Один “дослідник, психолог” з РФ чудово "розшифрував" фемінізм. До слова, це молода людина мого покоління, тобто освічений міленіал з творчими здібностями.
Взагалi ніколи не бачила цю особу наживо, тільки прослухала доволі давно декілька тез на каналі його “НДІ”, де не було притомного україномовного чи англомовного контенту, але на цьому прикладі можна дослідити “логіку” певних “винахідників” з країни-агресора, які носять маску псевдолібералізму. Чи існує у них реальне уявлення про сучасне суспільство?
Він стерджує, що нібито:
1. Фемінізм -це рух жінок, які хочуть отримувати кошти просто за те, що вони жінки.
2. Частина феміністок ладна не працювати і шукає чоловіків, які б їх утримували.
3. Жінка в декретній відпустці деградує інтелектуально, випадає з професії, перестає бути цікавою як особистість.
4. Закон про боротьбу з домашнім насильством не потрібен і гендерні квоти в політиці та великому бізнесі не потрібні також.
Що я можу сказати з цього приводу?
Психолог, ясна річ, із “крутим” але не европейським і не американським дипломом, чудово засвоїв прийоми "чорної риторики", а особливо аргументацію ad hominem. Раніше, в Середньовіччі, єзуїти шукали відьом. Нині інфобізнесмени з великою кількістю переглядів користуються технологіями, аби просувати тоталітарну або ультраконсервативну картину світу. При цьому в їхні теорії геть не вписуються протилежні факти.
Тепер - про розвінчування міфів.
Візьмемо журналістику як галузь, яка швидко розвивається технологічно, у світі має дуже великі фінансові вливання, є соціально значущою, є діючим соціальним ліфтом.
Мені відомі випадки, коли фаховим журналісткам з українських каналів не менш фахові політики та бізнесмени, як місцеві, так і закордонні ламали техніку, надсилали фішингові листи, погрожували в'язницею або іншими формами несвободи, забирали роки стажу/місця в проєктах і приписували їх собі, накручували штучні "прогули" за допомогою карток підприємства, а потім нахабно з екранів стверджували:
"Ви, жінки, не вмієте боротися. Ви навіть коли берете камеру до рук, криво знімаєте Мене, сонцеликого!".
Зрозуміло, що в даному випадку титул сонцеликого - це натяк на статус державного службовця рангу А або B і відповідні соціальні можливості. Можливості маніпулювати і громадською думкою, і законодавством, і навіть "під себе" переписувати наукові тези.
Всередині самих по собі каналів існує постійна боротьба, постійний ризик т.з. "нестатутних відносин" між фахівцями, ризик інтелектуальної компрометації.
Поки що тільки 2-3 інфоресурси з усіх, що розвиваються (на щастя, дійсно бурхливо розвиваються кількісно та якісно) в Україні мають якісь внутрішні регуляторні норми стосовно гендеру, толерантності та здорової конкуренції.
Дивно споглядати, як цей фахівець торкається теми політичної ідеології.
На питання, чи відвідував він Україну і як давно, він не надав жодних конкретних даних. Принаймні квитка на потяг або автобус у доступі на сторінках чи десь у коментарях з відеохостингів не було.
Персонаж не відтворював публічно жодної відверто проросійської тези. Явно має доволі високі навички програмування і дійсно вміє конструювати типології, але… У декількох випадках типажі взяті чомусь із дитячих мультфільмів. Можливо, ім там настільки важко, що доводиться аж так себе цензурувати? зловісний сміх за кадром
Деякі аспекти аргументації зрозумілі, а от з іншими - просто якісь рододендронові хащі.
Ну і розмова була така, як нібито із прибульцем говориш. Слова в літери складаються, але якщо розібрати тезу за тезою поступово, може виникнути антиутопічна картина. Десь у “північній пальмірі” у нього офіс зі скляними дверима, де він типує людей. І ось раптом заговорив про прогрес та фемінізм. Довелося взяти чашку кави, ягідний протеїновий батончик і розвісити вуха, імітуючи щиру зацікавленість.
Якщо моя референтна група щось важить, я можу навести контраргументи:
1. Більшість квот на робочі місця у ЗМІ взагалі за непрозорою формулою створюються, а раніше роками навіть їх не було.
2. Жінкам-газетяркам хоча б інколи дається слово, жінкам-відеографиням набагато складніше. За наявності всіх інших умов українські журналістки мають приблизно на 40-60% більше свободи слова, просто можна через непорозуміння випасти з колективу або робочого ритму, втім, альтернативу за наявності вміння писати-знімати-думати знайти теоретично можна.
Для них більшість фахових курсів мають таку ціну, що потрібно ледь не квартиру заставляти, аби просто навчитися фахово знімати репортажі, так щоб не було нарікань ані з т.з. змісту, ані з т.з. картинки (естетики), ані з т.з. права інтелектуальної власності.
3. З моїх знайомих жінок більшість тріумфально повернулася на роботу після декрету, дехто - навіть з підвищенням. Ще від 5 до 10% моєї стрічки друзів відкрили та успішно ведуть свої бізнеси.
Приємно це споглядати, приємно усвідомлювати, що родина або навіть просто спільне побутування з чоловіком не зламали їхньої рішучості в питаннях кар'єри та саморозвитку. Я в декрет ніколи не йшла й не збираюся, на побачення не ходжу також, але маю знайомих з ідеальним work-life balance.
4. Теза "Жінок в армії мало, а тих, хто є, не беруть на спецоперації" - це просто шедевр спекулятивної логіки з уст молодого "інфопсихолога".
Складається враження, що імена Хатшепсут, Клеопатри, Мата Харі, а особливо - княгині Ольги цьому "молодому ідеологові" нічого не говорять.
Вірно, він казав взагалі про жінок в усі часи.
Ми бачимо те, що хочемо бачити. Хтось в Україні бачить нові обрії діджиталізації, гнучкої освітньої системи, барви філософського світосприйняття, а хтось за бордюром, маючи притомні інструменти для самопізнання, маючи діючу психологічну практику, і досі сприймає жінок не як повноцінних партнерок у справах, а як безкоштовний атачмент до сімейного гніздечка.
Як типолог цей молодий науковець, можливо, дійсно вартує чогось, хоча я сама не ознайомлена з наявним у нього математичним апаратом,
але конкретні ідеологічні тези, що лунають на каналі, свідчать про те, що він підтримує модель суспільства, в якій можуть спокійно існувати та рухатись до успіху тільки прибічники державного контролю за кожною думкою.
Тоталітарні політичні сили випестували публічного інтелектуала, про якого, на жаль, важко сказати, що він помиляється. Приблизно такими риторичними прийомами користувалися засновники концентраційних таборів та інших репресивних систем.
Посилання на ресурс не надаю з кількох причин:
1. Його можливі прибічники можуть бути на цьому сайті.
2. Не хочу встановлювати зобов'язальних договірних відносин з цим фахівцем.
3. Шкода юнака, якщо люди з подібними поглядами, але з України, підуть у "стані берсерка" трощити його контент.
4. З цього випливає дивна ситуація: нас поступово привчають бути толерантними до тих, хто вкрай нетерпимий щодо нас.
Самі по собі типології шкоди не несуть, але коли їх починають вмонтовувати в більш складні ідеологічні конструкції, можуть бути й такі прецеденти.
© Copyright: Martinella, 2021
