з натхнення загадкового козака Мамая створено цей твір схожий на поему…йому ж, Мамаю, твір і присвячено…
******************************
лине пісня Мамая відлунням від обрію в обрії під вербою в степу почорнілому від орд кремлівської нечисті, сюди що позаповзали пацюками гидотними, гнидами…але не про те буде пісня, а зовсім про інше, дивацьке. чи, може, то… - просто якась витівка хитра Мамаєва?…фантазія?…примха?…співає він, а поруч - шабелька, на рушнику горілка, хлібина та сало з цибулею, в тако ж - пістоля два схрещених…багаття палає. і кінській хропіт та фуркіт час от часу чути під зорями цієї чарівної ночі…і так починалася пісня…про озеро лотоса дивовижного кольору неба синього…і заспівав він сумно пісню тиху - ось вона…
…сидів Нефертем під місяцем на березі озера лотоса біля руїни розбитого замку старого, давнього, укритого мохом, повитого буйним галуззям плюща. та й забувся у сні солодкому під тихі шелести листя над водами схилених верб…аж! - місяць хижою рибою з неба пірнає в озеро, ламає стебло у лотоса, ковтає той лотос поспіхом, зринає із вод він знов у зоряне небо…а на світанку - сумуючи за втратою в озері лотоса ввійшов Нефертем у ранок, в серпанок сходження сонця, в обійми теплі Імхет…був місяць йому за спиною в пишноті блідої самотності, коштовністю ясної ночі, між зір, між крихких тих посудин бурштиновим світлим кришталем сяяв відтінками синіми…був риком левоголового відірваний день від спокою! роздряпаний Яха іклами був світ у почварах збурений… - знамена здійняла Імхет!…
…наче у тінях чахлої пальми…линув той спів у спочинку, Мамая задумливий спів…про дивну безкрайню пустелю…співав Мамай сам для себе про те, що була десь тіняста оаза лотоса. а я невзначай, незримий йому, невидимий почув краєм вуха невмисно історію цю дивовижну. недоспіванку напівсловну
…на кобзі на милозвучній грав та співав, не заглиблювався Мамай в оманні ілюзії, у тимчасовість сущого - спостерігав лише перетворення раю земного в руїни, у безлад та сміттєзвалища. і було йому наче явлення, дежавю сміховинне, алюзії… - там усюди усе відчинене, але кожного щільно зачинено на себе себЕ самого. і вся та відкритість замкнена в сурогаті птахотваринному схожа була з фестивалями білорожевих масок та на кумедне, на щось фантасмагоричне, що в танцях левітаційних на стінах фортець камінних староєгипетських, які вже давно поглинуті хвилями воєн та вод життєдайного Нілу. який починався від несвіту, а зникав у хаосі сучасності, занурював води в огидний гібрид поводження блазнів, убивць та злодіїв - в принциповість які іграючи топлять суспільність у розбраті, в суперечках пустопорожніх…Хонс тут навіть безсилий, повелитель часу єгипетський - перед Сокаром він схилиться, який увесь світ знівелює, за чорні завіси сховає, закриє всіляке життя…
…струни притишив долонею…дивлюсь на сумного Мамая - в зажурі він набиває тютюном свою люльку обпалену, запалив її у задумі в степу під вербою тінястою. і оглядав замріяно гаї та кургани зелені. задивився на ковилу, що як доля його хиталася вітрами бурхливим степом, але корінням трималася міцно своєї землі…хильнув оковитої чарку. сів на коня та поїхав в апокаліптичні обрії неспішним алюром зникаючи степом…а я награвав услід йому на лірі своїй колісній в тіні під вербою розчахнутій…мелодії грав сирітські…
