Ми приречені в цьому світі
Назавжди, до кінця.
Вічно скорочуєм вічність,
Що є відстань, що є життя.
Ми ніколи не були собою,
Ми лиш в'язні власних потреб.
Ми, по суті, складаємо зброю
Перед ликом великих. Нас жертв,
Нас всіх разом вісім мільярдів.
Психів в масках, клонів відчаю.
Простягнулась на тисячі ярдів
Річка доль, що із часом бруднішає.
Знову б'юся у стіну безсилля,
І чую насмішки від долі.
Чи й вона лише наше творіння?
Чи й вона лише вибрики болю?
Біль пожирає зсередини
Й б'є у серце щораз навмання.
Не вбиває, та робить мізерними
Намагання збагнути життя.
23.04.2023-24.04.2023
Вибачте, трохи депресивно. Воно просто так і є. Життя… воно… дивне
