не прагну чужих таємниць
пишу вірші - в основному верлібри, але не гребую і римованими рядками...також експериментую у прозі - і, знову ж таки, з поетичним "ухилом"...пишу давно, вже й і не згадати з яких років - спочатку це було як гра, потім (як то кажуть) зманило на подальше більш серйозне ставлення до письма...
ці віршовані рядки - спроба зрозуміти розбудову державності у державі...багато у чому невдалі спроби....
...навіть і не знаю чи можна пояснити поезію...бо саме таку, не пояснювальну пропоную... - не римовану, схожу на верлібр та на білий вірш одночасно...
з натхнення загадкового козака Мамая створено цей твір схожий на поему…йому ж, Мамаю, твір і присвячено…
пропоную один із віршів про кохання, яке згадалося як дежавю...цікаво, чи це тільки так зі мною?...
рядки ці давні, трохи підправлені...написані ще від початку 90-их років минулого століття...то був час прозріння, з якого легко "вивудився" висновок, що ми жили якось не правильно і держава (СеРеСеРе) тоталітарна та антилюдська...і, взагалі, побачилося у якому лайні ми сидимо...
