У дні після виходу п’ятого мініальбому NMIXX «Heavy Serenade» 23-річна всебічна Лілі Морроу ловила себе на тому, що без кінця переглядала едіти під «LOUD» — пісню, слова до якої вона написала сама і яка дуже швидко стала однією з улюблених серед фанатів.
Ця пісня — піднесене, наповнене синтезаторами освідчення в коханні. Як розповідає Лілі, її текст напрочуд легко народився самостійно. Послання пісні романтичне, але водночас набагато ширше за звичайну історію кохання: вона передає захват від бажання відкрито любити когось, залишаючи достатньо простору, щоб кожен слухач міг побачити в ній власну історію. Невдовзі пісня ніби почала жити власним життям. Фанати понесли її в різні куточки інтернету, поєднуючи з улюбленими вигаданими парами, персонажами, естетичними мудбордами в дусі старого Tumblr і любовними історіями, які вже давно не мали жодного стосунку до самих NMIXX. Для такої фанатки, як Лілі, це стало несподівано зворушливим досвідом:
Бачити, як твої власні слова знаходять нові тлумачення у фанатських спільнотах, для мене це справді дуже багато означало. — говорить вона під час відеодзвінку з Сеулу.
Чимало найпопулярніших едітів були присвячені квір-коханню, ніби показуючи, що слухачі впізнали в цій пісні знайоме їм прагнення любити відкрито, не вибачаючись за свої почуття.
Лілі зовсім не дивує така кількість різних інтерпретацій:
В ідеальному світі кожен мав би бути вільним любити так, як хоче, кого хоче — відкрито й без страху. Але, на жаль, у реальному житті це не завжди можливо. мені хотілося хоч трохи підтримати людей, які проходять через це.
Саме в такому зв’язку вона і бачить справжню силу музики.
Моєю найбільшою мрією завжди було створювати музику, яка справді відгукуватиметься у душах людей. Саме тому я так сильно люблю музику. Мені подобається слухати пісню, по-справжньому з нею з’єднуватися й відчувати, як вона підіймає мене. І я завжди хотіла стати артисткою, яка зможе дарувати це відчуття іншим.
До своєї роботи айдолки Лілі ставиться дуже серйозно. І справа не лише у виступах, хоча й у цьому вона бездоганна — з тим вокальним контролем і сценічною харизмою, яких очікують від такої віртуозної групи, як NMIXX, що вже вступила у свій четвертий рік діяльності. Зрештою, вона й сама називає себе перфекціоністкою. Але для Лілі не менш важливі й ті моменти, які залишаються за лаштунками. Це видно в годинах, які вона проводить, обговорюючи книги з фанатами онлайн. У тій емоційній щирості, яку вона вкладає у свої тексти. У тому, як вона говорить про музику — ніби це щось, що справді здатне змінювати людей. Вона чудово розуміє: сьогодні бути айдолкою означає набагато більше, ніж просто добре виступати. Шанувальники хочуть щирості. Вони хочуть знати, що по той бік екрана є справжня людина.
І саме тут Лілі сяє найяскравіше. У розмові з Teen Vogue вона знову й знову повертається до однієї й тієї самої думки, лише висловлює її по-різному. Вона говорить про написання пісень як про ведення особистого щоденника. Описує фандом як стосунки, побудовані на взаємній повазі. Її очі буквально загоряються, коли вона починає говорити про книги, музику, фільми та митців, які її надихають. У якийсь момент, намагаючись пояснити, чому вона взагалі вирішила створити книжковий клуб разом із фанатами, Лілі знаходить, мабуть, найпростішу відповідь із можливих:
Мені просто дуже подобається говорити про те, що я люблю.
І, як не дивно, це чудово підсумовує все, що вона робить.
Між Лілі-айдолкою та Лілі-фанаткою майже немає межі. Навіть зараз, у розпал просування нового альбому в Південній Кореї, Лілі все одно знаходить час для того, що любить найбільше. Книги подорожують разом з нею між усіма розкладами. За лаштунками музичних шоу вона читає замість того, щоб безцільно гортати телефон. Усміхаючись, вона додає, що цього року вже встигла прочитати сімнадцять книжок.
Минулого року для мене головним була кількість, а цього року — якість. — сміється вона.
Її улюблена письменниця — Тейлор Дженкінс Рід. А ще одна її улюблена Тейлор — Тейлор Свіфт. Коли мова заходить про виконавицю «The Fate of Ophelia», Лілі ніяк не може визначитися зі своїм найулюбленішим альбомом, тому що відповідь змінюється залежно від настрою… або навіть від погоди.
Нещодавно я проходила один із тих сайтів, де потрібно розставити за рейтингом альбоми Тейлор Свіфт, — розповідає вона, і в її голосі чітко чути австралійський акцент. — як я й очікувала, «1989» і Speak Now» набрали найбільше балів. Але я не можу…
Вона замовкає на мить.
Не знаю… це надто складно.
Після ще кількох секунд роздумів вона нарешті дає обережну відповідь.
Мабуть… усе ж таки «Speak Now».
Але це рішення тримається лише кілька секунд.
Хоча… «Reputation» я теж неймовірно люблю.
Коли розмова переходить до того, що зараз звучить у її навушниках, Лілі знову починає говорити з тією самою неприхованою захопленістю. Останнім часом вона багато слухає новий альбом Noah Kahan, знову повернулася до творчості Phoebe Bridgers і «уважно стежить» за Slayyyter.
Зараз справді чудовий час, щоб бути фанатом музики, — каже вона, широко усміхаючись. — Я просто живу своє найкраще життя.
Її захоплення легко передається співрозмовнику. І що ще важливіше — здається, Лілі щиро хоче ним ділитися. Саме на цьому й побудований її «Lily’s Lost the Plot» — книжковий і кіноклуб, який вона веде.
За двадцять шість етерів ця серія перетворилася на щось, що сьогодні дедалі рідше зустрічається в інтернеті: простір для вдумливих розмов. Лілі обирає книгу або фільм (Останнім був роман «Емма» Джейн Остін), пропонує фанатам самостійно ознайомитися з ним, а потім проводить етер, де вони разом обговорюють прочитане чи побачене. За цей час вони торкалися тем привілеїв, токсичної маскулінності, горя, самотності й навіть егоцентризму, який інколи може виникати всередині самого фандому.
Усе почалося з одного простого запитання. Читання було однією з найбільших пристрастей Лілі стільки, скільки вона себе пам’ятає. Єдине, що вона любила ще більше, — це музика. У дитинстві вона годинами дивилася BookTube і з головою занурювалася у вигадані світи. Але к-поп айдоли зазвичай не створюють книжкові клуби.
Мені здавалося, що це просто неможливо. ну знаєте… я ж айдолка, — сміється вона. — Це ж не так, ніби я можу просто взяти й завести BookTube-канал.
Але потім вона сама себе зупинила.
І тоді я подумала: зачекай… а чому, власне, ні? — згадує вона.
Як виявилося, відповідь була дуже простою. Лілі — саме та людина, яка цілком природно могла б заснувати книжковий клуб.
Я така книжкова зануда, — сміється вона. — Чесно кажучи, навіть якби ніхто не читав ці книги разом зі мною, я все одно виходила б у етери і просто сама з собою обговорювала їх увесь час.
Саме ця щира захопленість робить її книжковий клуб чимось значно більшим, ніж просто контентом. Лілі з однаковою ймовірністю може годинами занурюватися в обговорення своїх улюблених пар або палко захищати суперечливого персонажа так само, як і розбирати головні теми роману. Добірка книжок і фільмів теж дуже різноманітна. Серед них — класика на кшталт «Гордості й упередження» та «Буремного перевалу», сучасні романи, як-от «Клуб убивств по четвергах», а також фільми «Ла-Ла Ленд», «Коханий з майбутнього» і «Паразити».
На перший погляд цей список може здатися доволі багатогранним. Але якщо придивитися уважніше, більшість цих історій знову й знову повертаються до тих самих запитань, які хвилюють і саму Лілі: як люди пізнають себе, як знаходять зв’язок з іншими й як проходять непростий шлях дорослішання.
Для айдолки це досить незвичне захоплення. Хоча, якщо подумати, Лілі ніколи не була людиною, яку цікавить лише поверхня. Її прагнення копати глибше, шукати сенс в історіях і людських емоціях, а не просто ковзати по них, бере початок ще з дитинства.
Маленькою дівчинкою Лілі росла в Мерісвіллі — містечку у штаті Вікторія в Австралії, де жило лише кілька сотень людей. Вона згадує своє дитинство як життя, сповнене суперечностей. Було багато складних моментів, які вона досі носить з собою. Була самотність. Були звичайні труднощі дорослішання. Але водночас була й свобода.
У моєму дитинстві сталося багато сумних речей, — каже вона. — Але водночас я жила в маленькому містечку, де могла абсолютно вільно бути собою і просто гратися.
Вона пам’ятає, що була оточена дорослими, які більше цінували цікавість до світу, ніж прагнення відповідати чужим очікуванням. Завдяки цьому їй ніколи не здавалося, що потрібно приховувати якусь частину себе.
Усі дорослі поруч зі мною були настільки добрими, ніколи не засуджували мене й просто любили без жодних умов.
Сьогодні вона й сама намагається дарувати людям таку ж безумовну доброту.
Але це відчуття безпеки різко зникло в лютому 2009 року, коли нищівні лісові пожежі охопили цей регіон Австралії. Лілі разом із родиною довелося евакуюватися, поки вогонь знищував Мерісвілль майже повністю. Деякі друзі загинули. Місця, які були для неї рідними, зникли. У наступні роки Лілі боролася з депресією та тривожністю, і мама запропонувала їй спробувати музику як спосіб пережити складні емоції. Те, що спочатку було лише способом впоратися з болем, поступово стало чимось значно більшим. Музика стала центром світу Лілі. Вона співала постійно. Виступала за кожної нагоди. На кілька років їхня сім’я переїхала до Південної Кореї. Там Лілі змогла глибше познайомитися з культурою своєї мами, почала займатися дитячим акторством і моделінгом та ближче відкрила для себе корейську індустрію розваг. Коли вони повернулися до Австралії, виступи вже перестали бути просто хобі. Вони стали її покликанням.
Коли я була маленькою, у мене не було якогось чіткого плану, — каже Лілі. — Я просто знала, що хочу стояти на сцені й співати.
Вона викладала власні пісні в інтернет, роками вивчала творчість артистів, якими захоплювалася, і виступала на невеликих концертах в Австралії. А потім, коли їй було лише дванадцять років, нагода здійснити свою мрію прийшла зовсім несподівано. Її мама побачила оголошення про австралійські прослуховування на популярне південнокорейське шоу K-pop Star 4 і запропонувала їй спробувати. Невдовзі після цього Лілі разом з батьком уже летіли літаком до Сеула.
Попереду були місяці змагань, телевізійних виступів і майже сюрреалістичний досвід, коли ти переслідуєш свою мрію просто на очах у всієї країни. Лілі стала однією з найяскравіших учасниць шоу, зрештою посіла четверте місце й підписала контракт з JYP Entertainment. Минуло вже понад десять років, але всі ті виступи досі можна знайти в інтернеті — варто лише захотіти. Лілі чудово це знає.
Там є абсолютно все, — сміється вона. — кожен незграбний період, кожен виступ.
Але замість того, щоб ніяковіти, переглядаючи ті записи, вона сприймає їх як нагадування про те, як довго йшла до тієї людини, якою є сьогодні. Дівчинка, яка співала пісні Alicia Keys на телевізійному шоу, і жінка, яка сьогодні пише тексти для нового мініальбому NMIXX, — це не дві різні людини.
Якщо вже на те пішло, сама Лілі бачить між ними набагато більше спільного, ніж може здатися. Навіть тоді вона вже намагалася знаходити шлях до людських сердець через музику.
Я завжди хотіла змушувати людей щось відчути. З роками це бажання стало лише сильнішим.
Коли NMIXX дебютували у 2022 році, очікування були неймовірно високими. Лілі — остання учасниця, яку представили публіці після багатьох років очікування, вона вже давно була однією з найвідоміших трейні JYP Entertainment. Фанати роками чекали на момент, коли вона нарешті дебютує. Але щойно NMIXX офіційно з’явилися на сцені, увага дуже швидко змістилася на інше. Сміливе звучання гурту у стилі MIXX-POP з самого початку розділило слухачів. Небагато к-поп новачків дебютували під таким потужним тиском і настільки пильною увагою. Пісні, які раптово змінювали жанри просто посеред композиції, стали головною візитівкою NMIXX. Але саме через це гурт водночас став одним із найбільш обговорюваних у всій індустрії.
Лілі добре пам’ятає той період.
Іноді слухаєш пісню й думаєш: «боже, це ж абсолютний хіт». А потім вона не отримує тієї реакції, на яку ти сподівалася.
І все ж вона ніколи не сумнівалася в напрямку, який обрали NMIXX.
Ми просто продовжували робити те, що самі по-справжньому хотіли робити, якщо ти щирий із музикою, яку створюєш, рано чи пізно вона обов’язково знайде відгук у серцях людей.
Через чотири роки ця розмова вже звучить зовсім інакше. Значною мірою скепсис поступився місцем захопленню. Останні релізи гурту знайшли відгук як у корейських, так і в міжнародних слухачів, а пісні, які колись здавалися надто незвичними, сьогодні вже безпомилково асоціюються саме з NMIXX. Гурт не відмовився від власного звучання, а навпаки — все більше вживались у нього.
І самі учасниці теж. Разом з розвитком NMIXX дівчата отримували дедалі більше можливостей брати участь у створенні власної музики. Для Лілі це означало зробити ще один крок назустріч написанню пісень — ролі, яка здається цілком природним продовженням того, як вона завжди сприймала музику.
Лілі захоплюється самою архітектурою пісні. Вона любить відсилання. Любить мотиви. А найбільше — любить цілісну ідею, навколо якої будується твір.
Я просто обожнюю, коли в творі є сильна тема, — сміється вона.
Цей підхід відчувається в усьому «Heavy Serenade». У «Crescendo» Лілі наповнила текст музичними термінами, щоб ще сильніше підкреслити масштабний романтизм пісні.
Я хотіла передати особливе кохання — таке, яке трапляється лише раз у житті. Я справді дуже люблю музику. Я справжня фанатка музики. Я музична зануда. Музика — одна з найбільших пристрастей у моєму житті. Мені здається, що для мене немає більшого компліменту, ніж порівняти когось з музикою.
У «LOUD» вона вплела відсилання до Тантала з давньогрецької міфології — одну з багатьох літературних підказок, які їй подобається залишати уважним слухачам.
Одне з того, що мені найбільше подобається в написанні пісень, — це те, що в них завжди є маленькі деталі, повний сенс яких знаєш лише ти. Це ніби маленькі скарби, заховані між рядками… Іноді це відсилання, які фанати можуть упізнати, а іноді вони зацікавляться ними, знайдуть інформацію самі й відкриють для себе щось нове. У будь-якому разі це ще один спосіб, який допомагає нам стати ближчими одне до одного.
Є пісні, які Лілі пише для NMIXX. А є й ті, які вона пише лише для себе. Вони народжуються в порожніх репетиційних залах, де вона сідає за піаніно наодинці й чекає, поки всередині не з’явиться щось, з чого може вирости нова пісня. Це усамітнення — цілком свідомий вибір.
Якщо чесно, мені трохи ніяково писати пісні в присутності інших людей.
Вона не пише за розкладом. Вона пише тоді, коли приходить натхнення і коли має достатньо часу та простору, щоб до нього прислухатися. Нерідко її пісні відкривають те, про що вона навіть не здогадувалася, що носила в собі.
Я дуже часто знову повертаюся до одних і тих самих тем. А потім думаю: «Зачекай… можливо, це хвилювало мене набагато сильніше, ніж я сама вважала».
Є одна тема, яка з’являється знову і знову.
Ну… у душі я справжній романтик, — усміхається вона. — Я щиро вірю в кохання. Не знаю… я просто дуже емоційна людина. Є щось особливе в тому, щоб бути по-справжньому пов’язаною з кимось. Це настільки унікальне відчуття, і для кожного воно своє. Мені здається, що музика — один з небагатьох способів по-справжньому зануритися в найтонші й найглибші відтінки цієї емоції. Мабуть, саме тому у світі існує так багато пісень про кохання. Кожен переживає його по-своєму, але водночас усі прекрасно розуміють це почуття.
Для Лілі віра в кохання виходить далеко за межі романтичних стосунків. Вона впливає на те, як Лілі сприймає дружбу, творчість і, мабуть, найпомітніше — фандом. До того як стати айдолкою, вона сама була фанаткою. Опинившись по інший бік стосунків між артистом і шанувальником, вона ще більше почала цінувати людей, якими захоплювалася роками. Це також змінило її власне ставлення до того, що означає бути фанатом.
Я хочу бути шанобливою фанаткою щодо своїх айдолів, так само, як хочу, щоб мої фанати ставилися з повагою до мене.
Те, що вона стала айдолкою, не змінило її любові до фандомів. Натомість це змусило її ще уважніше замислюватися над тим, якою має бути взаємодія між артистом і фанатами. Вона відкрито розповідає про книги, які читає, музику, яку слухає, і думки, які не дають їй спокою, тому що сама, будучи фанаткою, завжди найбільше цінувала саме такі маленькі можливості зазирнути у життя своїх улюблених артистів.
Мені дуже подобається, коли я можу побачити закулісся, дізнатися якісь цікаві подробиці про людей, яких люблю, — сміється вона. — Це ж не просто айдол і фанат. Я теж людина. У мене є власний характер, свої інтереси, і мені дуже подобається ділитися ними з фанатами. Особливо коли вони можуть у чомусь себе впізнати, і ми можемо вести цікаві розмови. Це одна з моїх найулюбленіших сторін того, що я айдолка.
Така відкритість для неї абсолютно свідома.
Для мене дуже важливо, щоб те, як мене сприймають люди, справді відповідало тому, ким я є насправді, — каже вона.
Наприкінці нашої розмови я запитую Лілі, чи хотіла б вона додати ще щось. Це саме те запитання, після якого зазвичай звучить передбачувана відповідь. Нагадування слухати новий альбом. Подяка за підтримку. Невеликий натяк на майбутні проєкти. Але Лілі на мить замислюється. І коли нарешті відповідає, говорить зовсім не про NMIXX.
Мені дуже небайдуже психічне здоров’я підлітків, тому я хочу, щоб ви всі пам’ятали: ви прекрасні і зовні, і всередині. Те, який у вас вигляд, — це найменш цікава частина вас. Найважливіше — це те, що всередині. Будь ласка, дбайте про себе. Ваше здоров’я неймовірно важливе. Справді, ви прекрасні саме такими, якими є. І не вірте всьому, що бачите в інтернеті.
Раніше Лілі назвала себе «людиною, яка дуже несерйозно ставиться до життя». Але, мабуть, точніше буде сказати інакше. Є речі, до яких Лілі ставиться надзвичайно серйозно: музика, історії, люди, які її підтримують, і відповідальність, яка приходить разом із тим, що для когось ти стаєш людиною, на яку хочеться рівнятися.
Саме тому вона веде книжковий клуб. Саме тому пише пісні, які читаються, наче сторінки особистого щоденника. Саме тому досі говорить про своїх улюблених артистів з тим самим захватом, що й будь-яка фанатка.
І саме тому, коли їй востаннє дають можливість поговорити про себе, вона воліє використати її, щоб підтримати когось іншого.
