Гуляючи північними околицями Києва, ми можемо побачити картину, яка, направду, заворожує. Каштани та клени, дуби та берези формують собою невимовної краси зелені коридори. Парки, якими не перестаєш захоплюватись ані влітку, коли зелень, ніби, обіймає старі та не дуже будиночки довкола, ані взимку, коли відсутність листя на деревах дає змогу роздивитись історію цих місць... точніше, її залишки.
Нажаль, я не можу повернутися назад у часі, аби зробити фотографії місця, про яке розповім сьогодні, до того, як його зруйнував час... і байдужість нащадків. Але, натомість, я можу розповісти вам історію про саксонського садівника, який зробив Київ зеленим... про теплиці та сади, які функціонували справно з кінця 19 століття і аж до 2009 року. І про невдячність. Совєтську і, нажаль, нашу, яка призвела до того, що 200-річний будинок - взірець архітектури 19 ст., зник разом з усім тим розмаїттям унікальних тепличних та садових комплексів. Тихо, безславно, майже непомітно для всіх, крім невеличкої групи активістів.
Вільгельм Крістер, як і герой моєї попередньої замальовки, Еміль Колбен, мав мрію. Вона не була напрочуд масштабною, але вона була справжньою. Він мріяв жити. Жити і працювати. Будучи видатним ткачем, після закінчення навчання у Саксонії, Вільгельм приїхав працювати на суконну фабрику у невелике містечко Полісське, яке і відкрило йому красу українських земель. Він захоплювався садівництвом, а тому, накопичивши достатньо грошей, він покинув своє місце роботи, придбавши невеличку ділянку у передмісті Києва, де вже через два роки почне свій шлях його власна фірма - справа всього його життя. Завзяття та праця перетворили невеличку ділянку на десятки гектарів ферм та садів, де вирощувались фрукти, квіти, кущі та дерева. Крістер зробив Київську Пріорку зразком синергії сільського (а пізніше - і міського) життя з природою.
Його будинок вистояв столипінську реформу, пройшов через вогонь визвольних змагань. Вже не такий опрятний, але все ще впізнаваний, пережив совєтів, німецькі бомбардування та дійшов до років незалежності України. Дійшов занедбаним, але ще живим. Знаходячись на території інституту харчових технологій, він потребував негайної реставрації, про яку просили у місцевої влади як дирекція інституту, так і жителі міста, групи активістів, всі, хто бачив, що історія саксонця, який любив цю землю більше деяких українців, зникає. Нажаль... в цій історії нема хепі-енду. В 2016 році, коли я ще навчався в школі неподалік, цей будинок почали розбирати... До 2021 року від нього майже нічого не лишилось. Життя, робота та памʼять Вільгельма Крістера майже зникла. Все, що лишилося - меморіальний камінь на вершечку іменної гірки та постамент з статуеткою реконструйованого будинку у парку неподалік.
Історія... забувається, якщо ми самі не будемо її памʼятати та поважати. Тож... памʼятайте про Вільгельма Крістера - людину, що зробила Київ зеленим.
