Неначе сонце сходить там, де засинали ще учора,
і я був тихим немовлям,
хитав колиску й в небо нічне, чорне,
з занепокоєнням вдивлявсь —
й не бачив там нічого.
Хитались й шибки — віяв вітер,
неначе в вікна заглядав,
проводив зорі непомітно,
за обрій місяць проганяв.
А вранці повертавсь в село
і вештав сонними дворами,
кленовим кронам розправляв чоло,
немов розчісував, та й знов
лугами і ярами.
Чи пам'ятаєш, як асфальтом, босоногі,
ми мчали наперегонки тіням і грозам —
й усі сердечні стужі та морози
скресали в наших люблячих руках.
Тернистим шляхом човгали до мрії,
довірившись вмираючій надії,
в дрімучі хащі несли щоєсили
ми наші незгасаючі світила.
Бо найгострішим стрілам і булатам,
словам оманливим, болючим, не здолати
усе, що так палає в серці ясно.
В твоїх й моїх очах вогонь не згасне.
Не поведе у вічність за собою ніч —
їй ранок сипле зорями навстріч,
мітлою проганяє геть гнітючі сни
за сивий горизонт нічної пустоти.
Це все закінчиться — і прийде світанок,
розійдуться врозтіч чорні тумани,
лишать за собою прозорий серпанок
і синього неба розлогі поля.
І я точно знаю, що будемо плинуть
в безмежнім потоці сьогоднішніх днів.
Бо серця тривожного стукіт не кине,
і чесного слова не сплутає гнів.
♫ Explosions in the Sky – Your Hand in Mine
