21 серпня 2025 року президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що його країна «завжди повинна бути готова до війни». Виступаючи в Келбаджарі, чутливому місці на території Карабаху, Алієв наголосив на розширенні спеціальних сил, створенні нових підрозділів спецназу та інвестиціях у модернізацію літаків і винищувачів. Його заява була широко розповсюджена в державних та регіональних ЗМІ і була представлена як прояв впевненості та попередження. Хоча Алієв не назвав конкретного супротивника, час і контекст вказували на Росію, навіть попри традиційні проблеми з Вірменією та Іраном.
Останні події ще більше погіршили відносини між Баку та Москвою. В інтерв'ю Al Arabiya Алієв назвав радянське захоплення Азербайджану в 1920 році «окупацією», що стало одним з найгостріших публічних засуджень Росії за останні роки. Майже одночасно Азербайджан і Україна звинуватили Москву в ударі по нафтових об'єктах SOCAR в Одесі — атаці, яку розцінили як навмисний сигнал про те, що російська влада може дістатися до азербайджанських активів далеко за межами Кавказу.
Це погіршення відносин відбувається на тлі бурхливої історії. Азербайджан воював з Вірменією в 1990-х роках і знову в 2020 році, а потім у 2023 році провів операцію, яка відновила контроль над Карабахом і спричинила виведення російських «миротворців». Росія, яка колись була незамінним посередником у питаннях безпеки на Південному Кавказі, тепер сприймається в Баку з підозрою, критикується за нездатність діяти в критичні моменти і все частіше розглядається як сторона, що застосовує примус. Арешти, рейди на російські ЗМІ, такі як «Спутник Азербайджан», та постійна пропаганда поглибили розбіжності.
Російські ЗМІ посилили свою пропаганду, зображуючи Азербайджан як західного союзника і звинувачуючи уряд Алієва в русофобії, пантюркізмі та союзі з Ізраїлем. Історичні зауваження про радянську «окупацію» були використані як доказ невдячності та ревізіонізму. У свою чергу, азербайджанські чиновники викрили фейкові новини та дезінформаційні кампанії, спрямовані на дестабілізацію двосторонніх відносин. Така риторика дуже нагадує підхід, який Москва застосовувала проти України перед повномасштабним вторгненням 2022 року: піддавання сумніву її суверенітет, звинувачення лідерів у ворожості до Росії та перебільшення загроз, щоб виправдати майбутні дії.
Незважаючи на напруженість у відносинах з Москвою, Баку не є ізольованим. Туреччина залишається союзником Азербайджану на рівні договору відповідно до Шушинської декларації 2021 року, яка фактично є зобов’язанням про взаємну оборону, підкріпленим широким співробітництвом у галузі оборонної промисловості та підготовки кадрів. Пакистан надає постійну політичну та військову підтримку, включаючи спільні проєкти, зокрема програма JF-17. Ізраїль, тим часом, вже давно є ключовим постачальником дронів, радарів та боєприпасів типу «лоітерінг». Європейський Союз, хоча і не є військовим союзником, має глибоку взаємозалежність від Азербайджану в енергетичній сфері, підписавши угоди про подвоєння поставок природного газу до 2027 року. Всі ці зв’язки разом підвищують ризики будь-якої прямої агресії з боку Росії.
Різні сценарії конфлікту мають різну ймовірність. Найбільш імовірний варіант передбачає ескалацію в сірій зоні: пропаганда, кібератаки, перебої в торгівлі та подальші удари по пов'язаних з Азербайджаном енергетичних об'єктах за кордоном. Такі заходи є дешевими, їх можна заперечити, і вони вже помітні. Менш імовірними, але все ж можливими є поновлення зіткнень на кордоні між Вірменією та Азербайджаном, особливо в Сиуніку, якщо мирні переговори зайдуть у глухий кут. Пряме військове зіткнення між Росією та Азербайджаном залишається малоймовірним, зважаючи на перенапружені ресурси Росії та трикутник безпеки Баку, що складається з Туреччини, Пакистану та Ізраїлю. Проте не можна виключати морські інциденти в Каспійському морі або удари, які можна було б заперечити. На внутрішньому рівні риторика Алієва про готовність знаходить відгук у громадськості. Баку також прагне збалансувати делікатні зовнішні пріоритети: забезпечення довгострокових газових контрактів з ЄС, управління напруженими відносинами з Іраном та стримування претензій Вірменії, не відштовхуючи західних партнерів.
Спостерігачі відзначають, що інформаційні кампанії Росії проти Азербайджану разюче схожі на її передвоєнні наративи проти України. Обидві країни зображуються як невдячні держави, що переписують історію, звинувачуються в русофобії та подаються як маріонетки Заходу. В обох випадках меншини використовуються як об’єкти російського «захисту». Різниця полягає в союзах Азербайджану. На відміну від України в 2021–2022 роках, Баку має вигідні зобов’язання щодо безпеки з Туреччиною, міцні оборонні партнерства з Пакистаном та Ізраїлем, а також важелі впливу через енергетичні зв’язки з ЄС. Ці фактори роблять повномасштабне вторгнення Росії вкрай малоймовірним, навіть якщо пропаганда та непрямий тиск посиляться.
Проте ризики залишаються. Удари по азербайджанській енергетичній інфраструктурі в Україні або Грузії можуть спровокувати відповідні дії, що потенційно може призвести до зіткнень у Каспійському регіоні.
Конфлікти на кордоні з Вірменією можуть більш безпосередньо залучити Росію. Інформаційна війна — фейкові новини, переслідування діаспори або конфлікти в посольствах — може перерости в дипломатичні або збройні інциденти. Іран додає ще один рівень напруженості, оскільки Москва і Тегеран все більше координують свої дії, що підвищує ймовірність тристоронніх конфліктів.
Загальна картина є чіткою. Росія готує ґрунт для посилення тиску на Азербайджан, використовуючи звичну тактику: делегітимізація його незалежності, представлення його як маріонетки Заходу та звинувачення у ворожості до російських інтересів. Для Азербайджану викликом буде збереження стримувального ефекту без ескалації до прямої конфронтації, покладаючись на свої союзи та енергетичну дипломатію, щоб збалансувати рішучість та обережність.
Найбільш імовірним сценарієм майбутнього є не відкрита війна, а тривала конкуренція в сірій зоні — кіберпереслідування, енергетичні удари, дезінформація та дипломатичний тиск. Проте риторика про «постійну готовність до війни» є більш ніж символічною. Вона відображає як усвідомлення Азербайджаном тактики Росії, так і його рішучість забезпечити, щоб суверенітет Баку та його регіональний статус після 2023 року не були підірвані.
Джерело — RLI
