Незважаючи на твердження президента США Дональда Трампа про протилежне, проблема Європи полягає не в надмірній інтеграції, а в її недостатності. Щоб вижити у світі, де все більшу перевагу здобувають континентальні держави, Європейський Союз повинен довершити формування своїх спільних інституцій та створити спільну політичну ідентичність, здатну їх підтримати.
Нова стратегія національної безпеки президента США Дональда Трампа попереджає, що Європі загрожує «цивілізаційне знищення». Хоча формулювання звучить різко, сама загроза не є безпідставною. Європа дійсно ризикує стати континентом, чиї рішення визначаються зовні, а не нею самою. Проблема не в діагнозі, а в запропонованому лікуванні.
За баченням Трампа, вихід — у посиленні націоналізму: послабленні ЄС і відновленні суверенітету окремих держав. Проте справжня проблема Європи не надмірна інтеграція, а її нестача. Щоб залишатися економічною, політичною та військовою силою у світі, де ключову роль відіграють континентальні держави, Європа повинна завершити створення спільних інституцій. Це потребує особливої форми європейського націоналізму.
Незважаючи на недоліки, критика Трампа підкреслює фундаментальну істину: життєздатна держава потребує політичної спільноти. Без відчуття колективного «ми» податки сприймаються як здирництво, закони – як зовнішнє нав’язування, а військова служба – як важко виправдана жертва. Навіщо робити внески, дотримуватися правил або жертвувати, якщо користь від цього не отримуємо «ми»?
Як писав Бенедикт Андерсон, національні держави — це соціально сконструйовані «уявні спільноти»: досить великі, щоб більшість людей ніколи не зустрілися, але достатньо реальні, щоб підтримувати взаємні зобов’язання. Почуття «ми» не є риторичною прикрасою; воно формує основу колективних дій. Будь-який політичний проєкт – ліберальний чи авторитарний – залежить від нього.
Протягом історії держави не потребували сильного відчуття спільної ідентичності, оскільки їхні функції обмежувалися підтриманням миру і стримуванням зовнішніх загроз. Ви платили за захист сильнішій державі, зберігаючи місцеву автономію. Багатоетнічні імперії, від античності до Габсбургів та Османської імперії, виживали, бо вимагали лише покори та данини.
Промислова революція змінила правила гри. З розвитком виробництва, транспорту, фінансів і ринків зросли й очікування до держави: будувати інфраструктуру, стандартизувати мову і навчати населення, регулювати промисловість, забезпечувати соціальний захист та керувати економічним розвитком. Управління стало колективним процесом, що вимагає участі всіх.
Це породило структурну напругу. Більші ринки і військова потужність потребують ширшого контролю, але розмір приносить і внутрішнє різноманіття: мови, культури, історії та економіки. Почуття «ми» легше підтримувати в менших, однорідних суспільствах; великі й різноманітні політичні системи повинні створювати його свідомо.
Сучасний націоналізм виник як відповідь на цю напругу. У 19 столітті німецькі та італійські націоналісти прагнули об’єднати розрізнене населення з різними законами та історією в єдину державу. Це об’єднання збільшувало як масштаб, так і неоднорідність, тому вимагало нової ідентичності.
Італійці проходили подібний шлях. Як зазначив Массімо д’Азельо після Рісорджименто: «Ми створили Італію. Тепер ми повинні створити італійців». Держава існувала, але національна ідентичність відставала.
Сьогодні Європа має таку саму проблему. ЄС створив великий внутрішній ринок і складну систему регулювання, але не розвинув політичну ідентичність. Результатом є політична система, яка є економічно інтегрованою, але політично слабкою: достатньо сильною, щоб контролювати, але занадто слабкою, щоб вимагати відданості, коли потрібні реальні жертви.
Рецепт Трампа – відмова від європейського проєкту на користь національного суверенітету – може обернутися зворотним ефектом: скорочення ринків, менше інновацій, слабша переговорна сила і ослаблення армії через фрагментацію та проблеми координації.
Ці вразливості вже мають практичне значення. Президент Путін відкрито прагне розширити вплив Росії на Європу, а адміністрація Трампа показала готовність скористатися залежністю ЄС від американської безпеки. Торгова угода США і ЄС, за якою блок погодився на 15% мито на свій експорт, не вводячи мит на американські товари, демонструє асиметрію сил.
Для європейських ультраправих партій це урок: риторична узгодженість не означає спільних інтересів. Програма Трампа «Америка понад усе» спрямована на підпорядкування чужих інтересів американським – ненадійна основа для союзу. Як показала італійська прем'єр-міністерка Джорджія Мелоні, ідеологічна спорідненість не замінює стратегічних інтересів.
Висновок очевидний: Європа не досягне стратегічної автономії без центральної влади, здатної діяти від її імені. Така влада неможлива без чіткої політичної ідентичності. Ефективне стримування вимагає інтегрованого командування, спільних закупівель, єдиної промислової бази, а також можливості збирати податки і витрачати кошти. Армія, що фінансується на рівні ЄС, потребує уряд з реальною владою і демократичною підзвітністю, заснованою на європейському «ми».
Створити європейський націоналізм буде складно. Потрібні уява, лідерство, політична воля та інституційні реформи. Альтернатива – економічна маргіналізація, військова залежність і політична безсилість у світі, керованому іншими.
Європа існує завдяки попереднім поколінням, які створили ринки і інституції. Сьогодні завдання – створити європейців. Без відчуття «ми» колективні дії, необхідні Європі, будуть неможливими. Континент залишиться формально інтегрованим, але функціонально слабким.
Джерело — Project Syndicate
