Автор: доктор Джек Вотлінг для The Guardian
Бюрократичний підхід союзників Зеленського до підготовки і накопичення запасів у мирний час становить загрозу європейській безпеці
Протягом двох місяців українські війська намагаються пробитися через щільно укріплені російські позиції, щоб прорвати так звану «лінію Суровікіна» і звільнити свою територію. Бої були надзвичайно важкими, з великими втратами техніки та особового складу з обох сторін. Незалежно від того, який прогрес буде досягнутий протягом наступних місяців, міжнародні партнери України повинні зосередити свою допомогу на підготовці ЗСУ до наступної битви.
Важливо розуміти виклик, який намагаються подолати українці. Російські війська ведуть бойові дії з послідовних шарів укріплених бетоном позицій, кожна з яких знаходиться за складними мінними полям у 120-500 метрів завглибшки. Їх підтримує значна кількість артилерії і бойові гелікоптери, а також щільна система [засобів] радіоелектронної боротьби і протиповітряної оборони. Хоча українські війська, як правило, перемагають, коли вступають у ближній бій з росіянами, дістатися туди, не зазнавши неприйнятних втрат, не завжди можливо.
Росіяни також стикаються з труднощами. Маючи на південному фронті до 50000 військовослужбовців, вони мають близько 25% своїх сил на бойових позиціях у будь-який момент часу. Якщо вилучити війська підтримки і ті, що необхідні для утримання флангів, це залишає їм мало резервів. Вплив цього вузького місця для ротації військ, однак, буде відчуватися на фронті тижнями.
Українці також мають більш далекобійні, точніші і більш численні важкі гаубиці, що обмежує російський контрбатарейний вогонь. Рішення США надати касетні боєприпаси продовжить тривалість артилерійської переваги України. Хоча західна підтримка дозволила Україні отримати серйозну перевагу над російськими військами, міжнародним партнерам України також важливо зрозуміти, в чому вони помилялися протягом останніх кількох місяців, і виправити ці помилки.
За кілька місяців до повномасштабного вторгнення росії в Україну я лежав на вершині пагорба і спостерігав за американським механізованим батальйоном, який з гуркотом спускався в долину, маючи завдання прорвати низку перешкод. Перешкоди були менш грізними, ніж в Україні, а противник на навчаннях складався з однієї роти за підтримки обмеженої артилерії. Тим не менш, американські війська наробили багато лиха. Їхні розвідники не змогли замаскувати свої машини, вони зупинилися перед ворогом і були суворо покарані.
Той факт, що добре підготовленим американським військам важко провести загальновійськовий прорив перешкод за більш сприятливих обставин, підкреслює, наскільки це складно. Більше того, американські війська, за якими я спостерігав, можливо, і виконували завдання погано, але вони робили це на тренуваннях. Якщо їм колись доведеться робити це в реальних умовах, вони матимуть багато можливостей вчитися і вдосконалюватися. Українські війська не мають такої розкоші.
Те, що потрібно українцям для проведення успішних наступальних операцій, було чітко доведено до західних столиць з липня по вересень минулого року. Пріоритетами були: артилерія, інженерний потенціал, тактичні засоби протиповітряної оборони, захищена мобільність, подготовка особового і командного складу. З них партнери України надали достатню кількість артилерії та захищеної мобільності. Інженерні засоби та засоби тактичної протиповітряної оборони були менш охоче надані. Підготовка особового та комндного складу розвивалася повільно, оскільки партнери України надавали пріоритет підготовці окремих українських солдатів.
Після рішення про надання Україні західних танків і БМП відбувся зсув у бік підготовки українських підрозділів. Але, незважаючи на те, що потреба була визначена ще у вересні 2022 року, рішення про передачу було прийнято лише в січні 2023 року і реалізовано лише частково. Місяці затримок дали російським військам час побудувати свою оборону, що значно ускладнило завдання для українців. У підсумку, українські війська мали близько двох місяців, щоб опанувати цілу низку західних систем у різному стані, а також прийняти нові війська і спробувати підготувати їх до виконання найскладніших тактичних завдань, які тільки можуть бути поставлені перед військами.
Інша проблема полягає в тому, що більшість тренувань, які проводяться, погано продумані. Окремих солдатів можна тренувати в Україні. Але те, що не так легко зробити там - зважаючи на те, що українські полігони є мішенями для російських ударів - це підготовка підрозділів вище роти. З цієї причини для деяких українських підрозділів були організовані колективні тренування на європейських полігонах. Однак західні війська дотримуються мантри про те, що ви повинні «тренуватися, коли воюєте». Українські військовослужбовці чітко дали зрозуміти, що вони не змогли цього зробити на західних полігонах. Вони не можуть літати на своїх БПЛА через регуляторні обмеження або використовувати власне програмне забезпечення для управління вогнем, оскільки воно не сертифіковане НАТО.
Мабуть, найбільша проблема полягає в тому, що законодавство вимагає від нас навчати українців тому, як ми ведемо справи, а часу на викладання всіх відповідних модулів не вистачає. Натомість, курси мають бути адаптовані таким чином, щоб найкращим чином посилити існуючі сильні сторони України. Але для цього потрібно дозволити інструкторам вільно адаптувати те, що вони викладають, а також співпрацювати з українським персоналом у розробці курсів.
Ці бюрократичні обмеження висвітлюють серйозну проблему для партнерів України. Хоча Україна фактично не веде війну, майбутнє європейської безпеки залежить від результату її боротьби. І все ж західні столиці продовжують керуватися процесами і діяти повільно, застосовуючи підходи мирного часу до більшої частини своєї діяльності. Західні військові досягли прогресу в адаптації своєї практики з початку війни. Решта урядів повільно усвідомлює, що потрібно робити.
Ніде це не відчувається так гостро, як у промисловій політиці. Попри те, що навантаження на запаси НАТО стало очевидним з липня 2022 року, країни Альянсу не поспішають розширювати виробництво боєприпасів, не кажучи вже про виробництво запасних артилерійських стволів. Але якщо це питання не буде вирішене, то переваги, які зараз має Україна, зникнуть, а НАТО матиме проблеми із досягненням цілей боєготовності, узгоджених у Вільнюсі. Тому майбутнє європейської безпеки залежить від здатності західних столиць дивитися на речі ширше і приймати своєчасні рішення. Про ціну зволікання нам щодня нагадують кадри кривавої бійні на сході України.
