Відповімо на ключове запитання: чи справді боротьба з «сектами» в Україні мала російське коріння? Далі продовжимо збирати факти про зв’язки Ірини Кременівської з російською терористичною організацією РАЦИРС. А наприкінці я спробую показати справжню роль Олександра Дворкіна та Олександра Новопашина в трагічних подіях в Україні та в геноциді українського народу.
Окремі розділи цієї серії створені на основі матеріалів сайту https://actfiles.org (EXPOSING ANTI-CULT TERRORISM).
👆На скрині — порівняння. З одного боку, списки, які складали нацисти, з іншого — перелік, підготовлений очільником російського антикультового угруповання Дворкіним. Як бачимо, «антикультисти» включили до нього майже всі релігійні меншини, що існували на території РФ, а також частину представників православ’я, чиї погляди не збігалися з офіційною лінією. У списку опинилися навіть деякі бізнес-структури та світські організації. На сторінці кожної критикованої спільноти розміщено добірку негативних матеріалів ЗМІ — очевидно, ініційованих самим РАЦИРС. Стиль цих публікацій разюче схожий: ті самі емоційні, оціночні заголовки, однакові шаблонні формулювання. Текст переповнений мовою ненавості — навмисне очорнення, дегуманізація. Представників груп називають «зомбі», «гвалтівниками», «рабами», «звірами» та іншими знеособлюючими епітетами. У суспільстві, де релігійне різноманіття є нормою і всі конфесії визнаються рівними, важко підняти людей на агресію. Коли панує принцип плюралізму, пропаганда ненависті не знаходить ґрунту, а сусіди не сприймаються як вороги. Але коли держава готується до війни, їй потрібна згуртованість, ідеологічна опора і культ «гену зверхності» — переконання у своїй винятковості, обраності, богообраності. «Ген зверхності» — це просто евфемізм. По суті, він повторює ті самі ідеї, на яких ґрунтувався нацизм: віра в особливу місію своєї нації, раси, права на домінування. Історія показує, що саме такі установки виправдовували агресію, репресії та геноцид.
Детальніше — у відео: 26 серія: Агенти РАЦИРСу в Україні https://www.youtube.com/watch?v=ncvIRm2lCeQ
Чи можна розв’язати велику війну, не провівши попередньо антикультову «чистку»? Спробуйте відповісти самі. Бо перед тим, як стріляти в зовнішнього ворога, треба знищити внутрішнього — тих, хто думає інакше, сумнівається, ставить незручні питання, у кого голос совісті дужчий за наказ. Саме тому паралелі між нацистською Німеччиною та сучасною Росією заслуговують найпильнішої уваги. Йдеться про свідоме формування масової свідомості: культивацію ворожнечі, створення образу ворога, насадження культу сили, обраності та викорінення критичного мислення. Це один із етапів підготовки до війни. Тема надто серйозна, щоб її ігнорувати, якщо ми хочемо зрозуміти, як таке стало можливим.
Але повернімося до України. Ще один важливий момент: чітко простежується зв’язок між антикультовою риторикою та релігійною політикою через Українську православну церкву московського патріархату (УПЦ МП).
Впродовж років РПЦ МП намагалася зберігати духовну монополію. Надання автокефалії Православній церкві України у 2019 році стало для них серйозним ударом. У відповідь антикультова кампанія набула нових обертів. Україну почали зображати не просто «сектантською державою», а прямою загрозою «традиційним цінностям руського світу». Такі формулювання легко поєднували релігію з політикою й створювали ідеологічне виправдання для військового вторгнення. Таким чином, антикультизм у російській практиці перестав бути інструментом захисту суспільства. Він став механізмом ідеологічної мобілізації для розв’язування загарбницької війни. Він сформував у свідомості росіян зручну картину світу: «ми» — носії істини і правильних традиційних цінностей, а «вони» — обдурені, нелюдські сектанти, небезпечні недолюдки. Або інакше: «секта» = антигромадське, маріонеткове, західне, сатанинське. За такою логікою будь-яке насильство стає виправданим. Якщо придивитися, у промовах агентів РАЦИРС постійно лунали тези: в Україні забагато сект, з ними ніхто не бореться, країна перетворюється на глобальну тоталітарну секту тощо. До 2014 року таких вкидів було небагато і вони йшли переважно від самих агентів. Але після Євромайдану, коли російське суспільство вже було розігріте, через Дворкіна запустили потужніший механізм дегуманізації.
Повернімося до березня 2014 року. 16 березня в Криму провели фіктивний референдум про «приєднання» півострова. А вже 17 березня, наступного дня, на телеканалі «Росія 1» вийшло ток-шоу «Злі духи Майдану — містика українського погрому». Формат був відверто пропагандистським. «Експерти» обговорювали «майбутню духовну долю» України, створюючи в аудиторії образ країни, яка збилася зі шляху, втратила мораль і духовність. Мета була одна: сформувати асоціацію, що прагнення українців до свободи — це не політика, а чисте зло, з яким треба боротися на рівні віри й ідей. Головним спікером став Олександр Дворкін — ключова фігура ФСБ-шного антикультового руху в Росії. Його меседж був гранично чітким: Україна — духовно заражена територія, а Захід використовує секти для руйнування православної цивілізації.
Знаючи, як працює телебачення, з великою ймовірністю можна сказати, що Дворкін був не просто запрошеним експертом — він брав участь у формуванні сценарію випуску. Дивлячись це відео через десять років, розумієш: усе було вибудувано під одне завдання — виправдати майбутню агресію не лише геополітично, а й нібито духовно. Цей приклад яскраво демонструє, як антикультова риторика стала інструментом ідеологічної війни для виправдання насильства проти України. Їм потрібен був образ абсолютного ворога — і вони його створили. Після короткого ура-патріотичного ейфорії від «приєднання» Криму ведучий перейшов до головної теми.
Всі твердження в цій статті ґрунтуються виключно на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.
У контексті триваючої гібридної агресії РФ подібна діяльність потребує ретельної перевірки з боку правоохоронних органів.
