ми звикли до позиціонування в суспільстві наукової фантастики як маскулінного жанру, що зачасту пишеться чоловіками для чоловіків. але як часто ми говоримо про те, що його основоположницею є жінка? перед едґаром алланом по та жулем верном була вона.
знайомтесь — мері шеллі, мати всесвітньовідомого монстра «франкенштайна», наукової фантастики і загалом особистість, котра сама по собі є настільки цікавою і неордирною, що досі отримує окремі обговорення й екранізації. про неї розкажу і я.
мері шеллі народилася в лондоні наприкінці XVIII століття у достатньо визначній родині філософів. батько, вільям ґодвін, писав у напрямку політичники і є одним із засновників анархізму; мати, мері волстонкрафт, відзначилася у феміністичній сфері, створивши видатний есей «на захист прав жінок» і ставши першою, хто заговорив про те, що жінки не є істотами, які стоять на нижчому щаблі розвитку відносно чоловіків, але здаються такими через менші можливості отримати освіту. на жаль, матір мері втратила зовсім скоро, а з мачухою мала жахливі стосунки. тим не менш батькові вдалося забезпечити доньку достойною, хоч і не офіційною освітою. він водив її на освітні екскурсії, зустрічі з поетами й інтелектуалами й у 15 років описував як «винятково сміливу, трохи владну, володарку допитливого розуму.» вільям ґодвін хотів, щоб дочка пішла по його стопам, однак доля пророкувала їй письменницьке майбутнє, що розуміла й сама дівчина: «будучи дитиною, я займалась писаниною і моєю улюбленою забавкою у години, відведені на відпочинок, було ‘писати історії’». вона видала свій перший твір друком вже у 10 років.
з метою познайомити дитину з політикою, батько відправляє її в шотландію до сім’ї друга-політика, де мері зачаровувалась околицями дому. пізніше, в перевиданні «франкенштайна» 1931-го року, вона згадає цей час як той, що вплинув на її мистецьке сприйняття світу: «я вже писала тоді, але якісь зовсім тривіальні речі. і це було саме в тіні дерев на землях, які належали до нашого дому, або ж на похмурих безлісих схилах гір неподалік, коли мої справжні композиції, повітряні польоти моєї уяви, народжувалися і плекалися.»
там же вона познайомилася і зі своїм майбутнім чоловіком, поетом персі біші шеллі. їй було 15, йому – 21. він був політичним послідовником її батька і до моменту, коли вона повернулася додому, він віддалився від тодішньої дружини і натомість став частим гостем у ґодвіна, котрого обіцяв врятувати від заборгованості. насправді ресурсів для того не було, через що вільям розлютився, тож подальші зустрічі молодих людей стали таємними, біля могили її матері. при одній із таких зустрічей пара зізналася одне одному в коханні й, за переказами, дівчина втратила цноту там же. вони втекли до європи, де втратили мвою першу дитину, але однак стали подружжям, вже після самогубства першої дружини персі [а десь є і теорії, що вони її для цього і вбили].
літо 1816 року запам’ялося літературі своєю значущістю. перед одруженням шеллі провели канікули у швейцарії разом зі зведеною сестрою жінки, славнозвісним поетом і другом сім’ї лордом байроном та його лікарем джоном полідорі. компанія читала збірку про привидів і врешті їм, а точніше байрону, прийшла ідея виклику – написати найстрашнішу історію всіх часів. у результаті від поетів ми нічого путнього так і не отримали, а от полідорі написав оповідання «вампир», що стало першою літературною згадкою істоти і надихнувши брема стокера на написання його більш відомого широкому загалу «дракули». ну і як ви вже могли здогадатись, у результаті цього з’явився і magnum opus мері шеллі — «франкенштайн, або сучасний прометей». на момент написання письменниці було 19 років.
твір одразу став успішним, однак через анонімність публікації і те, що у вступі згадувався персі біші шеллі, спершу історію приписували саме йому. згодом літературознавці визнали авторку винахідницею сучасної наукової фантастики, адже вона була першою, хто поєднав фактичні наукові знання із фантастичними елементами. під час тої самої подорожі швейцарією жінка бачила приклади роботи аллесандро вольти, який на практиці вивчав науку про гальванізм — явище виникнення електричного струму за допомогою хімічної реакції, що стимулює м’яз. щоб продемонструвати цей процес, він використував інертну тканину мертвих тварин, а саме жаб, і запускав черех них струм, викликаючи м’язові спазми. цей рух, здавалося, припускав, що електрика була іскрою життя, тим самим новітнім полум’ям прометея, що, врешті-решт, і стало тим, як її творець віктор франкенштайн оживить мертвих. якщо порівнювати це з уже згаданим мною оповіданням «вампир», то мері шеллі не використовує надприродне як спосіб оживити свою ‘злу’ істоту, на відміну від джона полідорі.
мері шеллі ще подарувала світу менш відомі, але не менш цікаві роботи, наприклад роман «остання людина» оповідає про майбутнє XXI сторіччя, охоплене таємничою чумою, яку переживає тільки один чоловік. тут письменниці вкотре досліджувала філософські теми під науково-фантастичною оболонкою, а зараз би твір і взагалі вважався б апокаліптичним і антиутопічним, проте у XIX століття він не був сприйнятим так добре і до його вивчення прийшли тільки в 1960-х через науковий інтерес. мері шеллі була жінкою, що випередила свій час і писала про наукове ще у вікторіанську епоху.
її життя насправді було складне, адже пізніше доля їй підготувала втрату другої і третьої дитини. на щастя, одна дитина у пари шеллі все ж виросла, однак згодом жінка втратила і самого чоловіка, коли персі загинув у морі в італії. після цього, до речі, була суперечка про те, кому дістанеться його серце, до того ж у буквадьному сенсі! спочатку його віддали лі ганту, поету та блоизькому другові персі. на прохання дружини віддати ту банку їй він відмовив, сказавши, що його любов до друга переважає будь-які инші. врешті-решт до нього звернувся лорд байрон і, задавивши того авторитетом, повернув коханій покійника, тож потім мері зберігала серце в банці у тумбочці разом із пасмами волосся своїх померлих дітей. подальші 30 років вдова так і залишалась самою, самотужки виховуючи сина і дбаючи за пам’ять про чоловіка та перевидання його творів, аж до своєї смерти у 53 роки від раку мозку.
мері була жінкою, життя якої може викликати відразу чи цікавість, але заперечувати її внесок у жанр наукової фантастики, літературу і загалом кульуру даремно. і, на мою думку, вона була би втішена знати, що образ її франкенштайна живе й донині.
[більше про навколокнижкове і навколомитецьке пишу в тґк «нотатки куміхо»]
