вікторович
Дога Олег Іванович
Матвієнко Віталій
Меметшаєв Абляміт Алієвич
Жук Ярослав Павлович
Мустафаєв Марлен Рамісович
Кравцов Дмитро Вікторович
Адаменок Дмитро Олександрович
Аршулик Володимир Володимирович
Кульбаба Андріан Петрович
Дзьома Олександр Миколайович
Пінчук Олексій Олександрович
Лабунський Дмитро Анатолійович
Одноочко Володимир Володимирович
Плаксивий Олександр Олександрович
Тяжкороб Микола Сергійович
Яремов Дмитро Володимирович
Попович Микола Юрійович
Катанюк Василь Іванович
Яцков Сергій Олександрович
Мельник Святослав Степанович
Полінкевич Петро Олегович
Таратута Микола Миколайович
Пецера Антон Володимирович
Петреченко Олександр Володимирович
Левченко Максим Валерійович
Приймачук Олександр Сергійович
Когут Андрій Михайлович
Чорний Павло Петрович
Боченко Сергій Анатолійович
Мальченко Валерій Михайлович
Маслюков Юрій Вікторович
Румянцев Іван Миколайович
Попович Сергій Ярославович
Волков Артур Валерійович
Хадеєв Максим Григорович
Васьковський Максим Юрійович
Бостан Дмитро Михайлович
Калашников Денис Володимирович
Острогляд Олег Миколайович
Чемер Андрій Вікторович
Образцов Олександр Сергійович
Чміль Олександр Олександрович
Критин Сергій Григорович
Комаров Кирило Олегович
Мироненко Артем Олександрович
Садовець Олег Леонідович
Гаврилес Володимир Васильович
Недашковський Віктор Миколайович
Луценко Віталій Анатолійович
Бура Роман Юрійович
Николенко Володимир Олександрович
Яцковський Володимир Володимирович
Нагорний Василь Анатолійович
Маніта Віктор Анатолійович
