Автор: генерал у відставці Мік Раян для Foreign Affairs
Оригінальний допис був опубліковано 30 серпня 2023 року
Заходу потрібна стратегія для періоду «після контрнаступу»
Війна в Україні щойно перетнула 18-місячну позначку. Народ країни, який провів і виграв три великі наступальні кампанії у 2022 році, зараз використовує поєднання старої радянської та нової західної техніки для ведення бойових дій на півдні. Хоча розрив «сухопутного мосту» росії є важливою метою, так само як і звільнення великих ділянок землі, що містять сільськогосподарські та мінеральні багатства, які забезпечують значний дохід для українського уряду.
Наступ був, як описав його президент України Володимир Зеленський, повільною справою. Млявий темп не повинен дивувати людей, які вивчали військові конфлікти і виклики наступальних операцій. Але багатьом спостерігачам, які звикли до миттєвого задоволення (або хочуть отримати важливе рішення до виборів у США у 2024 році), може бути важко оцінити цілеспрямований, стабільний темп українців. Деякі американські представники силових структур і політики навіть припускають, що відсутність швидкого прогресу означає, що контрнаступ не буде успішним.
Однак ще занадто рано говорити про те, яким шляхом піде конфлікт. Для порівняння, через 18 місяців після початку Першої світової війни союзники програли кампанію за східний півострів Туреччини (Дарданельську операці.), а битва під Верденом все ще тривала. А після перших 18 місяців Другої світової війни більша частина Європи була окупована нацистами, Сінгапур відійшов до Японії, а США воювали на півострові Батаан на Філіппінах.
Порівняно з цим, у боротьбі України проти росії є багато приводів для оптимізму. Але, як показує виснаження сил на південному фронті України, перед Києвом стоїть багато викликів, перш ніж можна буде звільнити всю країну. Мабуть, найбільша з них полягає в тому, що Захід, хоча і надає значну підтримку, не має узгодженої стратегії щодо України. Враховуючи, що ця війна, ймовірно, триватиме у 2024 році, а можливо, і довше, Сполученим Штатам і Європі необхідно її розробити. Їм потрібно з'ясувати, як краще використати свої фізичні та інтелектуальні ресурси для підтримки України зараз, протягом наступної зими і в наступні роки, щоб Київ зміг досягти справедливої і довготривалої перемоги.
З цією метою Сполучені Штати і НАТО повинні чітко заявити, що їхня чітка мета полягає в тому, щоб Україна перемогла російські війська в Україні і змусила замовкнути російський глобальний наратив. Потім вони повинні надати Україні стандартизоване обладнання і посилену індивідуальну і колективну підготовку. Вони повинні надати Києву більше обладнання для розмінування і допомогти йому розробити нову тактику прориву російської оборони. Це найкращий спосіб гарантувати, що боротьба України за свободу завершиться однозначною перемогою.
Стан справ
Українські наступальні дії тривають трохи більше двох місяців. Вони розпочалися з початкового удару, спрямованого на швидкий прорив російських оборонних ліній на півдні. Але, на жаль, ці зусилля зіткнулися з грамотною російською схемою оборони, що включає розгалужені мінні поля, відсутність визначеного головного угруповання (принаймні, на думку анонімних американських офіційних осіб) і, за словами військового аналітика Майкла Кофмана, недоліки в інтеграції бронетехніки, піхоти, інженерів і артилерії на вищих рівнях.
Прихильники України не приділяють достатньої уваги проблемам, створеним російською обороною. Ці перешкоди не слід було ігнорувати: небезпека мінних полів добре відома в західній військовій доктрині. Країни НАТО мали б надати Україні більше механізованого обладнання для забезпечення прориву і розмінування. Їх нездатність зробити це свідчить про інтелектуальні недоліки, якими заражені багато західних військових інституцій. «Battle is king», і тому в багатьох арміях підрозділи, які експлуатують складне обладнання, необхідне для розмінування і прориву через мінні поля, недофінансовуються. Їм не вистачає коштів навіть попри те, що прорив є дуже ризикованою справою, і навіть попри те, що в процесі цього втрачається велика кількість техніки (як виявили українці). Більше інженерного обладнання такого типу могло і повинно було бути надано Україні раніше.
Ця невдача ускладнюється тим, що доктрина і навчання з подолання загальновійськовими підрозділами перешкод і розмінування мінних полів налічують десятки років, а Захід мав обмежений час для підготовки українських з'єднань і частин для проведення загальновійськових маневрів, особливо у новостворених бригадах. Успіхи війни в Перській затоці 1991 року, коли коаліція на чолі з США швидко витіснила іракську армію з Кувейту, просто неможливі в умовах, коли відсутній союзний контроль над повітрям, а поле бою вкрите густою сіткою датчиків, які дозволяють росіянам швидко виявляти, а потім вражати українські об'єкти.
Незважаючи на ці виклики, українці адаптувалися - це одна з їхніх інституційних сильних сторін - і прийняли поступову стратегію «кусати і утримувати» на півдні, мінімізуючи втрати і водночас поступово посилюючи тиск на російську оборону. В результаті, українці досягли прогресу на півдні, звільнивши кілька важливих населенних пунктів. У той же час українське командування керує кількома іншими кампаніями. На сході воно проводить ще один наступ навколо міста Бахмут. Тут, без великих російських оборонних позицій, які існують на півдні, українці просуваються вперед. І вони вже не воюють з «вагнерівцями», як це було на початку літа. Російські війська навколо Бахмута - це більш якісні регулярні війська, і їхнє виснаження погіршить майбутні наступальні можливості росії.
Далі на північ українці ведуть оборонну кампанію проти російського наступу в Луганській області. Поки що вони утримують свої позиції. Незважаючи на ресурси, які Москва виділила на цей наступ, росіяни мають тут не більше успіху, ніж на початку 2023 року. Паралельно Україна продовжує оборонну кампанію проти російських повітряних, ракетних і безпілотних атак, а також проводить наступальну морську кампанію з постійно розвиваючим поколінням напівзанурених і малопомітних морських ударних дронів. І на додаток до всіх цих фізичних кампаній, Україна проводить операції стратегічного впливу, які включають в себе зусилля глобальної дипломатії - такі як короткі поїздки Зеленського до іноземних держав. Операції України також включають далекобійні удари безпілотників по росії, які покликані послабити волю росіян до боротьби.
Важко об'єктивно оцінити прогрес України, оскільки лише деякі з найвищих українських військових і цивільних керівників знають реальні стратегічні та оперативні цілі наступальних дій країни. Але для сторонніх спостерігачів, які спостерігають за війною, прогрес країни можна виміряти у звільнених територіях, знищених російських військах, успіхах у створенні загрози для російських військ у Криму, а також у тому, наскільки Україна змогла переконати західні уряди в тому, що вона досягає успіху. Після двох місяців можна стверджувати, що кожна з цих цілей перебуває «у процесі».
Український спосіб ведення війни
Складна і взаємопов'язана серія кампаній, яку проводить Україна, стала б випробуванням навіть для найбільших і найдосконаліших західних військових інституцій. Для Києва здатність організувати ці стратегічні, оперативні і тактичні виклики нормалізувалася за останні 18 місяців. Удосконалюючи координацію на різних рівнях війни в рамках декількох кампаній в сучасних умовах, коли немає переваги в повітрі, на морі чи у вогневій потужності, українці поєднують зброю і доктрину НАТО і радянських часів. Таким чином, українці розробили свій власний особливий підхід до сучасної війни.
Цей еволюціонуючий український спосіб ведення війни заслуговує на вивчення, оскільки більшість західних військових інституцій, ймовірно, більше схожі на ЗСУ, ніж на збройні сили США, доктрину яких вони всі неминуче копіюють. І центральною частиною українського способу ведення війни є здатність вчитися, засвоювати нове обладнання та ідеї, а також адаптувати тактику і стратегію.
Але навіть найбільш адаптивні інституції мають певну межу своєї здатності засвоювати нові ідеї та технології. Побудова, підтримка і розвиток високобоєздатної військової організації - особливо тієї, що має багато нових формувань - може зайняти місяці або роки. Як зазначає Еме Фокс-Годден у книзі «Вчитися воювати», дослідженні масового інституційного навчання і адаптації, що відбувалися в британській армії між 1914 і 1918 роками, Сполучене Королівство змогло поступово покращити свої показники завдяки «поєднанню довоєнного духу і підвищеної гнучкості у воєнний час», що створило «організаційну і культурну гнучкість, сприяючи неформальному навчанню і заохочуючи людей до інновацій».
Захід повинен визнати, як це зробили британці під час Першої світової війни, що знадобиться час на підготовку новобранців, технічну підготовку, розвиток лідерських якостей і колективні тренування, необхідні для перетворення військової організації, подібної до української, на велику, інтегровану і міцну силу, здатну до великих наступальних маневрів під власною парасолькою контролю над повітряним простором і яка досконало володіти засобами радіоелектронної боротьби.
Що буде далі
І українці, і росіяни мають ресурси і волю для тривалої війни. Російський президент Владімір Путін, зокрема, підтримує свій наратив про те, що НАТО становить загрозу для росії. Він продовжує просувати оманливе уявлення про велику росію. Наприклад, 2 серпня він виступив з промовою, в якій закликав до «інтеграції Донецької і Луганської народних республік, а також Херсонської і Запорізької областей в єдиний російський культурний простір».
Тому Захід повинен визнати, що це буде довга війна. Багато поколінь загравали з ідеєю, що війни між великими, густонаселеними і технологічно підкованими державами можуть бути короткими. Наприклад, на початку кожної з них аналітики стверджували, що Перша світова війна, Друга світова війна, Корейська війна і війна в Іраку будуть короткими, але виявилося, що вони помилялися. Те ж саме буде і з сьогоднішнім конфліктом. Знадобиться час, щоб продовжувати зміцнювати наземні, повітряні, військово-морські, кібернетичні, промислові та інформаційні спроможності України, щоб вона змогла перемогти росію. Хоча росіяни зробили багато стратегічних і тактичних помилок у цій війні, вони також навчилися і адаптувалися. Як сказав Олександр Сирський, командувач Сухопутних військ України, росіяни «не ідіоти». Києву знадобиться багато місяців, щоб розгромити їх і вигнати з приблизно 18 відсотків території України, яку вони незаконно окупували.
Захід зараз бере участь у боротьбі поколінь проти великих, безжальних і багатих авторитарних режимів. Визнаючи, що це буде довга війна, Захід повинен чітко заявити, що його метою є українська перемога, досягнута через поразку росії. Взявши на себе зобов'язання підтримувати Україну протягом усього конфлікту, Захід може підірвати зусилля Путіна, спрямовані на те, щоб пережити своїх покровителів. Це зобов'язання також надає впевненості країнам-донорам, які можуть збільшити обсяги виробництва і долучитися до необхідних досліджень і розробок для протидії безпілотникам і протимінній діяльності.
Ще одним елементом західної стратегії є визначення ключових оперативних і інституційних проблем, які потребують підтримки. Сполученим Штатам, можливо, доведеться визнати, що їхня доктрина ведення надскладних повітряно-наземних бойових дій не повністю підходить для України. Цей факт не означає, що загальновійськові дії не є ефективними. Але НАТО має провести швидку переоцінку своєї доктрини вже зараз, щоб розробити тактику і доктрину загальновійськових дій за обмежених засобів. Це означає, що держави Заходу повинні знайти спосіб ведення наземних бойових дій в умовах, коли вони будуть піддаватися частим атакам з повітря - те, чого їм не доводилося робити протягом багатьох поколінь, але що Україна повинна зробити зараз.
Такий перегляд має враховувати вплив нової ери мережі цивільних і військових датчиків, яка робить українські контрнаступи одними з найважливіших і найсмертоносніших битв сучасної епохи. Поширення безпілотників, підключених до сучасних цифрових мереж бойового управління, дозволяє обом арміям швидко ідентифікувати і націлювати сили одна одної. Сучасна західна доктрина не адаптувалась належним чином до цього нового середовища. Доктрина є основою для підготовки і навчання усіх солдатів, матросів, морських піхотинців і авіаторів. Якщо ця інтелектуальна складова збройних сил країни є недосконалою, то загальний бойовий потенціал збройних сил ставиться під загрозу. І хоча Україна є піонером у розробці власного підходу до війни, вона все ще залежить від західних доктрин у багатьох своїх операціях.
Тому, можливо, найкращим прикладом цього провалу в західній військовій доктрині є нинішня боротьба України за проникнення через російські мінні поля на півдні. Щільні пояси перешкод, включно з мінними полями, навряд чи є чимось новим. Але якщо на цю оборонну схему накладаються мережеві цивільно-військові датчики, оцінки і вогневі засоби, то прорив цих поясів стає на порядок складнішим. Технології і тактика таких проривів не змінилися за майже півстоліття. Манхеттенський проект нового часу, покликаний відкрити нові способи швидкого виявлення і знешкодження мін, допоміг би українським наступальним операціям у майбутньому. Він також допоможе очистити від мін і боєприпасів, що не вибухнули, величезні ділянки звільненої української території.
Нова західна стратегія могла б також сприяти стандартизації обладнання і тренувальної підтримки для України. Зоопарк бронетехніки і артилерії, наданий Україні, був щедрим, але він не є стійким. Існує причина, чому армії, як правило, мають один тип танка або один тип артилерії для кожної потреби. Навчання і матеріально-технічне навантаження, пов'язане з утриманням декількох типів подібних систем, було б надто великим для армії мирного часу. З часом воно стане непідйомним для України. Більш стратегічний підхід до підтримки України передбачав би надання стандартизованих комплектів обладнання для української армії.
Водночас, підготовка особового складу повинна виходити за рамки навчання новобранців і надання технічних інструкцій з використання техніки. Колективна підготовка є життєво важливим аспектом побудови ефективних військових інституцій, і це та сфера, де Захід має надати додаткову підтримку. Розвиток командирів рот, батальйонів і бригад та командних команд з часом дасть Україні основу для армії, здатної організовувати великі операції і кампанії в часі і просторі. Спираючись на український бойовий досвід і розвинену доктрину НАТО, колективна підготовка надасть Україні вирішальну перевагу над її російським супротивником.
Така стратегія щодо України дозволила б західним урядам швидше запропонувати Києву підтримку, покінчивши з млявістю, яка була однією з найбільших проблем війни. «Нам потрібна швидкість, швидкість рішень, щоб обмежити російський потенціал», - сказав Зеленський під час свого виступу на Мюнхенській конференції з безпеки 2023 року. «Альтернативи швидкості немає. Тому що саме від швидкості залежить життя. Зволікання завжди було і залишається помилкою». Рішення Заходу щодо танків, систем протиповітряної оборони і винищувачів зайняли багато місяців. Але коли ці нові системи були отримані, вони були швидко jсвоєні українськими організаціями і використані в інноваційний спосіб. Нова стратегія має визнати, що Україна здатна швидко освоювати передові системи озброєнь і, більше того, може багато чому навчити Захід щодо їх використання.
Пропонувати Києву довготривалу підтримку може бути не дуже приємною новиною для багатьох західних політиків, зважаючи на майбутні вибори в США і деяких європейських країнах. Але за останні 18 місяців українці продемонстрували волю до боротьби, здатність освоювати нові види озброєнь, а також здатність вчитися, адаптуватися і підвищувати свою військову ефективність. Наступний спосіб допомогти українцям продовжувати розвивати свою якість і витривалість - це переконатися, що Захід готовий підтримати їх у боротьбі за перемогу над росією, і запропонувати цю підтримку у 2024 році і надалі.
