чомусь у класичній літературі проглядається тенденція, що найчастіше ті, хто писали про таємниці й містику, самі ставали жертвами загадкових смертей/зникнень. може це була профдеформація?… у будь-якому випадку деякі справи ззалишаються не розгаданими і донині, тож ми можемо вкотре їх розглянути у пошуках істини.
справа №1: енн редкліфф
йтимемо ми так само хронологічно, тож варто почати з однієї із засновників жанру готичного роману, що писала їх ще до сестер бронте, по, шеллі й инших. знайомтесь, енн редкліфф. у свої часи вона була найбільш популярною і оплачуваною письменницею, її тиражі розходилися з неймовірною швидкістю. також вона вплинула на творчість багатьох знайомих нам авторів [тої ж джейн остін], її навіть протиставляли шекспіру. зараз, на жаль, з-поміж усіх вказаних вище її знають найменше, а перший переклад українською до нас дійшов лише нещодавно.
проте сьогоді ми зібрались заради таємничої історії життя самої енн. у зв’язку з її популярністю, зникнення такого масштабу зірки з літературної сцени не пройшло не поміченим. редкліфф загалом не світилась на публіці, проте перші п’ять її творів вийшли у досить короткому проміжку 1789-1797 рр., після чого не було жодної звістки. останній роман, "gaston de blondeville", опублікували вже в 1826 році, після смерті авторки у 1823. де вона була ці 26 років? навколо цього питання було багато обговорень, чуток і спекуляцій. англійська письменниця, котра хотіла написати біографію енн, взагалі відмовилась від цієї ідеї через брак інформації, а за иншим біографом пильно стежив чоловік редкліфф, не дозволяючи тому щось писати без свого схвалення. загалом його поведінка була досить дивною, адже після смерті дружини він спалив усі її документів, однак від нього заяв за весь цей час про зникнення дружини не надходило.
тож що з нею відбувалось у такий довгий проміжок часу? ось тут залишається місце лиш для теорій. хтось казав, що вона стала жертвою власної уяви і врешті загриміла до божевільні, хтось — що пішла на ранню пенсію під впливом своєї меланхолії або була замкненою в готичному маєтку неподалік, як одна з героїнь її романів. деякі взагалі думали, що вона померла вже давно. тоді ж газети погіршили це ще й тим, що через ім’я енн редкліфф у некролозі 1809 року писали, що померла саме ця авторка, а не тезка, як з’ясувалось пізніше. теорії, до яких найбільше схиляються зараз — що письменниця зникнула через критику, до якої вона схоже була чутлива; послідовників, готичні спроби письма яких рекламували її ім’ям; або через проблеми зі здоров’ям, адже є свідчення про астму енн. тож, рішення мого суду: справу закриваємо через відсутність складу злочину і переходимо далі.
справа №2: едґар аллан по
едґар аллан по теж писав готичне і вважається засновником детективів і жахів. ось тільки в нього справа розгорнулась значно цікавіше, бо він зник, а потім повернувся, так ще і як. 27 вересня 1849 року письменник вирушив із річмонда до нью-йорка, з метою відредагувати вірші иншої поетки, проте до пункту призначення він так і не дістався. 3 жовтня його знайшли вже біля виборчої дільниці балтимору у канаві в напівпритомному стані і пошарпаному чужому одязі. самі ж речі постраждалого знайшлися аж у річмондській таверні, з чого можна зробити висновок, що поїздка пішла не за планом ще на самому початку.
коли едґара попросили сказати, чи є в нього хтось із знайомих тут, щоб допомогти, він назвав ім’я редактора одного журналу. з ним зв’язалися і згодом по помістили в лікарню. у свідомий стан автор так і не прийшов та кажуть, що в ніч перед своєю смертю він у мареннях постійно кликав такого собі рейнольдса. щодо того, ким саме був цей рейнольдс, все ще суперечки, однак підозріло таке саме прізвище було в члена виборчої комісії округу, де знайшли письменника. він не відповідав на запитання, що з ним трапилося; натомість, за свідченнями лікаря, при спробі втішити пацієнта словами, що він скоро опиниться в колі друзів, той відповів:
«найкраще, що може зробити для мене друг — застрелити.»
також марячи едґар аллан по згадував свою дружину [не зрозуміло, свою першу, що померла, чи другу, з якою найближчим часом повинен був одружитися], однак 7 жовтня 1989 року, за чотири дні, він помер зі словами «господи, врятуй мою бідну душу» на вустах. є лише одна проблема — той лікар був однозначно ненадійним оповідачем, який постійно плутався у своїх свідченнях, тож точних фактів у нас знову немає :) так, наприклад, лікар казав, що зв’язався із родичами едґара одразу по його смерті, але насправді то було аж за місяць після того, 9 листопада.
проте в чому він точно був упевнений, так це в тому, що по точно не був під дією алкоголю, а це додатково збігається із обітницею небіжчика його не вживати. тож теорія, яку висунув недобросовісний літредактор письменика і розказував на лекціях, відпадає. загалом раніше найчастіше люди думали на купінг — практику, коли злочинні банди, яких фінансував певний політик, викрадали людей, накачували їх якимись препаратами і змушували в такому стані голосувати за потрібного кандидата. це пояснило б те, чому едґара аллана по знайшли біля виборчої дільниці, але питання про те, де він перебував понад тиждень і чому був не у своєму одязі. також були думки, що його побили, але в такому разі чому очевидних пошкоджень на його тілі не виявили? ще є гіпотези про отруєння чадним газом, важкими металами або взагалі про якісь віруси, проте в нас досі немає доказів для підтвердження тої чи иншої, тож переходимо далі.
справа 3: аґата крісті
про аґату крісті точно чули всі, бо вона є іконою жанру детективу. остання історія належить їй і , певно, є найбільш позитивною, бо відомо більше деталей і загалом після зникнення жінка продовжувала жити далі. хоча що саме відбулося не знала навіть вона. отож, на дворі 21:45 3 грудня 1926 року у англійському беркширі. 36-річна письменниця, взявши із собою невелику валізу, водійські права, фотографію доньки та велику суму готівки, вирушила на своєму автомобілі в ніч. наступного ранку у крейдяному кар’єрі була знайдена її покинута з увімкненими фарами машина, в якій залишалися упакована валіза та хутряне пальто. їхню власницю не могли знайти протягом 11 днів, хоч було залучено тисячі людей, вже тоді ширились теорії від вбивства і самогубства, до нервового зриву чи піар-кампанії, адже тоді авторка мала лише 6 романів і ще не була аж надто відомою.
знайшлася вона вже 15 грудня за 220 миль від дому, у готелі swan hydropathic міста гаррогейт [йоркшир], де була зареєстрована не під своїм іменем. здавалось, що вона страждала від якоїсь амнезії, адже впізнала свого чоловіка лише наче якогось знайомого. до речі, перші підозри на нього ж і впали. арчибальд крісті повідомив поліції, що дружина залишила записку, однак прочитавши він її спалив. алібі підозрюваний мав, але достоту цікаве — він поїхав до друзів, тільки правоохоронцям не уточнював, що святкування було на честь його заручин із своєю коханкою, з якою планував одружитись одразу після розлучення за аґатою. з цього випливає теорія, що місис крісті хотіла йому помститися і підлаштувати власне вбивство, адже про зраду вона таки знала і через це пара посварилась днем раніше. залишене прізвище при реєстрації в готелі, до речі, співпадало із прізвищем коханки арчі, “ніл” ;)
1926 рік був справді складним для письменниці — її мати та найкраща подруга пішли з життя, ще й були проблеми з чоловіком [який знайшов дуже вдалий час завести коханку, ага]. про це згодом написала і сама жінка у своїй біографії:
«вперше в житті я почувалася справді хворою.»
свої сльози, забудькуватість та безсоння вона назвала початком нервового зриву. також в ніч зникнення, у листі до подруги щарлотти, аґата вказала на свою потребу “втекти звідси”, бо “це просто несправедливо”.
«я відчувала, що більше не можу продовжувати. тієї ночі я вийшла з дому у стані сильного нервового напруження з наміром зробити щось відчайдушне.» [з інтерв’ю]
зі слів про “щось відчайдушне” бере коріння гіпотеза про самгубство, проте навіть якщо вона й має сенс, то авторка намагалась це приховати задля збереження опіки над дочкою після свого розлучення, сказавши, що нічого так і не зробила. єдині її спогади саме про ту ніч:
«машина різко вдарилася об щось і раптово зупинилася. мене кинуло на кермо, і моя голова вдарилася об щось. до цього моменту я була місис крісті», — після чого вона стверджувала, що удар призвів до тимчасової амнезії.
однак чому письменниця так і не повернулася додому, а купила квиток до гаррогейта і зняла номер у шикарному готелі, що спеціялізувався на водних процедурах для лікування? є думки про виникнення в аґати крісті тимчасової амнезії внаслідок емоційої травми, що подекуди трапляється, та все ж деяким дослідникам здається, що це радше придумане виправдання.
моя улюблена теорія — це те, що зникнення є просто рекламним трюком! тодішній чоловік крісті для мене авторитетом точно не є, але у своєму інтерв’ю він сказав наступне: «моя дружина обговорювала можливість зникнення за власним бажанням… у неї в голові промайнула ідея спланувати зникнення, ймовірно, для цілей її роботи». звісно я не маю цьому розвитку подій доказів і не стверджую, що це правда, але якщо аґата крісті справді зробила це з такою метою, то це був справді геніяльний хід. це дійсно спрацювало — газети публікували її серіалізовані романи поруч із новинами про зникнення, продажі книг одразу подвоїлися, а згодом авторка підписала контракт на наступні 6 кніг.
можливо, якби ми мали аґатиного славнозвісного еркюля пуаро наяву, то відповідь на питання про цю справу ми знайшли б, однак схоже, що вони навіки залишаться риторичними, як і про загадки попередніх письменників. але чи не в цьому і вся магія, що люди, які дарували нам таємниці, незакритими залишили тільки власні? можливо, щось таки заслуговує не бути розгаданим.
[більше подібних цікавинок про навколокнижкове і навколомитецьке пишу в тґк «нотатки куміхо»]
