«Прибив свої ноги до підлоги, щоб не повертатися до цієї колонії», — так вчинив один із російських ув’язнених, аби уникнути переведення до ВК-33 у Хакасії. Це місце зі суворим режимом утримання давно й міцно завоювало собі репутацію однієї з найвідоміших колоній-катівень, у якій на сьогодні утримують щонайменше п’ятьох українських військовополонених (з яких четверо – «азовці») та одного цивільного.
Про звичаї в цьому закладі відомо з попередніх судових процесів, у яких вдалося домогтися покарання для начальника внутрішньої в’язниці Євгена Чичиніна та двох його підлеглих – Дмитра Золотухіна й Іллі Васильєва. У суді вдалося довести, що вони зв’язали та побили ув’язненого настільки, що в нього лопнула нирка. Другого ув’язненого вони занурювали головою в бак із нечистотами та вставляли гумову палицю в задній прохід.
Однак це було давно. І ніяк не вплинуло на традиційні практики колонії. Станом на початок повномасштабного вторгнення ВК-33, з лімітом у півтори тисячі ув’язнених, залишалася одним із головних катувальних конвеєрів, за оцінками російського проєкту Gulagu.net. Неофіційно підтвердження про жахливі речі, які відбуваються в самій колонії, а особливо в приміщеннях камерного типу, надали кілька родичів ув’язнених та адвокатів, обізнаних із ситуацією в цій установі.
За їхніми словами, будь-якого ув’язненого в колонії наглядачі можуть жорстоко побити просто так. З виховних міркувань. Скаржитися тут вже відвикли — співробітників захищає не лише місцева прокуратура та «омбудсмен», а й центральний апарат служби виконання покарань, зацікавлений у збереженні кадрів із багатим досвідом «ломки» будь-якого контингенту. Більше того, до ВК-33 регулярно відправляються «зондер-команди» з інших установ для «обміну досвідом» та організації масових тортур.
Однак юридично всі побої оформлюються як конфлікт із співкамерниками — ця зона вважається однією з най«червоніших», де окремі групи ув’язнених тісно співпрацюють з адміністрацією та беруть на себе, за необхідності, відповідальність за «проступки». А тих, хто наполегливо подає скарги, оформляють як злісних порушників режиму й переводять до єдиного приміщення камерного типу (ЄПКТ) — фактично, тюремного корпусу на території колонії з особливим режимом утримання. Там усе так, як люблять російські «вертухаї» — ліжка, які після підйому піднімають до стіни, змушуючи людей стояти цілий день, регулярні жорстокі побиття та знущання, а також тортури музикою. Кажуть, одна зі змін любить ставити на повтор похоронний марш, який голосно грає протягом усього дня, доводячи людей до божевілля.
«Ломки» ув’язнених, які раніше здебільшого були пов’язані з помстою за скарги на співробітників ФСІН або для отримання якихось зізнань у кримінальних справах, тепер доповнилися новим мотивом. Потік контрактників із місць позбавлення волі помітно вичерпався, а плани нікуди не поділися. Тому багатьох, хто підходить військовому відомству (а там є обмеження щодо типів злочинів), раптово «пакують» у ЄПКТ, і незабаром звідти вони або вирушають «на СВО», або потрапляють до лікарні з серйозними травмами, зокрема розривами внутрішніх органів та переломами хребта.
На сьогодні немає детальних відомостей, але не виключено, що кримськотатарського журналіста Ремзі Бекірова теж можуть відправити до ЄПКТ. Не для вербування на війну, а просто тому, що це поширена практика щодо всіх кримських мусульман, засуджених за статтями про тероризм. Крім того, він одразу потрапив під тиск адміністрації, щойно його перевели до колонії з в’язниці. За інформацією його адвоката Еміля Курбедінова, починаючи з 2024 року журналіста систематично й безпідставно відправляють до штрафного ізолятора. Крім того, політв’язню забороняють писати листи рідним і телефонувати.
Пізніше стало відомо, що серед дисциплінарних стягнень, через які Бекірова відправляли до ШІЗО, є релігійні утиски. Акти складали за читання ранкових намазів у порушення «розпорядку дня». Причому траплялося так, що інспектори чекали, коли кримський татарин почне молитися, і в цей час заходили з увімкненим реєстратором. Мусульмани не можуть переривати молитву, а правила внутрішнього розпорядку вимагають негайно піднятися й назватися. Такими методами співробітники цілком легально формують доказову базу щодо чергового “злісного порушника”.
Від постійного перебування в ШІЗО здоров’я кримського журналіста сильно погіршилося — він схуд ще на п’ятнадцять кілограмів до тих п’ятнадцяти, які втратив у в’язниці. Зокрема, це пов’язано з тим, що порції харчування в ізоляторі скорочені більш ніж удвічі. До того ж їжа поганої якості, без м’яса, молочних продуктів і вітамінів. А постійне стояння на ногах уже призвело до варикозного розширення вен. Також для ВК-33 характерна проблема зі стоматологічною допомогою, яка є загальною для багатьох російських колоній. За словами Бекірова, від болю дають лише парацетамол, зуби не лікують і навіть не оглядають — єдиний доступний варіант — це видалення.
Це підтверджують родичі й інших ув’язнених. За їхніми даними, звернення за медичною допомогою ігноруються медично-санітарною частиною установи навіть тоді, коли людина втрачає свідомість. Потрапити на прийом до вузькопрофільного фахівця вкрай складно, а терміни очікування розтягуються на місяці. При цьому у фельдшера практично немає жодних ліків, а ті, що надсилають родичі, часто не приймаються.
Існує також негласна традиція, що в’язнів, які «дошкуляють» санчастину, відправляють на «лікування» — прибирати територію від снігу. Але не просто чистити плац, а без зимового взуття — у капцях або в сандалях. Потім наглядачі по відморожених кінцівках ще стукають берцами або наступають усією вагою. Персонал це навіть не сприймає як знущання — так, життєві дрібниці на тлі того, що відбувається в колонії загалом.
Людей, які створюють нестерпні умови побуту, постійний психологічний тиск, допускають фізичні знущання та не надають адекватну медичну допомогу, варто обов’язково назвати поіменно. На сьогодні встановлено таких причетних до воєнних злочинів проти українців: начальник колонії Чиж Олександр Олександрович, колишній начальник Караваєв Олег Валерійович, заступник або екс-заступник Дзундза Леонід Мирославович, заступник начальника Бородін Олександр, заступник начальника Білле Олександр, старший інспектор відділу кадрів та роботи з особовим складом Пенда Юлія, начальник медичної служби Щеребединський Євген Євгенович.
Українці, яких незаконно утримують на території ІК-33 у місті Абакан:
Безносько Богдан (військовополонений, полк «Азов»)
Кравченко Богдан Юрійович (військовополонений, полк «Азов»)
Глазков Дмитро Володимирович (військовополонений, полк «Азов»)
Безкоровайний Анатолій Іванович (військовополонений, полк «Азов»)
Васильчук Володимир Володимирович (військовополонений)
Бекіров Ремзі Рустемович (громадянський журналіст)
