Епізод 1: Гномо-богатирі та мікроменеджмент
У глибокій печері, яка раніше називалася «Шахта №7», а тепер гордо іменувалася «Штаб-квартира Витязів Малого Калібру», стояв гул. Хлопчик-мізинчик, який обіймав посаду антикризового менеджера, в люті розхажував по відполірованій поверхні дубового столу. Його крихітні лаковані черевики видавали сухий, дратівливий стукіт.
Перед столом, вишикувавшись у криву шеренгу, стояли Семеро Гномів. Але це вже не були ті милі хлопці в різнокольорових ковпаках. Після проходження інтенсиву «Шлях воїна: від підземель до застав» вони вирішили, що їхнє справжнє покликання — захист геополітичних інтересів лісу.
— Так, мужики, підбиваємо підсумки кварталу! — Хлопчик-мізинчик різко зупинився і змахнув планшетом, розмір якого для нього був співставний із плазмовим телевізором. — Де планові показники по діамантах? Де графіки виробітку? Чому в шахті замість стукоту кайл чутно лише хорові завивання і дзвін порожніх кухлів?
Найбільший гном, Простак, який тепер носив кований шолом із рогами, що постійно перехиляли його голову вперед, зробив крок із шеренги. На ньому була кольчуга, явно перешита із залізної сітки для паркану, і вона тяглася за ним, мов шлейф весільної сукні.
— Ми тепер не копаємо, начальнику, — пробасив він, намагаючись надати голосу сталевого блиску. — Ми пройшли переатестацію. Тепер ми — Сім Богатирів, філія «Лісова Варта». Нам статус не дозволяє в шахті горбатитися й пил ковтати. Ми тепер — стратегічний резерв держави-матінки.
— Яка держава-матінка у вапняковому пласті?! — вигукнув Хлопчик-мізинчик, і його голос зірвався на ультразвук. — Які кордони?! Ви зростом мені по пояс, якщо я навшпиньки стану! Вас будь-який заєць-переросток у полон візьме, просто накривши порожнім кошиком!
— Зате в нас імпортозаміщення в повному розпалі, — гордо вставив гном Буркун, поправляючи на плечі величезну дубову палицю. Палиця була втричі більшою за самого Буркуна, тому він не стільки ніс її, скільки слугував для неї підпорою. — Ми тепер не співаємо ваше західне «Хай-хо, хай-хо». Це непатріотично і шкодить дрібній моториці. Тепер наш гімн — «Ой, то не вечір, то не вечір».
— І замість кайл у нас тепер спецзасоби! — додав Чхун, ледь не впустивши собі на ногу палицю. — Щоправда, щоб підняти одну таку «дубину народного гніву», нам доводиться об’єднуватися в ланки по чотири людини, зате як солідно це виглядає збоку! Ворог бачить — колода сама повзе, і впадає в когнітивний дисонанс.
Хлопчик-мізинчик відчув, як у нього починає смикатися ліве око. Він відкрив файл із позначкою «Крайні заходи» і вивів зображення на проєктор.
— Отже так, «витязі» недороблені, — у його голосі з’явився холод, від якого затремтіли сталактити. — Або ви завтра до восьмої ранку видаєте на-гора п’ять каратів чистої ювелірки, або я запускаю протокол «Чисті П’яти».
Гноми синхронно зблідли. Кольчуги зрадницьки задзвеніли від тремтіння.
— Я телефоную Білосніжці, — продовжив Хлопчик, методично гортаючи фотографії в планшеті. — Вона якраз закінчила курси «Інспектор санітарного нагляду». Вона приїде сюди з відром дьогтьового мила, жорсткими мочалками і змусить вас мити руки, вуха і — увага! — чистити бороди тричі на день. Із використанням кондиціонера!
У печері запала мертва тиша. Страх перед гігієною, дисципліною і необхідністю щодня міняти шкарпетки був набагато сильнішим за будь-який патріотичний порив.
— П’ять каратів? — перепитав Буркун, обережно кладучи палицю на підлогу. — Начальнику, ну чого ти одразу з козирів заходиш? Ми ж просто... в образ вживалися. Маркетинг, розумієш?
— До завтрашнього ранку, — відрізав Хлопчик-мізинчик. — І щоб ніякого «Ой, то не вечір»! Тільки звуки ударів металу об камінь. Марш у забій, богатирі кишенькові!
Гноми, плутаючись у довгих кольчугах і бурмочучи собі під ніс, побрели в бік шахти. Імпортозаміщення імпортозаміщенням, але перспектива зустрітися з Білосніжкою та її мочалкою була найстрашнішою загрозою в їхньому казковому житті.
