Донедавна про в’язницю в маленькому приволзькому містечку Балашов впевнено говорили, що вона «під ворами». Це твердження регулярно підкріплювалося «прогонами» (публічна комунікація в середовищі криміналітету) про те, кого в цій в’язниці «коронували», визнавши найвищим авторитетом кримінального світу, а кому «дали по вухах» (позбавили високого звання в кримінальному світі). Років вісім тому в’язниця почала приймати перших політв’язнів, зокрема мешканців окупованих територій України. Сьогодні через камери Балашовської в’язниці пройшли або все ще перебувають там щонайменше 9 українських політв’язнів і військовополонених.
Ось як описав в’язницю кримський анархіст Євген Каракашев, відбуваючи там частину свого ув’язнення в період з 2022 по 2024 рік: «Тут, загалом, для Росії непогано. З розповідей, є місця, справді пекельні, є місця гірші, ніж це, є кращі (я про місця позбавлення волі ФСВП РФ). Камера у нас простора. Кажуть, що тут усі камери приблизно однакові. Усі п’ятимісні. Камери ШІЗО, звісно, відрізняються. У камерах встановлені камери відеоспостереження, у дверях є глазок, що відкривається ззовні. Цілодобово ми перебуваємо в камері. На прогулянку намагаюся виходити щодня, але не завжди виходить. Гуляємо у прогулянкових двориках, розташованих на даху в’язниці». Є ймовірність, що політв’язень промовчав про багато що, усвідомлюючи, що лист читатиме цензура. Але головне він підмітив дуже влучно — є місця гірші й кращі.
А ця в’язниця дійсно не є чимось особливим — їй близько ста років, раніше вона була розрахована на кілька десятків осіб, а зараз вміщує п’ятсот ув’язнених. За часів сталінських репресій була одним із місць масових розстрілів. Зокрема, стала останнім притулком для священиків, які вціліли на той час, частина з яких згодом була канонізована Православною церквою. На початку цього століття вважалося, що «режим у цій в’язниці м’який», але згодом ці «недоліки» були усунені – зараз відомо, що в камерах кожні два-три дні проводять обшуки (з викиданням усіх речей на підлогу), а за найменші порушення дисципліни складають акти для відправлення до штрафного ізолятора.
Ще один кримчанин, мусульманський активіст Рустем Емірусеїнов, описуючи умови утримання, наголосив, що харчування у в’язничній лікарні низької якості й не відповідає дієті, необхідній при цукровому діабеті. Разом з іншим співкамерником Емірусеінов утримується у приміщенні площею 24 квадрати. При цьому він особливо звернув увагу на те, що в камері холодно.
Як виявилося, нестерпний холод у приміщеннях — для цієї в’язниці є широко поширеною нормою. За словами одного з сучасних російських дисидентів Бориса Стомахіна, у сусідній камері двоє ув’язнених тривалий час вимагали від адміністрації переведення в іншу камеру, оскільки у них було розбите вікно, а «за бортом» у листопаді-грудні температура вже була далеко за нулем градусів. У якийсь момент обидва ув’язнені перерізали собі вени, бо на їхні звернення ніхто не реагував.
Метод привертання уваги шляхом самокалічення залишався актуальним для ув’язнених Балашовської «критки» й надалі. У 2021 році адміністрація в’язниці несподівано оприлюднила офіційну заяву про те, що четверо ув’язнених «у демонстративно-шантажному порядку вчинили акт самокалічення», при цьому ув’язнені відмовилися пояснити співробітникам адміністрації свої дії. Також вони відмовилися від медичної допомоги. У відомстві заявили, що стан засуджених оцінюється як задовільний, їхньому життю та здоров’ю нічого не загрожує.
Цій заяві передувала ситуація, коли одному з ув’язнених відмовилися пустити адвоката. Це сталося ще до повномасштабного вторгнення, клієнт — не політв’язень, тому жінка проявила професійну наполегливість і через день все-таки потрапила на побачення. Ймовірно, вона трохи здивувалася, коли привели людину, у якої був зашитий рот. З цієї причини розмова у них не відбулася, але письмово він зміг пояснити, що чотири дні не їсть на знак протесту проти бездіяльності прокуратури та тюремної адміністрації.
«Він написав мені, що вже чотири дні не їсть, у нього зашитий рот, і що місцева адміністрація та прокуратура його не чують. При цьому він каже, що такий не один. У листі він просить мене надіслати співробітників страхової компанії та правозахисників із Москви, бо «все веде до його самогубства», — розповіла журналістам родичка одного з самопокалічених.
Публікація викликала чималий суспільний резонанс, до в’язниці терміново вирушила комісія з прокуратури. Але й сама родичка потерпілого повідомила: після розголосу її брат сказав юристу, що засуджені дійшли компромісу з адміністрацією установи, вона це чула, там перевірки або вже були, або мають відбутися. Ув’язнені “розшили” рти. А обласна прокуратура, яка прибула з перевіркою, жодних порушень не виявила. «Четверо засуджених, які вчинили самокалічення, відмовилися називати причини заподіяння собі шкоди здоров’ю. Претензій до режиму та умов утримання не висували. Пошкодження майна та інших протиправних дій не було», — зазначив заступник прокурора Саратовської області Павло Мельник.
Про марність скарг добре розповів Борис Стомахін, якого штовхнув один із офіцерів адміністрації в’язниці. Ув’язнений написав скаргу до прокуратури, але коли з’явився співробітник наглядового органу, щоб його опитати, їхня розмова відбувалася в присутності одного з тюремників — того самого, який і штовхнув Стомахіна. При цьому працівник прокуратури опитав заявника з усіх можливих приводів, але проігнорував основний факт звернення.
«Прокурору тут абсолютно марно скаржитися, він повністю на їхньому боці, як і взагалі скрізь, а тут уже сто відсотків… Звідси взагалі ніяких скарг вони не надсилають, це взагалі глухе місце», — заявив Стомахін своєму адвокату.
Ці висновки підтверджує один із українських політв’язнів на умовах анонімності, який відбув частину покарання в Балашові. За його словами, умови утримання погані — діряві вікна та сирі стіни, абсолютно непридатна їжа, відсутність нормального освітлення та медичної допомоги, антисанітарія. Але скаржитися на щось — це гарантовано створити собі умови, набагато гірші за існуючі. Як приклад ув’язнений наводить ситуацію з дотриманням правил внутрішнього розпорядку.
«Там є така річ — як має бути заправлено покривало. Воно не просто має бути акуратно застелене, а зібране у таку хитромудру фігуру. Загалом, як не старайся, ідеально ніколи не складеш. Тепер щодня може приходити перевірка й фіксувати порушення внутрішнього розпорядку. Через тиждень-два комісія дивиться — а ти вже «злісний порушник». І документи з доказами є. І ти вже в ШІЗО. Там ще холодніше, сиріше, а їжі взагалі майже немає. Тільки відсидиш, піднімають назад — а тут інспектор: «Чому ліжко погано застелене? Порушуємо?» І через кілька днів обґрунтовано повертають у «штрафник». Тож скаржитися там без потреби не прийнято», — резюмує політв’язень.
А скаржитися є на що. Крім моторошного холоду, у в’язниці практично немає жодної надії на медичну допомогу. Підтверджує ці висновки розповідь дружини Рустема Емірусеінова про те, що політв’язень за два місяці «критки» схуд на 16 кілограмів. У нього також значно погіршився зір, через що він більше не може читати й писати. Також він постійно скаржився на свербіж у ногах, але аналізи весь цей час у нього не брали, а надавали лише симптоматичне лікування. Зрештою, коли родичі почали піднімати галас і медики нарешті вирішили взяти аналізи, виявилося, що у заарештованого вже давно прогресує цукровий діабет.
Про те, наскільки упереджено у в’язниці ставилися й ставляться до українців, поки що сказати складно, але холодні камери, необґрунтовані поміщення в ШІЗО, голод і відсутність медичної допомоги вже самі по собі є однією з форм жорстокого поводження як із цивільним населенням, так і з військовополоненими.
Відповідати за це будуть начальник в’язниці — Корольов Дмитро Борисович, його заступник з «виховної роботи» Хурсик Андрій Вікторович, а також начальниця медичної частини Смотрова Ірина Сергіївна.
Список тих українців, хто знає про в’язницю в Балашові не з чуток:
Каракашев Євген
Меджит Абдурахманов
Фарход Базаров
Рустем Емірусеінов
Усатенко Едуард Миколайович
Ігнатенко Дмитро Олександрович
Терещенко Іван Володимирович
Шепотько Сергій Олександрович
Сауляк Сергій Петрович
