ескіз

на лаві в тіні спекотної днини сидів у спочинку -

змальовував бачене перед собою,

такий собі шкіц простим олівцем малював

як дівчина невідома заходила в кінотеатр,

озирнулась…усміхнена та чарівна

кинула погляд мені та одразу ж,

швиденько так відвернулась.

увійшла в кінозал з чоловіком під ручку…

і так вона зникла.

і була то лиш мить.

але я все такою ж її пам’ятаю -

усміхнену та молоду… - наче учора

миттєвість мені дарувала красу та ласкавість.

на жаль, малюнок я загубив -

надто часто змінював адреса свого проживання

у пошуку місця під сонцем.

і з роками,

тепер,

в час нашестя орди,

навали москальської зграї,

пограбунку, убивств та знущання з моєї

вкраденої москалем вітчизни… -

згадалась та мить…

вже не малюю.

забув, коли в останнє брався до фарб,

сідав за мольберт чи робив якихось малюнків,

ескізів простим олівцем…не до того…

все більше складаю літери у слова кривими рядками.

як сказав мені гарний знайомий -

складаю бездарні рядки від безвиході

у задушній цій атмосфері…

і єдино, що тішить - соняшне небо, пташині пісні

та метушня цього пташиного світу,

вітру шум та цвітіння весною…і згадка

про ту невідому, усміхнену та молоду… -

з чоловіком під ручку заходить у кінозал…і зникає…

і знову з’являється усміхнена та молода…

зникає…з’являється знову…ізнову…та знову…