Моя клієнтка розповідала про те, як її батько фактично припинив спілкуватися з нею після розлучення з її матір’ю. Коли ж спілкувався з нею, то звинувачував у відсутніх стосунках між батьком і донькою її матір. Я питала: «Чи злишся ти на нього?». І кожного разу чула: «Ні». Я наполегливо намагалася розблокувати цю злість. Попри те, що я і зараз переконана в її абсолютному праві злитися на батька, я усвідомила, що дозвіл злитися на батька — насправді моя потреба. І я спроєктувала її на клієнтку.
Проєкція — механізм, за яким ми, за висловом фундатора гештальт-терапії Перлза, приписуємо оточенню відповідальність за те, що має корені в нас самих. Іншими словами, в інших ми бачимо те, що торкається нашого досвіду. Та пояснюємо це відповідно до нашого досвіду.
Пригадайте сільського землевласника Герасима Калитку зі «Ста тисяч». Він вважав, що його заможне оточення зробило статки грабунками, тому що сам накопичував майно обманом. Те, чого не можемо виразити, — ми проєктуємо. До проєкції ми вдаємося, щоб уникнути усвідомлення. Нам легше наповнити дії людей своїм сенсом, щоб заощадити енергію або знизити напругу відповідальности за власні дії.
Розуміння роботи механізму проєкції вкрай полегшує життя. Уявімо, що вас принизила(в) керівниця(ик). Скажу відверто, що не відразу, але через певний час після знайомства з проєкцією я почала значно краще реагувати на подібні ситуації: «Неприємно? Так. Я не хотіла цього чути? Так. Але це не про мене. Це щось про тебе, і я не впевнена, що хочу знати, що саме. Тож дякую, але я повертаю тобі назад те, що стосується тебе». Коли нам відмовляють, коли людина дратується, почувши наші слова, я говорю собі: «Це не моя історія. Не моя відмова, не моє роздратування. Мене не скасовано, не знецінено, і я точно не могла знати, що підніме в цій людині її спогади. Вона роздратована — не я дратую. І вона роздратована, бо щось у наших стосунках пов’язане з тим, що належить лише їй».
Проєкція не є ані поганою, ані шкідливою за визначенням. Не є вона й маркером незрілої особистости. Завдяки проєкції можлива емпатія, завдяки їй ми ставимо себе на місце іншої людини. Без мінімальної дози проєкції ми не змогли б закохатися. Проєкція є невід’ємною частиною мистецтва, адже ким, якщо не собою, творчиня(ець) наповнює свою роботу.
Коли я розумію, що зараз відреагувала відповідно до механізму проєкції, це дає мені можливість продовжити спілкування та налагодити власне ставлення до себе. Те, що я злюся, не говорить про те, що я погано ставлюся до цих людей. Не говорить про те, що я погана людина. Але я люблю так, як любили мене. Як злість виявляли до мене — так виявляю її я. Тепер уже свої злість і любов я приписую світові.
До проєкції вдаються клієнт(к)и під час психотерапії, зокрема групової. Її цікаво досліджувати. В учасницях(ках) групи й в терапевтці(ові) ми бачимо себе, своїх батьків, коханих — кого завгодно, і значно рідше тих людей, якими вони є. Тому в терапії нас часто просять використовувати «Я-твердження» — не «ти мене злиш», а «я злюся». Таким чином ми запобігаємо виникненню ілюзії, начебто нас розізлила конкретна людина. Значно ймовірніше, що те, що нас розізлило, — наша власна історія.
Було би добре, якби «Я-твердженнями» ми користувалися в житті. Я обожнюю свою гештальтистську групу за те, що в ній я переживаю стільки чесности, скільки немає ніде. Ми не приховуємо свого роздратування або розчарування — натомість щиро висловлюємо їх. Вочевидь, ми прийшли з одного суспільства, не надто привітного до відвертих висловлень. Тож злість, стимульована моїм впливом, викликає в мене сумніви в моїй нормальності. Але в терапії ми пізнаємо інший спосіб життя. У терапії я можу поділитися своїми сумнівами. Як наслідок, усе частіше у відповідь на доброзичливе «у мені піднялася злість, коли ти говорила(в)», лунає з таким же розумінням: «Я знаю, що ти не про мене».
Проєкція — це можливість пізнання себе, якщо усвідомлювати її. Навпаки, небезпечною її робить нестача усвідомлення. Людина, яка не може досягти щастя для себе, намагається зробити щасливими інших, насправді задовольняючи свою потребу.
Спершу мене дивувало те, як у нашій гештальт-групі може співіснувати так багато злости та не менше любови. А потім я зрозуміла: таке життя. Таким воно було б, якби ми були вільні говорити, що думаємо.
Наша команда:
Авторка: Євгенія Зарицька (@ye_zarytska) — студентка, психологиня.
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Соловей Марія (@soloveymary) — студент-архітектор, мандрівниця, бойкиня.
Наше медіа працює саме завдяки твоїй підтримці. Вподобай цей допис, пошир його серед друзів і подруг, напиши нам схвальний чи не дуже відгук, бо це мотивує нашу команду продовжувати й покращувати власну діяльність.
Твій донат сьогодні є внеском у майбутнє кожного й кожної з нас. Євгенія зможе організувати багато цікавих трансформаційних ігор для охочих. А ви б не хотіли отримувати винагороду за старанну щоденну працю?
