Мінусинськ заробив собі репутацію місця для політичних в’язнів ще за часів декабристів — частину з них відправили на заслання саме в цей сибірський куточок. У сталінські часи Мінусинська в’язниця стала одним із місць для розстрілів «класових ворогів», а згодом — для «ломки» кримінальних авторитетів з усього Радянського Союзу. Останні десять років контингент «критки» рясно розбавлений політв’язнями, яким часто фабрикують кримінальні справи з обов’язковим відбуванням частини терміну у в’язниці.
Сам по собі Мінусинськ — це провінційні вулички, мальовничі сквери вздовж річки та плавний купецький стиль архітектури. А прямо посеред усієї цієї ідилії, у центрі міста — величезна й похмура брила в’язниці. Острогу вже понад сто років, це установа з багатою історією, яка за віком поступається лише Чебоксарській в’язниці, Бутирці та Володимирському централу.
При цьому, через те, що в’язниця розташована в межах міста і розширюватися їй нікуди, нові прибудови зводилися дуже щільно одна до одної. Фактично там суцільний лабіринт із корпусів, парканів і переходів. Втім, з цього року (2026) заплановано будівництво ще одного корпусу на шістсот ув’язнених. Якщо ці плани здійсняться, то Мінусинська в’язниця стане найчисельнішою з усіх російських «криток». Хоча й зараз вона поступається за кількістю ув’язнених лише Володимирському централу.
Через тюремні коридори Мінусинська пройшло щонайменше 29 військових і цивільних полонених українців, частина з яких перебувають там і сьогодні, зокрема й повністю сліпий кримчанин Олександр Сізіков, якого, незважаючи на інвалідність та повну відсутність зору, визнали терористом і призначили відбувати частину покарання у в’язниці.
А Мінусинська в’язниця відома своїми вимогами щодо бездоганного дотримання розпорядку та тотального контролю, який здійснюється через цілодобове відеоспостереження в камерах і регулярні перевірки з боку тюремників. Двічі на день проводиться переклик, кожні півгодини конвой візуально оглядає камери через вічко. Ув’язненим заборонено сидіти або лежати на нарах весь час до відбою, а за найменше порушення розпорядку карають не лише переведенням до штрафного ізолятора.
Колишній політв’язень, кримськотатарський політик Наріман Джелял, якого вдалося звільнити з Мінусинської в’язниці в результаті обмінів, так описав цю сторону життя в установі: «Про Мінусинську в’язницю ходили й ходять дуже погані легенди. Побиття — не найгірше, що може там з тобою статися. Є знущання іншого роду, скажімо так».
Найімовірніше, за обережними формулюваннями малася на увазі «ломка» для тих, хто, на думку адміністрації в’язниці, може становити загрозу своєю незалежною поведінкою. Практика «прес-хат» у Красноярському краї досить поширена, і Мінусинська в’язниця не є якимось винятком. Суть зводиться до того, що жертву переводять у камеру, де утримуються люди, орієнтовані на виконання завдань, поставлених оперчастиною. Як правило, це колишні спортсмени — боксери, борці, каратисти. І всі вони мають великий досвід у тому, як перетворити життя чергового ув’язненого на суцільні муки, включаючи зґвалтування та пов’язані з цим знущання.
Іноді ув’язненого навіть нікуди не переводять – його викликають на бесіду до оперчастини й наказують чекати співробітника в кабінеті. Потім до цього кабінету заходить натовп ув’язнених «з широкими повноваженнями» і б’ють жертву стільки, скільки захочуть. Усе це з відома та за розпорядженням співробітників, але формально може виглядати виключно як конфлікт між ув’язненими.
Взагалі, співробітники цієї в’язниці вміють «перестраховуватися». Якщо б’ють, то тільки в «сліпих» зонах, де немає камер спостереження. Під час перевірок завжди з’ясовується, що особисті відеореєстратори випадали, а записи з них стиралися, а якщо щось потрапило на загальні камери, то, як правило, комісія приїжджає на 31–32 день після інциденту, коли всі записи вже автоматично видаляються з серверів. Так, співробітники й не приховують від ув’язнених, що керівництво ФСВП не заперечує проти такого поводження з арештантами, а місцеві прокурори завжди їх прикриють.
Хорошим прикладом є ситуація із заявою мешканця Кабардино-Балкарії Аслана Черкесова, який через адвоката передав відеозвернення про побиття його співкамерника Еміна Ахмедова керівництвом виправної установи. За його словами, начальник мінусинської в’язниці Андрій Ліхтін зайшов до камери, де утримувався засуджений Ахмедов, і почав його бити в рамках провокації з метою ««використати це, щоб подовжити термін». Чи так було насправді — невідомо, оскільки записи з камер ніхто не вилучав. Зате адміністрація в’язниці встановила у кімнаті для побачень подвійні склопакети, щоб ув’язнені більше не могли за допомогою відвідувачів записувати відеозвернення, які кидають тінь на репутацію начальника.
З інших його різких одкровень відомо, що тюремники розкрадають продукти, які за законом належать ув’язненим, такі як яйця та овочі, щоб здати їх у тюремний магазин, де ув’язнені купуватимуть усе це за власні гроші. «Нам належить тричі на тиждень давати варені яйця — вони нам п’ять місяців їх не давали. Те саме — з овочами, які ув’язненим мають видаватися щодня по 240 грамів. Через місяць виповниться рік, як я тут перебуваю, я їх взагалі не бачив», — зазначив Аслан Черкесов.
Також він і безліч інших людей, які сиділи або продовжують сидіти в мінусинській в’язниці, в один голос говорять про відсутність медичної допомоги. У в’язниці немає стабільно працюючих вузькопрофільних фахівців, і ув’язненим буває вкрай складно домогтися медичного огляду. При цьому перелік доступних ліків обмежується найпростішими анальгетиками та антибіотиками, а передача інших ліків від родичів часто затягується через бюрократичні перевірки або взагалі блокується за розпорядженням адміністрації.
Формально в установі є власний стоматологічний кабінет, але лікуванням зубів там ніхто не займається. За словами одного з адвокатів, його довірителю після тривалих узгоджень після низки узгоджувальних процедур та скарг на відсутність лікування (а йому навіть знеболювальне не давали від зубного болю) видалили зуб без будь-якої анестезії. І цей метод «лікування» — системна практика в Мінусинську.
Втім, наскільки широко ця практика поширюється на українських полонених та політичних в’язнів — невідомо. Цензура в Мінусинській в’язниці відповідає решті порядків. Відомий кримськотатарський журналіст Осман Аріфмеметов у 2024 році зміг повідомити, що схуд на 22 кілограми, зіткнувся з проблемами зі здоров’ям і переведений на суворі умови утримання. «Сильно не скаржиться, нічого не каже. Коротко-коротко [повідомляє] — це все, що ми знаємо», — цитує матір політв’язня ініціатива «Кримська солідарність». Ще один кримський татарин Насрулла Сейдалієв втратив половину своєї ваги і навіть побував у тюремній лікарні, але подробиці умов його утримання залишаються невідомими.
На нелюдське ставлення до ув’язнених у цій в’язниці вказує також історія кримчанина Олександра Сізікова, який є повністю сліпим. Незважаючи на інвалідність та відсутність зору, для нього не робили жодних послаблень тюремного режиму. Він ходив разом зі своїм загоном у колонії до їдальні, був змушений стояти на всіх тюремних шикуванні, а вранці разом з усіма мав робити зарядку. І це при тому, що він має гіпертонію третього ступеня та страждає від постійних головних болів. Більше того, періодично з боку адміністрації на його адресу лунають погрози про те, що незабаром його переведуть у «прес-хату», і там його зґвалтують ув’язнені.
За жорстоке поводження у в’язниці відповідає її начальник — Георгій Олександрович Кочергін. Його попередником тривалий час був згаданий вище Андрій Володимирович Ліхтін, який згодом очолив УФСІН Саратовської області та отримав звання генерала.
У Мінусинській в’язниці свого часу відбували або продовжують відбувати покарання щонайменше такі українці:
Арифмеметов Осман Фератович
Різа Омеров
Олександр Сізіков
Наріман Джелял
Насрулла Сейдалієв
Муртаза Сейран Кемадінович
Халілов Ленур Аблямітович
Марченко Олександр Володимирович
Сергєєв Дмитро Сергійович
Будовський Микола Миколайович
Доманчук Юрій Вікторович
Сивохін Олексій Сергійович
Євган Дмитро Євгенович
Любас Олександр Володимирович
Овчаренко Олександр Васильович
Ткаченко Юрій Ігорович
Бондаренко Юрій Миколайович
Задорожний Юрій Іванович
Поляков Максим Сергійович
Воробйов Максим Юрійович
Репка Вадим Григорович
Очимовський Костянтин Іванович
Панченко Віталій Васильович
Погорєлов Юрій
Стокоз Сергій Олександрович
Голубєв Дмитро Віталійович
Чепела Анатолій Адамович
Богданов Сергій Євгенович
Лагутін Микола Миколайович
