Розпочну з того, що я все своє свідоме життя жерла *осійське лайно. Дивилась *осійських блогерів, слухала їхню музику. Незважаючи на всі їхні прогалини, я дивилася на них через рожеві окуляри. Більшість в моєму оточені були зомбовані цими недоумками. Нам було всім байдуже, що йде війна, ми були дурні. Але зараз я розумію, наскільки це жахливо.
Після початку повномасштабного вторгнення, я не зразу відмовилася від *осійського. Толеруючи їх, я продовжувала спонсорувати їх коштами зі своїх переглядів та прослуховувань.
Довгий період свого життя я слухала гурт “Король и Шут”. Для мене вони були як Боги, до яких не можна було навіть доторкнутися. Коли вони говорили реальне лайно, по типу: “Вся україна рузькая!!!”, я просто ігнорувала це. На стінах були плакати з ними, подруга з Пітєра прислала автограф одного з солістів того гурту. Їхня музика була рятівником моїх “проблем”. Тож коли почалась повномасштабна, довгі 3 місяці я не могла їх відпустити. Ігноруючи всі втрати наших Збройних Сил, та звірства *осійських військ.
Але все не вічно. Розуміння, що це не нормально переслідувало мене з кожним днем. В один момент я викинула всі плакати, порвала їх на шматки. Після цього стало настільки добре, що словами не передати.
З того часу дуже багато змінилося. Я відкрила для себе справжню класику року, по типу “Queen”, “Kiss”, “The Beatles”. Також і українських виконавців “Жадан і Собаки”, “Скрябін, “Schmalgauzen” і тд.
Почали подобатися вірші. Купила собі збірку Жадана “Динамо Харків”, тепер чекаю, коли буде в наявності Симоненко.
Я від щирого серця раджу вам знайти те, що вам подобається серед українського, а не продовжувати слухати та дивитися*осійське. Дякую що прочитали це непорозуміння моїх думок.
(Вибачте за пунктуаційні помилки та жахливу побудову речення, просто хотілось поділитися своєю історією та підтримати Друкарню!!!)
