за своє життя александр дюма написав 100 тисяч сторінок [творів настільки багато, що оцінки коливаються від 700 до 1000]. під його іменем вийшли численні романи, есе, оповідання, п'єси, тревел буки, історичні книги і навіть кулінарна книга на майже 1200 сторінок. ну який чоловік, всюди встигав! якщо це взагалі він устигав?…
кар’єра 20-річного дюми почалася з переїзду до парижу та роботи в канцелярії герцога орлеанського, яку він отримав завдяки зв’язкам [адже його батько був генералом] і хорошому почерку. переписуючи документи, юнак згодом вирішив піти в драматургію, проте одразу це зробити не вийшло. перші п’єси були невдалими, однак «двір генріха III» у 1829 отримує премʼєру в театрі та стає доволі успішною. з того моменту драматургом пишеться більше творів і він почав повноцінно заробляти творчістю, через це пішов .
проте в письма александра була проблема, а саме його слабкість у історичних фактах, джерелах та географічних даних [а сетинги його творів часто на цьому і базувалися]. тож коли у 1830-х молодий викладач історії огюст маке шукав редактора, щоб довести до ладу свою пʼєсу, на нього поклав око дюма. врешті разом вони переписують «батильду» і ставлять на сцені у 1839. після цього окрилений успіхом маке пише історичний роман «благословенство бюва», але вгадайте що? видавці ним не цікавляться й врешті історик знову звертається до александра.
варто згадати, що подібне для того було не в новинку, адже ще в 1825 він у співавторстві з друзями написав «полювання і кохання». але саме після маке дюма усвідомив усю прекрасність "командної роботи" і у 1844-45 на нього вже працювала ціла майстерня з 10 людей, котрі виконували проводили велику підготовчу роботу для письменника — шукали історії, на основі яких можна написати художні твори; писали чернетки і навіть окремі розділи. окрім маке також значний внесок у творчість дюми зробили поль лакруа та поль бокаж. письменник міг одночасно вести роботу над 5 проєктами і відповідав більше за художню складову твору — від нього залежали діалоги, деталі та загалом відповідний стиль творів, які робили історії довершеними.
співпраця з огюстом маке перш за все відзначилася тим, що в дуеті вони створили найвизначніші твори — «три мушкетери» та «граф монте-крісто». однак проблема полягала в тому, що тоді було прийнято публікувати твори лише під одним ім’ям, тому александр дюма, який на той момент мав якусь славу, залишив лише своє. він дійшов такої-сякої згоди з маке щодо цього, та був зобов’язаний регулярно виплачувати тому відсоток з прибутку. чи варто казати, що огюсту однак було образливо, що в усій славі купався дюма? так останній ще й із часом почав зменшувати платежі (що пов’язують з кредитами). тож у 1851 огюст маке йде до суду, але рішення приймається спірне: александр зобов’язаний виплатити йому збитки, та все ще може бути визнаний єдиним автором творів, адже право на інтелектуальну власність він викупив. між самими чоловіками були й суперечки хто яку роботу виконав, адже дюма наголошував, що історію про помсту, яка надихнула на роман «граф монте-крісто» у архіві все ж знайшов він. після розриву свого творчого дуету обоє продовжували писати, та жоден не досяг запаморочливих висот своєї попередньої роботи. врешті фінансові проблеми завели дюму до росії — такий собі григорій кушелєв-безбородько під видом приватної особи запросив його до імперії, щоб той написав книжку про цю мандрівку, яка позитивно вплине на імідж росії в європі.
проте схема дюма не була й зовсім непоміченою. у 1845 також вийшов викривальний памфлет «фабрика романів «торговий дім лександр дюма і ко» авторства ежена де мірекура, в якому викрив принцип роботи письменника та звинуватив його в експлуатації праці «літературних рабів». з «наклепником» дюма теж судився і навіть виграв позов, але чутки це не зупинило.
ця історія підіймає важливу проблему в літературознавстві — як багато найвидатніших творів насправді не є результатом геніяльности однієї людини? тож зараз варто відкривати для себе імена тих, хто також був важливою частиною письменницького процесу, проте залишився в тіні. історія дюми й маке тому підтвердження. і ми можемо лише запряно думати про те, як багато цікавих текстів ще могли б подарувати нам ці двоє, якби не розірвали співпрацю.
