Історія не може бути цікавою? Зіжмакайте цю думку та викиньте в смітник. Тому що я від цієї книги не могла відірватися, а коли в кінці натрапила на примітки, була щиро здивована. Невже це все?
Книга написана дуже круто. Звичайні історичні факти розбавлені художніми вставками та прямими цитатами. Розповідь ведеться послідовно, з перших сторінок занурюючи з головою у чуже життя. Досить цікаве та насичене життя.
Василь Кук досить неоднозначна особа. Що говорити, якщо це єдиний командир який зумів пережити не лише повстанську боротьбу, а й сам радянський союз. Але якою ціною! Скільки сил, жертв, страждань було покладено. В цій книзі немає сухої статистики, сторінки приховують в собі куди глибшу історію.
Василь Кук був звичайним хлопчиною зі звичайної селянської сім’ї. Хоча, насправді сім’ю Куків важко назвати звичайною. Що говорити, якщо голова сімейства вирішив за будь-яку ціну вивчити всіх своїх дітей (а їх було багато). Цього його навчив власний досвід (без освіти йому не хотіли давати підвищення), але решта сусідів могла лише пальцем крутити біля скроні.
Перші кроки від школи до Юнацтва ОУН, а потім численні підвищення, аж до командира УПА. Останнього командира. Та не все було так просто. Разом з ОУН і УПА в житті Василя Кука були як і злети, так і падіння. Досить болючі, мушу зазначити.
У минулому своєму відгуку я вже згадувала про народні збори у Львові, де 30 червня 1941 схвалили Акт про відновлення Української Держави. Так ось, саме на плечах Василя Кука лежала місія проголосити цей акт в Києві. Довелося пробиратися крізь німецько-радянський фронт, уникати спроб перехопити групу з обох сторін, але… В результаті їх чекала болюча поразка та полон у німців. Василю Куку дивом вдалося втекти під час перевезення, але свою місію він провалив.
За що був покараний відрядженням у Дніпро (тодішній Дніпропетровськ). І мені надзвичайно сподобалося, як сам Василь Кук описував ту місцевість і жителів. Змучені репресіями радянського союзу, але водночас надзвичайно добросердні та щирі. Там йому вдалося побудувати чи не найсильнішу підпільну мережу в усій Україні. Люди були готові боротися та відстоювати своє право на незалежну державу.
Мені важко судити про правильність або хибність тих чи інших рішень, але читати про цю боротьбу зсередини було надзвичайно цікаво та пізнавально. Я схиляю голову перед усіма тими бійцями та звичайними людьми, які не шкодуючи своїх життів боролися за Українську Самостійну Соборну Державу. Це надихає та додає наснаги вже у нашій власній боротьбі за незалежність. Тому я також хочу висловити подяку нашим героям сьогодення. Дякую ЗСУ! Дякую волонтерам! Дякую медикам! Дякую рятувальникам! Дякую всім, хто робить наше щасливе майбутнє можливим!