не провокація, не профанація - лише кораблики мирно пливуть по калюжам повз мене в романтику.
всі мої волі, свободи, мої незалежності та показні, хизуваті, невмисні провинності, неоковирності… - непотопаючі.
…піну мильнянкову довгою трубкою взяв із флакончика - бульбашки райдужні шлю вслід корабликам поштовхом серця - радію! який же мудрій я! такий фейєрверк влаштував їм на спогад!
…і завмираю, слухаю тишу та спокій.
і осягаю навколишнє в думці глибокій - я Будда!
я медитую у фесці, в сорочці нічній серед ночі в калюжі оцій сидячі.
…і загруз у маразмі суспільства.
і постала враз воля…соромітниця гола сміється мені, насміхається з мене, дратує та озивається - буцім, надбання суспільства мойого усі дурниця, сміття та непотріб; що країна моя вже тріщить по всім швам як старезний, вщент запраний в дірах костюм… - з того і страмний я в суспільстві новому людському.
кричить мені воля, що наче я погань та кметь від раба з поколінь самих давніх:
…ха-ха!… - знущається діва, регоче і чую те, бачу - вона, мов та Месаліна, грайливо на пальчик намотує пасма волосся свого. спадає яке на на оголені плечі та груди… - стоїть, осміхається, не розуміє - навіщо вона тут?… і з чого той галас?!
…о, Воля! ах, воля!…як помиляєся ти…
божевільная думка мене охопила, що свідком є випадковим згасання великої нації…яка не корилася навіть в імперіях!…з жахом розплющую очі, виходжу із медитації…з досади та з відчаю ляскаю фескою по каламуті калюжній, що суттю моєю недавно, тепер ось - ні! - щойно була.
…а вітер - чи з глузду він з’їхав! чи то з нудьги до неможливого оскаженів штукар-вітер!… - задуману мною з лайна політичного мою зграйку корабликів вгору здійняв та приліпив їм крильця до бортиків - заметляли невлад наче веслами крильцями тими.
вітер вишукував ті кораблики в клин та як уламки моєї романтики в далі темнії, зовсім незнані повівом звів…мені залишив піну мильнянкову що у флакончику та бульбашки ці, що гойдаються, кружають, хлопають так безголосо!… - аж стало огидно мені, блювотинно та дурно…до шалу самотно та тоскно…і слізно.
…вітер був спочатку сіроко…потім шаленим торнадо крутився, гудів наді мною так довго! удосталь…аж надто!…аж місяць стягнув він у себе від неба… - затим того місяця сплюнув в ту ж мить він на землю, у ніч, в безмежну у часі чергу людей - там чекають месію…
…отямився я.
здійнявся на ноги.
тікаю від тої черги людей, що стовбичать усе за дивами.
повертаюсь додому, до хати, у дім.
обтрушую з себе ретельно весь бруд, блювотиння. попіл та пил, та скверну образливу всяку, думки та чуття… - відкинув від себе непотріб увесь що з мари свідомого світу…та підсвідомого теж…обтрушуюсь, бо інакше не можна, жити ніяк не можливо - розумію бо я своє звільнення й те, що віднині в мені є щось відмінне аніж ця похмурість у світі, щось інше, зовсім не те вже - минуле вмерло в мені! мислення, бачення Всесвіту маю нове…
…і сміюсь! бо веселий - маю вдачу таку!
віднині я знаю - пакості світу в уяві моїй, у віртуалі, в недійсному світі.
в реальності ж все набагато простіше та гірше… - я забув свою феску в калюжі! ха-ха!!!…її засмоктало в торнадо - нею аби затулити цей день, усе небо над нами…
…і опинимося в найтемнішій дірі, у середині третього Всесвіту…з того… - горе мені! забудьку, дурню, незграбі!…безталанню моєму - ганьба!…та прокляття нині, прісно й повіки віків…та й по всьому…амінь…
