Нещодавно презентоване дослідження якості організації освітнього процесу в умовах війни показало, що 40% учнів Сходу та 30% Півдня країни були вимушені виїхати за кордон чи в інші регіони. Лише 40% батьків зазначили, що їх діти постійно вчилися. Повітряні тривоги, відключення електроенергії та слабкий інтернет перешкоджали освітньому процесу. Нездатність самостійно під'єднатися, нестабільний емоційний стан та брак мотивації учнів також вплинули на якість отримання знань.
Останнім часом багато представників галузі почали говорити про так звані освітні втрати. Все почалося ще під час пандемії COVID-19, коли багато дослідників почали аналізувати вплив закриття шкіл та дистанційного освітнього процесу на знання та навички дітей, а, відповідно, на їх майбутнє та добробут країни в цілому.
В Україні вплив повномасштабного вторгнення наклався на наслідки пандемії. Ця ситуація є насправді унікальною для світу і вимагає ґрунтовних досліджень та виважених ефективних рішень.
Що таке освітні втрати? Який вплив на учнів, студентів та їх майбутнє вони мають? Що може і має зробити держава для їх подолання? Всі ці питання хвилюють не просто освітянську спільноту, а й батьків та безпосередньо учнів та студентів.
Освітніми втратами можна умовно назвати недоотримані знання, вміння та навички, які викликані відсутністю чи обмеженнями можливостей навчання. За підсумками навчального року окремо взятий учень має опанувати визначений обсяг знань, певний рівень володіння матеріалом, досягнути зрозумілі цілі та результати.
Якщо внаслідок війни та викликаних нею обставин учень вимушений пропустити частину або має менше часу на освоєння навчального матеріалу, то це може негативно вплинути на його розвиток, на результати, на здатність оперувати знаннями, які будуть свого роду фундаментом для подальшого навчання. Життєвий досвід кожного має приклади такого пропущеного, часто внаслідок хвороби, матеріалу, який потім довелося вивчати самостійно, з батьками, а то й із репетиторами.
І завдання держави не тільки чітко зрозуміти рівень таких освітніх прогалин у кожного з учнів, а й розробити дієву систему компенсації. Недоотримані знання, недостатній час на їх освоєння, поверхневе чи суто теоретичне сприйняття певних навичок та вмінь можуть суттєво вплинути на майбутнє окремо взятої дитини та на розвиток держави в цілому. І завдання держави, освітянської спільноти та безпосередньо батьків зробити все необхідне, щоб учень отримав усе необхідне для засвоєння необхідного матеріалу.
Що ми можемо зробити вже зараз?
По-перше – це велике, ґрунтовне дослідження ситуації. Нам треба чітко визначити, що таке освітня втрата і якою вона є по відношенню для кожного учня. Це може бути моніторинг, анкетування учнів та батьків, тестування чи навіть опитування за допомогою сучасних інформаційних технологій. Треба чітко визначити, чого саме, з яких предметів і в якому обсязі не вистачає нашим дітям.
Не менш важливим етапом має стати розуміння, яким чином ми можемо компенсувати втрачений час. Варіантів безперечно багато, освітня спільнота обговорює різні шляхи: подовження навчання, створення додаткових форматів, таких як літні школи чи інтерактивні курси, залучення репетиторів за форматом єПідтримка та навіть скорочення канікул. Усі варіанти є предметом дискусії та мають бути враховані під час розробки державної програми.
На мій погляд, наступним кроком має стати розробка національної програми компенсаційних занять, яка має базуватися на висновках загальнодержавного моніторингу освітніх втрат та пропонувати різні варіанти компенсаційних заходів з урахуванням безпекової ситуації та особливостей окремої дитини.
Наше завдання – зробити таке додаткове навчання зручним, корисним та ефективним. Наші головні акценти – це безпека та здоров’я дітей, які є майбутнім нашої країни. І для цього ми маємо залучити досвід інших країн, використати найкращі світові практики та залучити для цього найкращих фахівців.
Питання подолання освітніх втрат є питанням номер для кожного з нас. Це унікальний шанс швидко та якісно змінити систему освіти, створивши нову, якісну систему освіти, орієнтовану на дитину, її щастя, здоров’я, її результати та задоволення її потреб. І ми не маємо права його втратити.
