Колонія в селищі Головіно входить до десятки найбільших місць позбавлення волі для жінок у всій російській пенітенціарній системі. Половина населення селища — це ув’язнені жіночої колонії. Інша половина — співробітники або колишні співробітники цієї ж колонії. Щоб уявити глибину депресивності цього місця, достатньо зазначити, що найяскравішою подією останнього століття в регіоні є продаж залізничного вокзалу Головіно «на дрова» у 2008 році.
Спочатку селище Головіно розвивалося в роки сталінських репресій, коли стало місцем розміщення сімей співробітників табору. Саму «виправну» установу розгорнули на базі місцевої лісопилки — її обнесли колючим дротом, а бараки робітників стали житловою зоною для в’язнів табору. Основним напрямком праці було визначено «роботу з деревиною». У ті часи на лісоповал гнали й чоловіків, і жінок. Лише в 50-ті роки профіль діяльності змінили на ткацьке виробництво, а контингент став повністю жіночим. Але умови праці на «швейці» залишилися тими самими «лісоповальними».
Втім, у сучасній історії колонії є й кілька характерних винятків із загальної жорстокості поводження з засудженими. Зокрема, у 2015 році колонія здобула широку популярність після етапування туди екс-керівниці департаменту майнових відносин російського міністерства оборони Євгенії Васильєвої. Її зробили «цапом відбувайлом» у схемі, за якою з власності Міноборони виводилися найбільш ліквідні та цінні комерційні об’єкти, земельні ділянки та інше майно, засудивши її до п’яти років позбавлення волі.
Було відомо, що її етапували до Головіно в липні 2015 року, а на початку серпня виник великий скандал, оскільки члени Громадської спостережної комісії, які прибули до колонії з перевіркою, не змогли знайти Васильєву на території установи. У ЗМІ поширилися чутки, що замість неї сидить двійник, а саму екс-чиновницю бачили, як вона прогулювалася Москвою.
Пізніше вдалося з’ясувати, що в колонії Васильєву відразу відправили до загону з покращеними умовами, «для відмінників праці». І замість стандартної для Головіно важкої роботи на швейному виробництві екс-чиновниця значилася прибиральницею в місцевій школі. Коли скандал почав набирати обертів, місцевий священик і якісь активісти «згадували» на камери урядових телеканалів, що бачили її в звичайному тюремному халаті й хустці, з мітлою на шкільному подвір’ї.
Ще через тиждень Васильєву офіційно «зняли з балансу», розглянувши клопотання в рамках процедури умовно-дострокового звільнення. Жінка вийшла на свободу прямо із залу суду, хоча мала відбути ще десять діб у колонії до набрання рішенням чинності. У Головіно вона, якщо й перебувала, то точно не більше місяця.
Але жити в бараці «відмінників» або влаштуватися не на швейне виробництво — це привілей для обраних. Як правило, «політичним» ув’язненим на таке розраховувати не доводиться навіть за великі гроші. А ціна справді вражає — за переведення зі швейного виробництва на господарські роботи начальник колонії у 2025 році отримав хабар у розмірі ста п’ятдесяти тисяч рублів (більше півтори тисячі євро). І, як стверджує одна з ув’язнених, це точно не межа для місця, куди етапують переважно чиновниць, які крали кошти.
Тим більше, що «швачка» в Головіно, як і в інших зонах, — це сучасний аналог рабської праці на галерах. Виробництво дуже часто завантажене замовленнями на пошиття форми для силових служб. Звідси й високі норми. Тому кожна швачка зобов’язана виконувати суворий денний план, і якщо жінка не справляється, то страждає показник усієї бригади. Як покарання всю бригаду можуть залишити на другу зміну або відправити додатково прибирати сніг з плацу протягом кількох годин.
Звісно, що на винуватицю покарання за це не чекає нічого приємного. Як правило, у кожної бригадирки в оточенні є кілька фізично сильних уголовниць, які жорстоко й уміло б’ють нерозторопну швачку. Висловлюючись мовою однієї із засуджених, «ногами вбивають командний дух». Адміністрація не припиняє такі розправи і в разі скарг не реагує на них. Там найменше зацікавлені в дотриманні законності, тим більше ціною падіння продуктивності.
Втім, на другу зміну або на роботу у вихідні можуть виганяти ув’язнених не як покарання, а коли «горить» велике державне замовлення. Монотонна багатогодинна праця за швейною машинкою часто призводить до серйозних травм, коли швачкам прошиває по півкисті руки. Але такі «дрібниці» нікого в адміністрації колонії не цікавлять — просто обов’язки “рабині”, що вибула, лягають на плечі решти членів бригади. За невиконання — плац зі снігом або інші господарські роботи.
Про те, наскільки керівництву колонії байдуже до життя та здоров’я ув’язнених, добре видно на прикладі ситуації з комунальним колапсом, що стався минулої зими. 10 лютого 2026 року в Судогодському районі Володимирської області стався великий прорив на магістральній теплотрасі. В результаті аварії виправна колонія повністю залишилася без тепла та електрики на три доби (!). На вулиці панували зимові морози з нічними показниками у мінус дев’ятнадцять градусів. За словами співрозмовниці, всередині бараків і на промисловій зоні вранці було -15 °C.
Керівництво УФСІН регіону запевняло, що оперативно відреагувало на надзвичайну ситуацію. Нібито жінок перевели на посилене гаряче харчування, видали додатковий теплий одяг і намагалися використовувати локальні обігрівачі. Але співрозмовниця, яка пережила ці дні, каже, що ні теплих речей, ні додаткового харчування рядові ув’язнені не побачили. А «локальні обігрівачі» — це буржуйки, які звідкись привезли наступного дня, але їх ставили лише в приміщеннях адміністрації та господарського обслуговування.
До речі, через відсутність світла та підігріву води для миття посуду, його, по суті, й не мили. У результаті до найжорстокішого переохолодження одразу додався спалах кишкової інфекції. Найслабші та літні жінки не встигали вчасно впоратися з проблемою, а води в кранах теж не було, тому що не вистачало електроенергії. Як передає слова однієї із засуджених її адвокат, через те, що аварія сталася у вихідні, до понеділка взагалі нікому не було діла до того, в якому стані перебувають ув’язнені та що з ними може статися без опалення під час сильних лютневих морозів.
Це далеко не перша аварія за останній час. Влітку 2025 року прорвало водопровід, і кілька днів ув’язнені користувалися привезеною водою, якої сильно не вистачало. Тоді теж усіма бараками прокотилася спалах ротавірусної інфекції, незважаючи на яку жінок у будь-якому стані здоров’я виганяли на промислову зону «відшивати план».
Взагалі подробиць цих комунальних знущань майже немає, бо поштою таке не напишеш — цензори просто знищать такий лист. З-за меж в’язниці теж багато тем для листів жорстко обмежені. «Писати про політику, збройні сили росії тощо сюди не можна. Як і завантажені з інтернету новини різних видань — не можна. Такі листи знищуються актом, який я підписую, не прочитавши листа», — описує сувору інформаційну політику одна з ув’язнених цієї колонії. Тож поштою ніхто не зможе ні запитати, ні, тим більше, детально описати те, що відбувається в «зразковій» колонії.
А під час короткострокових побачень у Головіно місяцями відключені телефони. «Родичі приїжджають здалеку для того, щоб мовчки дивитися крізь скло на своїх близьких, немов на риб в акваріумі, без найменшої надії навіть почути голос», — розповідає одна з місцевих правозахисниць. «Там скло сягає стелі. Жодного зазору, щоб звук проходив. Три стільці для відвідувачів. З того боку – три стільці для ув’язнених. Усі шестеро кричать щосили, бо трубки не працюють. Що можна розчути в такому галасі? Що розповісти? Одне розчарування!”, – поділилася своїм досвідом родичка однієї з ув’язнених, яка приїжджала до неї на короткострокове побачення.
Ще тут, як завжди, погано з медициною. Однією з перших українських жінок-політв’язнів стала літня кримчанка Галина Довгопола. Нещодавно вона перенесла в ув’язненні інсульт, але, судячи з усього, жодного подальшого лікування та реабілітації їй не надали. Більше того, через захворювання кісток їй терміново потрібна операція з заміни суглоба (коксартроз), але в колонії не вживають жодних заходів для організації лікування.
За відсутність медичної допомоги та екстремальні умови утримання, особливо під час комунальних аварій, відповідає керівник установи Багінський Олександр Йосипович. Попередній начальник Олександр Муханов отримав 7 років суворого режиму за торгівлю полегшеним режимом, хоча, звісно, його точно не торкнеться весь той морок, який він створював і підтримував — колишні співробітники в спеціальних колоніях живуть непогано. Серед інших причетних вдалося встановити заступницю начальника Юлію Азовцеву, яка вербує до колонії колишніх учасників російської військової агресії.
Наразі відомо про п’ятьох українських ув’язнених, яких етапували до похмурих лісів російського Ополля й утримують за дві тисячі кілометрів від рідних домівок:
Галина Павлівна Довгопола
Яніна Петрівна Акулова
Яна Володимирівна Данилова
Людмила Володимирівна Гончар
Крістіна Андріївна Любашенко
