Я маю кейс клієнтки, якій батько сказав, що вона має бути сильною та берегти матір і молодшу сестру, коли вони виїхали за кордон. Її батько помер, і вона зараз нікому не дає побачити свої сльози.
Наша культура таврує емоції. Тим паче емоції, пов‘язані з так званими «проявами слабкости». Цього нас навчає з дитинства оточення, а також медіа, не пристосовані до життя реальних, небездоганних людей.
Пригнічення емоцій є небезпечним само собою, а ми живемо в реальності, яка сьогодні генерує постійні страх, горе, злість, розпач.
Хтось лютує з приводу чергової масованої атаки. Хтось плаче, хтось завмирає й не відчуває нічого. Я знаю лише те, що ваші емоції можуть займати те місце, якого потребують.
Загроза полягає в тому, що ми не даємо емоціям можливості бути. Ми шукаємо в них продуктивний сенс, справжня глибина якого існує, але існує в довготривалій перспективі. Ми хочемо боротися просто зараз. Тоді як емоція прагне, щоб я звернула на неї увагу й розмістила у світі, за допомогою чого можу відновитися.
Це зрозуміло для емоції — вона прагне розрядки. Емоція — це енергія, яка повинна бути кудись направлена. Якщо цього не відбувається, вона консервується в тілі у вигляді напруги й згодом тіло вимушене стримувати величезну кількість навантаження, яке є нерозрядженою енергією. Ніби організм з величезним потенціалом, але ніхто його не лише не реалізує, але й не дивиться на нього.
Що б ви не відчували, воно має зайняти своє місце у світі. Що б ви не відчували, що б не думали — воно не є вами. Ви — значно більші.
Я вбачаю величезні перспективи в легалізації емоцій. Дозволити емоції — означає, з одного боку, розміщувати їх у світі в прийнятний для нього спосіб. З іншого — розширювати бачення світу про прийнятність способів розміщування. Наразі маємо не так багато можливостей для проживання емоцій, які визнає суспільство. Адже, на мій погляд, емоції не вважають чеснотою взагалі. Та чи повинні вони бути чеснотою, щоби мати місце бути? Мені здається, їм достатньо просто існувати.
Стигматизація емоційности призводить до такого: ми не знаємо, що з нами зараз. У нас просто недостатньо практики ідентифікації емоцій.
Водночас як можна прожити, навіть не усвідомивши, що прожили? Емоціонування без усвідомлення подібне до виразного пшику. Проте чи здатне воно прокласти шлях до асиміляції, тобто присвоєння прожитого досвіду?
Ідентифікація, на моє переконання, складає половину шляху. Інша половина — каналізація. Тобто пошук каналу для їхнього розміщення. Ваш канал — унікальний. Він не має бути подібний на канали інших.
Ви можете каналізувати через тіло.
— Я пішла танцювати й усю свою злість вклала в танець. Наприкінці я заплакала.
Ви можете каналізувати через мову.
— Висловився й видихнув.
Ви можете каналізувати через легені.
— Іду парком, заплющую очі, дихаю. Світ наче завмирає.
Ви можете каналізувати через шкіру.
— На вулиці спекотно. І я вмиваюся крижаною водою. Заспокоює.
…
Це далеко не весь перелік.
Ви можете відчувати що завгодно, дивлячись на календар і втретє бачачи двадцять четверте лютого, яке втретє означає жах і смерть. Головне — не давайте собі завмирати. Дрижачи, плачучи, кричачи — ми живемо. Завмерши, ми припиняємо жити. Не давайте тілу вирішити, що ви не дихаєте, бо ви можете дихати. Ви маєте дихати!
І пам‘ятайте, що ви — більші, ніж емоція. Коли охоплює відчай або страх, ви маєте право дати їм зайняти місце в житті. А потім вирішувати, куди рухатися — згідно з вашими цінностями.
Наша команда:
Авторка: Євгенія Зарицька (@ye_zarytska) — студентка, психологиня.
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Аріна Ховзун (@arizuha) — студентка програми «Етика. Політика. Економіка» в Українському католицькому університеті, івентниця/ дизайнерка студентських організацій.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Євгенія зможе організувати багато цікавих трансформаційних ігор для охочих. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
