Втрачений київський Рим. Історія будинку Вертипороха.

Знаєте... Кажуть, що люди живуть доти, доки про них памʼятають. Про когось нам нагадають пожовклі сторінки книги, про когось - музика, яка грає на повторі у наших плейлістах десятиліття чи, ба-навіть, століття потому. А про когось нам нагадують будинки. Мовчазні споруди зберігають не просто візуальний зліпок епохи. Вони зберігають історії тих, хто в них колись мешкав, хто їх будував... Вони ж зберігають і історії тих, хто їх занапастив.

На київському Подолі, неподалік кінотеатру "Жовтень" та Щекавицької Синагоги досі стоять залишки столітньої історії цього місця. Будинок, який уособлював собою не просто епоху, а цілий напрям у мистецтві. Будинок, який нещадно знищив час... і люди. При чому, цілком конкретні, а не абстрактні "хтось".

Прибутковий дім, який носить імʼя своїх власників та головних меценатів - сімʼї Вертипорохів у XIX ст. був звичайним житловим будинком, який, тим не менш, стояв на Подолі - центрі поза центром. Це було місце, де збіднілі селяни ходили одними вуличками з міщанством та аристократією, де народжувалися іконічні твори відомих письменників, де сама вулиця була як та поема: елегантна, лаконічна, різноманітна та незвична. На Подолі перетиналися світи. Сюди вели усі дороги. Київський Рим, не інакше. Такими ж поетичними на Подолі були і будинки. Тут я міг би довго розповідати про неоренесанс, за канонами якого і був збудований цей дім, і про пілястри, але краса будинку - вона не у цьому. Вона - в його жителях і в ньому самому. В тому, що він вистояв і пережив. єврейські погроми, революція 1905 року, справа Бейліса, повалення царату, становлення УНР, становлення червоних, становлення Гетьманату, Київ переходить з рук в руки по кілька разів на день. Але, навіть попри все, будинок родовжує стояти. В ньому продовжують жити свої історії люди. Приходить совєтська влада і робить його комунальним, але і це не применшує його краси. Так, вже обшарпаний, так з понівеченими пілястрами та ненадійними балконами, але цей дім - частина життя Подолу. Життя не найлегшого, болючого, важкого, але... безцінного.

Будинок простояв без реконструкції до 2001 року, коли його стан став близьким до критичного. Рай.держ. адміністрація віддавала його на реконструкцію сумнівним підрядникам, але... сталося так, що час був втрачений. Сьогодні мені слабко віриться, що ця будівля - символ століття боротьби і життя, може бути реконструйована. І це - не сум. Це - трагедія, бо ще одна частинка історії того самого, нашого з вами Києва йде в небуття. А разом з нею йдуть туди ж і цілі життя, бо ж... після того, як залишки дому зникнуть... хто згадає про сімʼю Вертипорохів? Хто згадає про жителів цього будинку? Хто згадає про той, інакший, але такий самий Поділ, на якому пересікалися долі і дороги. Дороги, які звідусіль вели у київський Рим, на Контрактову площу, на Щекавицьку, до серця нашого міста, до старого Подолу.