«Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як» —
принаймні так вважає Віктор Франкл, психолог і психотерапевт єврейського походження та автор «Людини в пошуках сенсу»
«Я вижила сьогодні. Я вижила сьогодні. Завтра я буду вільна»
— Едіт Егер, «Вибір»
У мирний час ця цитата могла змусити вас думати про Першу або Другу світову війну, про конфлікти у світі, про Розстріляне відродження.. Але сьогодні вона стосується кожного з нас тут і зараз. І саме тому постає питання — чому ми шукаємо запевнення і заспокоєння саме в літературі часів конфліктів?
З початком повномасштабного вторгнення емоції, почуття та ментальний стан кожного з нас зазнали змін, які можна описати одним словосполученням — захисна реакція в ситуації суцільного стресу.
Тож як змінюється наше розуміння світу й чому література часу Голокосту дає відповіді на наші глибокі питання?
«Аномальна реакція на аномальну ситуацію — є цілком нормальною поведінкою» (Віктор Франкл, «Людина в пошуках сенсу»).
Якщо в мирний час «зараз» має однакове забарвлення майже постійно, то з початком конфлікту в «зараз» вплітаються реальності мирного досвіду й війни.
Добро і зло різко трансформуються, коли спокій змінюється тривогою і постійним відчуттям небезпеки. Світ, який не ділився на «тільки біле» і «тільки чорне», раптом починає виглядати по-іншому. Наш ворог — чисте зло, ми ж — це чисте добро. Будь-яка відносність зникає, оскільки головною метою стає перемога.
Однак саме в цей час так легко втратити віру в те, що ми можемо впливати на хід війни з тилу, що наша допомога цінна й що кожен із нас має майбутнє.
«Коли ми відчуваємо, що не ми не маємо контролю над своїми обставинами. Коли ми віримо, що щоб ми не робили, це не може полегшити наші страждання чи покращити наше життя. Ми припиняємо діяти тому, що вважаємо, що в цьому немає сенсу» (Едіт Егер, «Вибір»).
Але історія пам’ятає всі людські досвіди й помилки. І саме в складні часи ми звертаємось до свідчень тих, хто «пройшов по лезу ножа» й зміг залишитись самим собою. Саме тому, коли постають питання — як жити завтра, як не втрачати віру і як залишатись людиною, література Голокосту допомагає побачити іншу перспективу, щоби продовжувати будувати країну навіть у час, коли ми не знаємо, що буде далі.
І ще кілька цитат авторів, що пройшли через концтабори й змогли зберегти віру в життя і світло.
«Важко жити в ці часи: ідеали, мрії і заповітні надії піднімаються всередині кожного лише для того, щоби бути придушеними похмурою дійсністю. Це дивно, що я не відмовилася від усіх моїх ідеалів, вони здаються настільки абсурдними й непрактичними. Тим не менше, я чіпляюся за них, бо я все ще вірю, незважаючи на все, що люди насправді добрі в душі» (Із щоденника Анни Франк).
«У людини можна відібрати все, окрім одного: останньої волі — вибирати своє ставлення до будь-яких обставин, вибирати свій шлях» (Віктор Франкл, «Людина у пошуках сенсу»).
«Селінґман зробив висновок, що коли ми відчуваємо, що не маємо впливу на обставини, коли ми віримо, що хоч що би робили, ми не здатні полегшити наші страждання чи покращити життя, ми добровільно припиняємо діяти, бо віримо, що все буде марним. Саме це й сталося в таборах, коли колишні в’язні покинули в’язницю та повернулися туди знов, щоби безпорадно сидіти там, не знаючи, що їм тепер робити зі своєю довгоочікуваною свободою» (Едіт Егер, «Вибір»).
І пам’ятайте
«Ви все ще робите важливі речі, вносячи свій маленький внесок у світ, у якому ми живемо. Ми ніколи не повинні про це забувати. Ваші зусилля сьогодні вплинуть на людей, яких ви ніколи не знаєте. Ви вирішуєте, чи буде цей ефект позитивним чи негативним. Ви можете щодня, щохвилини діяти так, щоб допомогти незнайомцю, або ж пройти повз. Вибір простий. І ви повинні це зробити» (Едді Джаку, «Найщасливіша людина на Землі»).
Над дописом працювали:
Авторка: @irka_mln4307
Редактор: Денис Лукін (@deni_look_in) — історик, письменник.
Дизайнерка: Соловей Марія (@soloveymary) — студентка-архітекторка, мандрівниця, бойкиня.
