Звістки про те, що українці через тривалу відсутність комунальних послуг перекривають вулиці, траплялися й раніше. А раз випало на власні вуха чути вивільнення покладів жовчі жіночки середнього віку, вкрай незадоволеної відімкненнями світла. Здавалося б, від початку повномасштабного вторгнення вже навіть на той момент минуло достатньо часу, щоби люди навчилися додавати один до одного й отримувати відповідь, чому відбуваються блекаути. Проте життя доводить: віз, напакований умінням вибудовувати причинно-наслідкові ланцюжки, застряг десь у болоті пустоголовості мас.
Почнімо з красномовного випадку часів найперших столичних блекаутів. То був пізній зимовий вечір, темний і холодний, як могила. Я гуляв пса на майданчику неподалік рідної п’ятиповерхівки, де також бавили своїх чотирилапих двійко ошатних жіночок, обом – на вигляд років по сорок з невеликим:
– Ґоспаді, та я вапщє нє панімаю, што праісходіт! За што ми плотім?! Я буду пісать жалаби! – погрожувала невідь-кому пані в темному пальті та сірій шапочці, поки її пудель старанно винюхував купу собачих екскрементів. – Савсєм ахрінєлі! І я далжна за ета аддавать дєньґі?!
Її колега охоче кивала і для чогось картинно причмокувала. Загалом, уся сценка справляла враження посередньої театральної вистави зі слабким сценарієм, зате – з якісною грою акторів.
Згідно з результатами соціологічного дослідження, проведеного КМІС у листопаді-грудні минулого року, 54% респондентів уважає, що головною причиною відсутності електрики є саме російські обстріли. Й тут-таки 31% українців перекладає відповідальність за ситуацію на українську владу, що, як гадають опитані, недостатньо підготувалася.
На перший погляд, цифри як цифри. Але диявол ховається не тільки в деталях, а й у динаміці. Якщо дивитися на метаморфози громадської думки від перших місяців повномасштабного вторгнення росії до нинішнього моменту, картина вимальовується не дуже оптимістична.
Причина відключень | Зима 2022-2023 років | Початок 2026 року |
|---|---|---|
Російські обстріли | 90-95% | 54-57% |
Українська влада чи енергокомпанії | 3-5% | 29-31% |
Брак підтримки Заходу | Не виділялося | 7-8% |
Складно відповісти | 2-5% | 7-12% |
Ця зведена таблиця, створена на основі результатів опитування КМІС за зиму 2022-2023 років та інших відкритих джерел, не претендує на точне відбиття суспільних настроїв, одначе не може не демонструвати вкрай загрозливої тенденції до змін орієнтирів у царині пошуку українцями справжніх винних. Хоча й без стовпців з рядочками спостережливий читач уже давненько зауважив зміни в алгоритмах мислення земляків.
Чому так складається? Доречно було б надати пояснення авторитетного психолога чи фахівця з громадської думки, але дозволю собі обмежитися власним і, відповідно, домежно суб’єктивним розумінням ситуації.
Ми не раз чули красномовну приказку про невістку, яка опинилася у вкрай несприятливій як з морально-етичної, так і з гігієнічно-фізіологічної точки зору: вона всралася. Причому чи дійсно сталася згадана прикрість – історія замовчує, залишаючи нам прерогативу покладатися на інформацію винятково з неперевірених джерел. Із чуток, себто.
Можна як завгодно довго дискутувати про ментальність українців у цілому та про індивідуальні риси характеру кожного окремого громадянина зокрема. От тільки схильність перекладати відповідальність за власні біди на першого-ліпшого офірного козла, не завдаючи собі клопоту розібратися, чи він у принципі причетний до ситуації, нині є очевидною аж до непристойності.
Скажімо, цими днями група осіб перекрила дорогу в Гореничах, що на Київщині. Причина – відсутність електроенергії, як ви здогадалися. Те саме нещодавно відбулося й ближче до столиці: відзначилися мешканці Софіївської Борщагівки. А ще в грудні минулого року медійні ресурси висвітлювали схожу ситуацію в Одесі.
Безперечно, індивід з бодай дрібкою емпатії спроможний якщо не зрозуміти, то хоча б спробувати осягнути стан протестувальників. Чвари, чи мають моральне право демонструвати втому від війни цивільні, не вщухають із самісінького початку повномасштабного вторгнення, одначе ніхто не зможе заборонити людям відчувати її. Щоправда, наскільки адекватного «втілення» набуває згадане виснаження – питання риторичне.
Бо якщо спробувати розібрати логіку перекриття дороги через відсутність світла, ми наштовхнемося на глуху стіну абсурду. Уявіть: десь у саратовській області злітає стратегічний бомбардувальник, випускає ракету Х-101, яка поцілює в трансформаторну підстанцію. Як наслідок, у пані Олени з Гореничів гасне телевізор. Що робить пані Олена? Вона йде перекривати дорогу іншим таким самим «безсвітлим» громадянам, аби... що? Аби ракета розвернулася в повітрі й полетіла назад? Чи аби магічним чином згоріла підстанція самовідновилася від вигляду розлюченого натовпу з плакатами?
Це – класичний приклад заміщення об’єкта агресії. Агресор занадто далекий, страшний і недосяжний. Скаржитися на путіна – це як лаяти ураган: енерговитратно та безрезультатно. А от місцевий голова ОТГ, сусідній ЖЕК чи водій маршрутки, який не може проїхати через живий ланцюг, – вони тут, поруч. Їх можна торкнутися, обматюкати, звинуватити в усіх смертних гріхах, включно з «продажем електрики за кордон», про який так солодко шепочуть анонімні Telegram-канали.
Критичне мислення – це не просто вміння розв’язувати логічні задачі. Це здатність розрізняти причину (ракетний терор) і наслідок (графіки відключень). Коли ж емоційне виснаження бере гору, ця здатність атрофується, звільняючи місце для примітивного інфантилізму. Суспільство, яке замість консолідації проти зовнішнього ворога починає гризти власні лікті, – це саме те, на що розраховує росія.
Блекаути закінчаться. Рано чи пізно мережу відновлять, а небо закриють щільніше. Але що ми робитимемо з «блекаутом» у мізках? Бо якщо віз критичного мислення остаточно потоне в болоті масової істерії, витягати його звідти доведеться не одне десятиліття. І ціна за це може виявитися значно вищою, ніж декілька гривень у платіжці за світло.
