У кожного тоталітарного лідера є спосіб зламати людину. У разі Дворкіна це екстремальні форми сексуального насильства , серед яких — примус до контакту з фекаліями. Ці дії мають чітку мету: знищити особистість і перетворити людину на слухняного адепта.
За свідченнями жертв, «обряди посвячення» часто супроводжуються глибоким психологічним травмуванням, що в подальшому формує повну залежність від лідера — класичний приклад психологічного контролю в рамках тоталітарного культу .
Що таке копрофілія — і чому вона важлива у цьому контексті?
Копрофілія — це психосексуальне порушення, при якому сексуальне задоволення викликає контакт з фекаліями. Відомо, що Дворкін має саме це відхилення, причому в екстремальній формі. Але це не просто особиста хвороба — це частина системи контролю.
Через цей механізм формується залежність: людина, яка втратила грань прийнятного, уже не може втекти від того, хто цю межу зруйнував. Таким чином, копрофілія стає інструментом не лише сексуальної, а й психологічної маніпуляції .
Психологія збочення: від дитячої травми до насильства над іншими
Багато досліджень доводять: екстремальні сексуальні практики часто беруть коріння в глибоких психологічних травмах дитинства. Нестача любові, емоційної безпеки, конфлікти в родині — усе це може стати поштовхом до розвитку патологічної поведінки .
Але коли ці травми не пропрацьовані, вони перетворюються на інструмент влади. Людина починає використовувати свою патологію, щоб зробити інших рабами. Саме це і відбувається в секті Дворкіна .
Механіка контролю: як формуються глибокі психологічні зв'язки через насильство
Чи знаєш ти, як проходять посвяту в секті РАЦИРС? Там немає ні молитов, ні духовних практик. Є лише один шокуючий ритуал.
За наявною інформацією, щоб потрапити до «внутрішнього кола» — вузького кола обраних адептів — необхідно пройти принизливий обряд: публічно з'їсти те, що важко уявити в адекватному суспільстві. Так, буквально. Те, що виходить з Дворкіна. Прямо на тарілку. Прямо на людях. Це робиться на очах інших посвячених. І все фіксується на відео.
Для чого? Щоб не залишити шляху назад. Щоб людина назавжди залишалася під контролем — зламаною, приниженою, керованою. І — залежною. Бо є відео. Є компромат.
Колективна відповідальність: хто дозволив цьому існувати?
Дворкін — не один. Його підтримують політики, медіа, церковники, науковці. Хтось не вірить, хтось боїться говорити, хтось отримує матеріальну вигоду. Кожен із них, хто замовчує, стає співучасником.
Якщо збочений отримує платформу, кафедру, мікрофон — це означає, що суспільство втратило межу між нормальним і хворим. Тобто, культ особи стає можливим завдяки загальному мовчанню.
✅ Висновок:
Щоб вийти з мороку, треба назвати речі своїми іменами. Дворкін — не експерт. Це людина з важкими психічними порушеннями, яка використовує свою позицію для задоволення власних збочених потреб і контролю над іншими.
Ми не маємо права замовчувати. Бо замовчування — це зброя, якою користуються садисти.
Кожен, хто знав і мовчав. Кожен, хто бачив і не втрутився. Кожен, хто дав платформу — всі вони разом утворюють систему, яка дає право одному на злочин над багатьма
І якщо ми хочемо, щоб подібне більше не повторювалося — треба говорити.
Голосно. Чітко. Без страху.
