на лаві в тіні спекотної днини сидів у спочинку -
змальовував бачене перед собою,
такий собі шкіц простим олівцем малював
як дівчина невідома заходила в кінотеатр,
озирнулась…усміхнена та чарівна
кинула погляд мені та одразу ж,
швиденько так відвернулась.
увійшла в кінозал з чоловіком під ручку…
і так вона зникла.
і була то лиш мить.
але я все такою ж її пам’ятаю -
усміхнену та молоду… - наче учора
миттєвість мені дарувала красу та ласкавість.
на жаль, малюнок я загубив -
надто часто змінював адреса свого проживання
у пошуку місця під сонцем.
і з роками,
тепер,
в час нашестя орди,
навали москальської зграї,
пограбунку, убивств та знущання з моєї
вкраденої москалем вітчизни… -
згадалась та мить…
вже не малюю.
забув, коли в останнє брався до фарб,
сідав за мольберт чи робив якихось малюнків,
ескізів простим олівцем…не до того…
все більше складаю літери у слова кривими рядками.
як сказав мені гарний знайомий -
складаю бездарні рядки від безвиході
у задушній цій атмосфері…
і єдино, що тішить - соняшне небо, пташині пісні
та метушня цього пташиного світу,
вітру шум та цвітіння весною…і згадка
про ту невідому, усміхнену та молоду… -
з чоловіком під ручку заходить у кінозал…і зникає…
і знову з’являється усміхнена та молода…
зникає…з’являється знову…ізнову…та знову…
