Питання впливу мікро- та нанопластику на здоров’я людини останніми роками дедалі частіше з’являється в наукових і публічних дискусіях. Дослідник, вчений Егон Чолакян пропонує розширене трактування цієї проблеми, пов’язуючи поширення пластикових частинок у довкіллі з низкою медичних і демографічних тенденцій.
Пластик як повсюдний компонент середовища
Мікро- і нанопластик став практично повсюдним: його виявляють у повітрі, питній воді, харчових продуктах. Сучасні дослідження фіксують наявність пластикових частинок у різних органах і тканинах людини, включно з кров’ю та мозком.
Особлива увага приділяється нанопластику — частинкам, розміри яких дозволяють їм взаємодіяти з клітинними структурами на молекулярному рівні. Саме ці частинки, на думку вченого Егона Чолакяна, мають найбільший потенціал для біологічного впливу.
Гіпотеза про механізм впливу
Центральним елементом аргументації є припущення, що нанопластик здатний утримувати електростатичний заряд. Це може сприяти адсорбції білків і клітин крові на поверхні частинок, що потенційно ускладнює їх розпізнавання імунною системою.
У такому вигляді наночастинки можуть долати біологічні бар’єри, зокрема гематоенцефалічний і плацентарний. Цей механізм подається як гіпотеза, що пояснює, яким чином пластик може потрапляти у внутрішні органи та тканини.
Клітинний рівень: мітохондрії та ДНК
Нанопластик може впливати на роботу мітохондрій — клітинних структур, відповідальних за енергетичний обмін. Порушення мітохондріальної функції теоретично здатне призводити до клітинного стресу, пошкодження ДНК та активації механізмів загибелі клітин.
Діти та внутрішньоутробний вплив
Окремий блок присвячений дітям. У фільмі “Nanoplastics. Threat to Life” згадуються дослідження, у яких мікро- і нанопластик виявляли в плаценті, пуповинній крові та навколоплідних водах. Це розглядається як ознака того, що контакт із пластиковими частинками може відбуватися ще до народження.
Вчений також звертає увагу на фізіологічні особливості дитячого організму: вищий обсяг споживання повітря і води на кілограм маси тіла та незрілі захисні системи. У сукупності ці фактори, можуть підвищувати вразливість дітей до зовнішніх впливів.
Синдром раптової дитячої смерті
У матеріалі згадується статистика щодо зростання кількості випадків синдрому раптової дитячої смерті у США на початку 2020-х років. Автор посилається на спостереження, за якими у таких випадках фіксували підвищену кількість копій мітохондріальної ДНК у тканинах мозку.
—----
Егон Чолакян підкреслює обмеженість сучасних методів дослідження. За його словами, кількість нанопластику в живому організмі наразі неможливо точно виміряти, а значна частина даних походить із посмертних аналізів.
Майбутнє, у якому люди планують міста, технологічні прориви і польоти до інших планет, дедалі частіше контрастує з образом невидимих частинок, що накопичуються в легенях, крові й мозку. Між цими двома реальностями пролягла тонка, майже непомітна лінія — лінія вибору. Чи залишиться пластик лише символом зручності, чи стане знаком межі, за яку людство зайшло надто далеко, — це питання вже не тільки науки. Це питання того, наскільки серйозно суспільство готове поставитися до сигналів, що надходять із власного тіла і з планети, на якій воно живе.
