В виставочному просторі “Український дім” в Києві до 17 вересня подовжено виставку “Марія малює: 100 картин Марії Примаченко”. Колись давно я купила собі рюкзак з левом, як виявилося вже потім, лева намалювала Марія Примаченко. Дізнавшись про цю виставку, я одразу захотіла побачити її картини на власні очі.
Я була в захваті від виставки, тому й вирішила поділитися своїми враженнями. Знаєте, в чому моя проблема з мистецтвом. В сучасному українському мистецтві існує тенденція, як важко прийняти. Митці часто вдаються до народних мотивів, намагаючись показати свою творчість як щось екзотичне. Це спроби віднайти свої корені в минулому України, від якого попередні покоління були відчужені через русифікацію за асів СРСР, спроби створити щось народне, фольклорне. Але їх хочеться позначити словом "шароваршина", тому що по-перше, вони не викликають відгуку в мене як у людини, яка живе геть іншими мотивами. По-друге, вони ніби орієнтовані на те, щоб підкреслити українськість українців, показати нашу "самобутність". Але це давно не наше буття, адже більшість із нас живе в бетонних панельках і споживає кіно-контент країн Європи та США й тік-токовий фаст-фуд.
Де побачити українськість України такою, як вона є, без сторонніх домішок, щоб це була не ре-українізація і не спроба показати те, чого немає, побачити те первинне, що намагаються відтворити художники? Правильно, зазирнути в історію. От я й пішла разом із сестрою на виставку Примаченко.
Творчість художниці-примітивістки Марії Примаченко, визнана провідними митцями минулого сторіччя. Відрізняється тим, що в ній немає ніякої спроби бути чимось, чим вона не є.
Її картини, намальовані на простому ватмані, радше нагадують рукоділля, ніж графіку. Повторювані мотиви, квіти й фантастичні тварини запрошують глядача у яскравий світ фантазії миткині.
На перший погляд творчість Марії Примаченко це такий собі ескапізм у лубочний світ милих квіточок і тваринок. Але це не так. Виставка поділена на два зали: в першому експановані картини з квітами та сюжетами з химерними тваринами; другий зал присвячений рефлексіям миткині на трагічні події сторіччя: вибух на Чорнобильській АЕС, війна. Таким чином, Примаченко є народною і й той самий час політичною миткинею. Митець - це нерв суспільства.
Скільки згадувала ту війну — по годинках, по деньках, по важкеньких роках — все хотіла, щоб вони на картинах залишились… І саму війну зображувала, як бачила її на власні очі — звіряче нутрище…
М. П.
Є й такі картини, споглядаючи які, можна просто посміятися. Народні гумористичні сюжети.
Як влаштовані відносини між митцем і глядачем? На перший погляд, вони є протилежності одне одного. Митець має віддалитися від світу буденості, щоб створити щось і принести людям, спустити по ниточці простим людям з культурних висот. Саме такими уявляли людей мистецтва філософи епохи романтизму у 19 ст. Цей погляд росповсюджений і досі.
Але творчість Марії Примаченко спростовує таке уявлення. Серед її картин є роботи, присвячені певній людині, або навіть картини з посвятами й побажаннями на день народження, картини-листівки.
Зазвичай підписи картин — це просто їхні назви. Але підписи картин Примаченко виходять за ці рамки. Іноді це описи сюжетів, без яких важко зрозуміти, що відбувається на картинах (або хто на них зображений), іноді рифмовані вірші, а іноді описи сюжетів, що відбуваються поза зображенням, коли зображення — це лише клаптик панорами.
За мною не плачте, я не пропаду на тому світі… У мене там теж буде робота, тільки треба взяти гарні фарби та папір — я все пам’ятаю… Я вас ніколи не забуду і всім людям навіки заповідаю любов. Мені бачилося: ще така любов буде на землі — лад буде. Живіть зі світом.
М. П.
Марія Примаченко створювала свої картини, не намагаючись бути кимось іншим у той самий час не замикаючись на власній особистості, вона знайшла свій власний стиль, але чуйно реагувала на події в країні, які заділи її особисте життя та життя людей, які були їй не байдужі, любила людей і щедро одарювала їх своїм мистецтвом. Виринаючі зі світу її творчості, я повертаюсь у столичне життя, і тепер краще розумію, що шукати в мистецтві, щоби любити його…
