Одна секунда. Один кадр. Одна мить. А стільки можливих теорій, що скоріше за все вам варто присісти, якщо ви стоїте і якщо вас це дійсно може зачепити, “бо це страшне!”
Коли тільки вийшла ця катсцена, всі подумали, що тут Блукач витирає сльози, які він пустив після того як згадав своє минуле:
Ця деталь чудово вписувалася в концепцію його штучності, яку весь цей час прокладали розробники через історію ляльки Лускунчика. Певно ви розумієте, що сльози це прояв емоцій і лялька, що плаче таким чином проходить через стадію олюднення, тобто перестає бути бездушним предметом, яким Блукач був у образі Скарамуччі. І скоріше за все сліз не було, а були емоції схожі на плач, які Блукач вгамовував таким чином. Ну, бо рідині просто ніде з’явитися! Ви маєте розуміти, що проявляти емоції можуть тільки живі істоти, а неживі їх можуть тільки імітувати… Однак.
Він витер не сльози, а кров:
І це…
Він має справжнє тіло. Це справжня шкіра. Блукач був зроблений з живої істоти!
Дам вам хвилинку на осмислення цієї думки.
.
.
.
А тепер поговоримо про Лускунчика. Так, я розумію, що не таке продовження можна було очікувати. Так от, цього персонажа так старанно приводять у порівняння до Блукача самі розробники. Хто такий Лускунчик? Принц, якого зачаклували щури у дерев’яну іграшку щоб згризти та захопити його світ.
Давайте проведемо більше порівнянь:
Лускунчик = Блукач
Прокляття = Хонкай
Щури = породження Безодні
Світ принца, який хочуть захопити = Тейват
перетворення у ляльку = вбивство, що посприяло створенню Блукача
Блукач не завжди був лялькою. Колись він мав власне серце. Від його тіла майже нічого не лишилося, можливо тільки голова та її наповнення, які і утворили його нову особистість. Особистість не створюється на порожньому місці, навіть роботам (мається на увазі наш штучний інтелект) для створення особистості потрібні живі (натуральні) алгоритми та приклади, що утворюють кістяк для розвитку, зазвичай вчені дають роботам власні особистісні дані, так як їх легше за все звіряти. Не думаю, що Еї технолог, а завдяки магії подібного результату можна було досягти або запхавши справжню душу, або повернувши роботоспроможність мізкам. Я схиляюся до обох варіантів, через що виходить, що Блукач, залишив з минулого життя тільки відголосок своєї особистості: темперамент та вподобання, а його спогади померли разом з його повноцінною версією.
Однак, ким він був? Принцом? Принцом чого?
Блукач має схожу зовнішність до Еї та Макото, але не ідеальну, він схожий на них… як наче дитина одного з Електро Архонтів. Він син Еї або Макото. Померлий син.
Не буду роздумувати, що до того ким був його батько, але за характером від дуже схожий на одного тенґу. Кхм!
Статус “принц” або схожий до нього, пояснюється тим, що Архонт це вищий керівник над територією, а отже його дитина матиме такі самі але нищі, намісницькі права. Наче у принца.
От і виходить, що Блукач це колишнє божественне дитя, що пало від сил Безодні незадовго до загибелі Макото. Еї першим зробила саме його і тут можна зробити два різних висновки: або їй було все одно на те хто він, або, навпаки, вона намагалася оживити першим найдорожче але побачивши результат не змогла лишити його поруч і “виховати” знов. Вона багато акцентує на тому, що вона не хоче на нього тиснути та обмежувати, так наче вона вже робила щось подібне, що і призвело до трагедії. Може вона занадто його опікала після втрати його батька, через що він втік щоб захищати Інадзуму від Безодні? Хто зна.
Однак, згадуючи, що це була ідея Яє Міко спочатку зробити Блукача, Еї все ж було все одно на нього і він для неї не коштував так багато, як сестра. От тільки виходить, у будь якому випадку, що Сьоґун Райден зроблена з тіла Макото. Буквально.
Зрештою нам не показали навіть ефемерного надгробку Макото. Ми не знаємо, що сталося з її тілом після і чи взагалі мало щось статися. Як і не знаємо де тіло самої Еї (хоча Яє чи сама Еї (не те щоб я сильно запам’ятовувала) робила акцент на тому, що фізично його вже не існує — вона могла мати на сенсі будь що під цим). Але ми знаємо точно, що вся ця історія з “сутність в мечі, меч в ляльці” буквальна відсилка на Кощія Безсмертного, а це вже друга казка за цю теорію.
Хуверси роблять великий акцент на тому, що ті казки, легенди та міфи на які вони роблять відсилки дуже важливі, бо вони “приховують головну суть”. Про це вони майже кричать через сюжет Нахіди та Блукача, в якому останній змінює історію, а перша зберігає її через вигадку покладену на його життя.
Тож, можливо все. Дякую за увагу!
p.s. до речі, історія про інадзумську Сакуру, що відкриває підземелля Сьогун, тонко так натякає, що душа Макото весь цей час була в ляльці, а коли вона стала зернятком та проросла, покинувши тіло ляльки, Сьогун стала ще більше без емоційною. Це могло б підтвердити, що для створення ляльки потрібна душа колись живої істоти але про це, типу, жодного прямого слова, тільки візуальний супровід до якого можна притягнути будь яку думку.
