Усього за три сотні кілометрів від державного кордону з Україною розташоване одне з найжахливіших місць ув’язнення українців — Єлецька критка. Ще півтисячі років тому в ями, накриті дерев’яними настилами, зганяли каторжан і втікачів-селян. А сьогодні до відбудованих казематів етапують мешканців окупованих українських територій, засуджених за опір або релігійні погляди. Щонайменше дев’ятеро пройшли або досі мучаться в цій в’язниці.
З давніх-давен Єлецька в’язниця славиться своїми тортурами. За найменше порушення тюремного режиму в’язнів приковували до стіни або садили в одиночну камеру без світла й їжі. Люди часто доходили тут до божевілля від голоду та втрати орієнтації. До сьогодні в’язниця зберігає свою похмуру репутацію катівні, про що свідчать повідомлення, які періодично просочуються, про чергові спроби самогубства ув’язнених.
З радянських часів Єлецька в’язниця прославилася завдяки повісті Кирила Подрабінека «Беспредел», в якій він детально описав, як і для чого працюють «прес-хати» — камери зі злочинцями, які виконують доручення адміністрації щодо «приборкання» незгодних. Через двадцять років, на початку 2000-х, «преси» нікуди не поділися. Детальну інформацію про це опублікувала адвокатка Надія Пономарьова.
«...адміністрацією створено «прес-хати». Одна з них — камера № 128 (карантин), у якій перебувають 5–6 засуджених, які є членами самодіяльних організацій або просто «прессовщики». Після прибуття до Т-2 (так офіційно називається установа), ув’язненого поміщають у карантин, де він проходить «обробку» з боку активістів — «пресувальників». З ув’язненим активісти можуть робити все, що їм заманеться — побити, зґвалтувати тощо, і все це з відома адміністрації», — цитує лист одного з ув’язнених Надія Пономарьова.
Там же наводяться свідчення кількох ув’язнених про те, що тортур зовсім не цуралися й самі працівники в’язниці — вони били ув’язнених кийками та табуретами, а улюбленим прийомом було підвішування за допомогою наручників на ґрати вікна так, щоб ноги не досягали підлоги. У такому положенні ув’язнені проводили по кілька днів, не отримуючи їжі та випорожнюючись під себе.
В оприлюднених матеріалах наводяться прізвища причетних до тортур того часу, зокрема згадується співробітник режимного відділу Кокоткин, який станом на 2017 рік продовжував нести службу в Єлецькій в’язниці. Чи збереглися разом із кадрами й традиції початку 2000-х — поки що точних відомостей немає, але, судячи з окремих натяків, виключати цього точно не варто.
Втім, навіть і без знущань умови утримання в тюрмі Єльця є нелюдськими. У деяких камерах немає опалення і дуже холодно, на стінах — грибок, а повітря дуже важке через погану вентиляцію.
Маса проблем з гігієною. Робу видають лише одну, і тому випрати її та висушити неможливо — ув’язнений має бути в робі під час перевірок протягом дня. Крім того, формально, ув’язненим цієї в’язниці належить митися один раз на тиждень. Тоді ж можна й випрати білизну. Насправді досить часто трапляється, що зміна конвою, на яку припав день лазні, просто «пропускає» кілька камер, щоб не обтяжувати себе зайвими пересуваннями. І ситуації, коли ув’язнені не бачать лазні цілий місяць, — тут цілком звична норма.
Скільки це спричиняє медичних проблем, сказати складно. Але очевидно, що надання медичної допомоги — точно не сильна сторона цієї установи. Добре ілюструє це твердження історія російського політв’язня Івана Кудряшова, у якого в тюрмі почалися психічні розлади. Місцевий лікар діагностував «нервовий зрив», але не поставив конкретного діагнозу. Ув’язненому щодня видають таблетки, але не повідомляють назву препаратів.
Ще ця «критка» примітна тим, що її адміністрація першою почала стягувати плату з ув’язнених за наданий «сервіс». З кожного грошового переказу на рахунок ув’язненого в Єлецькій в’язниці установа тепер забирає ¾ від суми — нібито на «утримання» ув’язненого. Ця норма виглядає дивно і раніше ніде не застосовувалася, але буквально з минулого року Єлецьке «ноу-хау» почали переймати й в інших місцях позбавлення волі.
З інших відмінних рис варто зазначити, що в’язниця розташована в межах міста — в’язні добре чують дзвін церков, сирени швидкої допомоги біля міської лікарні та навіть гучну музику з вікон машин, що проїжджають сусідньою вулицею. Це, мабуть, найпарадоксальніше в цій в’язниці — філія пекла має просто феноменальну близькість до звичайного життя.
У підвал в’язниці періодично проводять екскурсії для школярів і туристів, які з цікавістю розглядають ланцюги, колоди та інший в’язнично-катувальний інвентар, ретельно зібраний адміністрацією «критки» в цілу експозицію «в’язничного побуту». А поверхом вище в цей самий час можуть вести на тортури сучасного в’язня, який, проходячи тюремними коридорами, чутиме, як діти діляться враженнями після екскурсії або як починається служба в храмі Різдва Христового.
Найбільш беззаперечну відповідальність за тортури у в’язниці несе її начальник. У Єльці з 2023 року це Вікулін Павло Олександрович. До цього до військових злочинів проти українців був причетний попередній начальник: Труфанов Олег Юрійович
Список українців, які пройшли через Єлецьку «критку» або продовжують перебувати в ній:
Гавриленко Іван Миколайович
Богомазов Богдан Євгенович
Козаченко Віталій Павлович
Семікоз Іван Сергійович
Руденко Станіслав Сергійович
Єфремов Микола Дмитрович
Бугар Владислав Володимирович
Аметов Енвер Есфіндіярович
Кривцун Володимир Вікторович
Шепотько Денис Михайлович
