Надходить осінь. І стада візюбрів
З північних насуваються боліт.
За ними ж суне звір в людській подобі,
Як і завжди - вже безліч довгих літ.
Закутані в невичинені шкури,
Вони ідуть, як люті вовчі зграї,
І не один на мисі над Рікою
Общинний дім ашуванів палає.
В прадавнім лісі між високих сосон
Всі племена зібрались на нараду.
Близ полум'я великого багаття
Вони шукають у біді розради.
Вони із болем лічать свої втрати:
Корів згорілих, вбитих кіз отари,
Мужів, полеглих у бою зі звіром,
Жінок, дівчат, що вороги забрали.
Махашаван підводиться із місця -
Всі погляди звертаються на нього -
Могутнє тіло вкрите візерунком,
В очах вогонь в брахмана молодого.
Він каже: Годі вже лічити втрати!
Лічити маєм дротики і стріли!
Ліси й Ріка як і завжди багаті!
Відновимо доми, що погоріли!
І будуть знову і стада́ й отари!
Сміятимуться знову наші діти!
Та спершу буде вбитий кожен ворог!
Та спершу кожен ворог буде вбитий!
Вплетемо до чуприн совині пера,
І кожен стане грізним ночі птахом!
Ми налітатимо із темряви нечутно,
І смертю станемо для них, і жахом!
Ми звіра згонимо між пагорбів в долину
Невпинними набігами й пастками,
Направимо на них стада візюбрів,
Розчавимо могутніми тілами!
Коли ж вони тікатимуть на північ,
Не будем святкувати перемогу!
Ми підемо за їхніми слідами -
До їх барлігів прокладем дорогу!
І винишим триклятий рід до решти!
І поверне́мось житла будувати.
І кожну осінь у роки прийдешні
Спокійно на візюбря полювати!
І ось мужі, палаючи завзяттям,
Малюють лиця охрою й золою,
І гасять під деревами багаття,
І вирушають в темряві до бою...
