Я іду — навколо завесніло.
Просочилось запашшям життя,
Розгорнули струмки лісу крила
Й тихим шумом сповнили буття.
Мені шкода іти по свіжім травві,
Квіти обіймають думки сад.
Я колись тут закохалася у травні —
В цьому лісі сотні літ назад.
Ми стояли у надіях вітрів,
У проміннях нам чужих думок,
А у вітті ключ в сплетіннях хитрих,
Ключ від доль, що непридатний для обох.
Третій опублікований на Друкарні вірш. Здається, ніби це дійсно моя власна маленька друкарня) Сподіваюсь, хтось відчує подих весняного вітру, читаючи цей твір, або хоча б сонячне проміння на обличчі чи шум листя у кронах лісу)
