“…кожна людина є творцем майбутнього своїм ставленням до сьогодення і - особливо (що немаловажне) - ставленням до минулого…” (…з почутого)
1. забуття минулістю…
…з’явилися спогади раптом портретом, якого роззявивши рот розглядав спантеличено…розглядаючи спогади ті, що явились мені портретом минувщини, наче вдивляюсь у штучне, чуже, не моє, якесь зовсім стороннє життя. воно зневажає мене і - жалюгідне! - викреслює геть із буття. удивляюся в нього мов сивий хижак на істоту, жахає своєю минулістю що…агресивними фарбами тої минувщини роздратований дуже, захлинаюся люттю і трусить всього у зненависті, бо… - прозріння мені розплющило очі, з яких збігають кривавими, падають в землю краплини стрілами сльози…і помста затьмарює мозок, задухою б’ється по випнутим ребрам - всі спогади ті, портретом котрі споглядаю, блискавичним стрибком розриваю гострими кігтями хижого звіра, кромсаю їх на шматочки!…і ліг…я розлігся - хижак у квітах та травах…злизую з пазурів кров, зализую зранені лапи, мружаю очі у спогади кляті - я щасливий! я ситий минулим назавжди віднині! мене там нема! я там зник! я поглинув звідти себе…я знищений мною - тим, хто дивився щойно на мене старого…мені легко, спокійно та добре від того - бо там, де був щойно портрет, з якого відлунням мені щось доносилося в сьогодення… - там нічого нема, там лише темінь, пустеля. хмарка лише виблискує білим вітрилом у сині глибокого неба. споглядаючи ці роздряпані, рвані, кинуті долу спогади всі… - славлю себе я перед собою за вчинений вчинок! розгрібаю лапами дати, роки та події в руїні буття, що розкидане мною із люттю - вишукую там, винищую наглу брехню в надії, що правду узнаю нарешті…позіхаю у зморені солодко й млосно - як же дихати вільно тепер! і свіжішим стало повітря! все навкруги таке біле та чисте. легке, невагоме. певне, тому що де був той портрет підфарбованих спогадів… - там нічого нема, вже ніколи нікого не буде! бо світло спадає, могутнім потоком спадає у темряву…і тане пустеля. чи можливо таке?… - не питаю. я заплющую очі та завмираю в мелодіях спогадів власних та дійсно моїх - новітніх, спокійних, наївних, пухнастих та білих, нічого не вартих під небом… - ніяких! і часу нема вже все розпочати спочатку…б’ю об коліно, ламаю те все божевілля, розтрощую раму портретну, уявлення явне трощу і… - потрапляю в яскравий світанок. обтяжений надто вагомістю будень крокую у день з обов’язком бути в житті з накопиченим досвідом літ понівечених спогадів.
сублімація часу.
сублімація від лат. sublimo - підіймаю, підношу…
Ч - А - А - А - С…… час, коли день ховається в небі і пелехатими лапами хмар охопивши тиша місячне викрала око… згасають усі ліхтарі на всіх вулицях та суточках, завулках та закапелках… - і фари автівок не в силі прорізати густість темряви тиші пругкої зловтішної ночі… в цій густині із темряви й тиші навіть собака до пуза тисне хвоста з переляку та з загнаним поглядом тулиться в закуті… п’яничка, гуляка в ночі випадковий - вічний блукач, мандрівник серед тіней між стінами давнього міста… і раптом, раптово всюди та скрізь - дзвони гудуть та дзеленькоти битого скла…тривогою линуть відлунням відлунь аварійне скрипіння гальм зіштовхнених автомобілів, трамваїв, тролейбусів, потягів…чуються вибухи, постріли…стогін довгий, безмежний та нескінченний наповнює ніч непроглядну собою… і крізь ніч пролилася нізвідки, паруюча ллється ріками кров…та з усюдних усюд у темряву - пил руйнувань, висаджування у повітря будівель, дерев… - тіла земного кромсання!…
і пада осліплений з ніг, і ріже уламками руки та від споглядання волань, голосіння та крику у спалахах, скреготу світу відкушеного язика у жаху випльовує в сполохи натовпу, сам захлинається в піні рясній та чорно-червоній, густій та шипучій… а що най байдужий - турбується, в клопотах весь заклопотаний, в дудку складає вуста свої слинні… - цілунком погрожує братським…божевільно округлені очі фанатик розсовує телескопічні у простір, пише між зорями -ізми-, виламує кисті до нього здійнятих рук, небажаних та недоречних для нього таких…в білому що - серед плювків, гвалтувань, збиткування, знущань, в убозтві, обдурений, злидень, ніхто та ніщо собі спить просто неба простертий з харчанням та хропотом… - що йому суєта, ця свобода, ця воля… а хтось очманів у бажанні долю злапати, запхати в валізу аби щоб закинути з мосту каменем тяжким чим дужче, чим далі, щоб скорше скінчилася ніч та настав аби день і у світлому світі творити самого себе (як належить усякій нормальній людині)…гордий занадто крізь зуби кидає через плече - …я долі творець і хазяїн!.. - гасаючи мавпою в клітці…а той - взагалі заперечує долю, стверджує - наче земля нам від Бога, а ми не схотіли держави в ній бачити та всі негаразди і злидні кладемо на долю, мозком надуману кволим… оракул новий оракульський знак таємничо виводить пальцем брудним і корявим на блюді, бурмоче щось п’яний про голод, потом та падіння небесне…бо узи умовності надто міцні - іржею скалічили душу і розум комахою б’ється в коробці для сірників у шухляді кухонного столу…і - випадаєм в дитинство… - біда лише в тім, що нікому ми там не потрібні…потрібні лише собі - і то добре! коли б не цей хаос та не чехарда у все поле законів…і кожен вважає себе знавцем усіх істин в останній інстанції…і сидимо китайцями в чайній кімнаті та поглядаємо косо на захід…аж вуха запухли від бруду, що ллють в істерії на себе самих наші люди… і у розпачу всі, упадають із крайності в крайність…де секс - як розбещеність та революція…гоміки та лесбіянки з’єдналися в спілку і… - стали меншинами…порно - дитя двостатеве - стоїть серед світу, здригається в реготі тілом оголеним, капа смолою в роти мастурбуючих зі смолоскипу, вилизує губи свої сексуально…кохання ж - як мить та як насолода…Ерос побитий, брудний та згвалтований, кинутий на хіднику, непотрібний нікому сидить, обіперся на стовп при дорозі, болісно випрямив ноги та грає журливої на гребінці крізь бумажку обгорткову від карамелі…тут свято кохання кінчається сміхом іронії… а десь помирають від спраги, ми ж - від питва подуріли…і світ лише чув щось, а знати - нічого не знає про нас…ми лишились у світі, якому покладено край сном вавілонського бога…і не визнати правди про землю вітчизни отим соколам, що на гілці сидять імперського дуба та зиркають хижо на звільнену землю…час наче змотаний дріт на звалищі кинуто нами брухтом історії різних істот та людей, та країн, та кривавих імперій… - і все як марнота марнот… а навколишнє наче савани - де знаком питальним жирафа ходить собі неквапливо та над усіма нависає висока важка та байдужа, як усі запитання, обридлі що в побуті, вічно псують існування суспільне; де вийшли із джунглів слони, крокодили спливають сльозами, гіпопотами роззявили пащі і труять подихом чисте повітря, гієни та леви вічні суперники, зебри та інші всілякі усі травоїдні сумирно пасуться стадами та зграями, стрибають, бігають, б’ються і знову жують, і знову затишшя на пасовищі; а на мертвоту злітаються грифи разом з орлами опісля гієн… над містом у ніч раптом пугача крик - там люди мурахами…світ та буття їх - ляльковий, крихкий та мізерний під поглядом кондора, що дивиться вниз, підпираючи небо могутніми крилами…люди радіють, сміються, танцюють богами у святі, осяяні безліччю огнищ, обличчям страшні та червоні від оргій…і здиблений кінь водить очима по світу у пошуку волі, люто вудила гризе, з іржанням копитами б’є у повітря, відштовхує чорну безвихідь…
…чути відлуння секунд, що масою гельною наче ріка із долонь небуття водоспадом падають вільно в прийдешнє крізь сьогодення…де під ногами хрускіт та хрумкіт скла, порцелян, черепків черепиці, кісток, кісточок, усяких засмажених хтозна-коли вже всохлих страв, гілок та дощечок, стружок спіральних, білизни щойно випраної у крохмалю, шурхіт трав, квіточок та комах що попалені, інших предметів, речей та тіл усіляких…ти вже гидуєш іти і ганебно бути собою… - але ж потрібно іти, лишатися завжди собою… скнієш в чеканні нового початку, ждеш не діждеся кінця цього часу…де пил та дими руйнувань ще не спали, палають іще жертовні кострища, вітер гонить по місту нічному сміття, що залишене людством у денному святі…і ти просто лягаєш у ліжко, гасиш останнього вогника міста…коли час вже не вміщується у годиннику та розповзається з хати по Всесвіту…час…час…час… - Ч -А - А - С………
