…онтологія проміжку
У рамках Mentis detox Philosophy я визнаю: моє життя розгортається не у сталих категоріях, а в часі. Я не споглядаю власне існування з позиції вічності, адже до останнього подиху кожна мить вимагає від мене вибору, несе сумнів і можливість помилки.
‘Для мене телеологія (мета) має сенс лише як перспектива, що допомагає організувати хаос подій у послідовність зі спрямуванням. Я бачу, що жолудь стане дубом лише за умови, що його не з'їсть білка, буде досить вологи, і блискавка не влучить. ‘Я розумію, що форма (потенціал) не гарантує актуалізації, а лише позначає траєкторію можливого.
Саме тому Mentis detox для мене – це ‘смирення перед цією випадковістю і готовність діяти в умовах неповної інформації.
‘Це смирення перед випадковістю вимагає відмови від ілюзії повної категоріальної захищеності, яку пропонує чиста система. Щоб усвідомити межі цієї системи, необхідно звернутися до конкретної, прожитої реальності, де універсальні закони постійно наштовхуються на індивідуальну драму.
‘Саме в цьому проміжку між жорсткою моральною структурою та унікальним людським досвідом ми знаходимо справжню онтологію нашого існування.
Данте розумів цю contingency глибше за будь-якого схоласта. Його персонажі в пеклі не абстрактні носії пороків, а конкретні люди з іменами, історіями, болем. Франческа любила читати про Ланселота і впала через літературу в гріх.
Уліс прагнув знання понад міру і загинув від гордині пізнання. Кожен вибір мав контекст, кожна доля — випадковість обставин. Проте справедливість вимагає вироку. Як узгодити детермінізм моральної структури з індивідуальною свободою?
Філософія після Нового часу розірвала це питання на дві традиції. Континентальна думка пішла за Данте через Кіркеґора, Ніцше, Гайдеґґера до екзистенціалізму. Існування передує сутності. Людина не має природи, лише проект.
Аналітична філософія продовжила Арістотеля через Фреґе, Рассела, Вітґенштайна до логічного аналізу мови. Ясність понять, верифікація тверджень, усунення метафізичних псевдопроблем.
Проте розкол штучний. Арістотель писав про phronesis — практичну мудрість, що не зводиться до episteme. Розумна людина знає, як діяти в конкретній ситуації з її унікальними параметрами. Універсальні правила недостатні, потрібна чутливість до контексту.
Данте будував систему не менш сувору за будь-яку схоластичну суму. Його космологія має математичну точність, його моральна топографія — логічну послідовність. Різниця не в раціональності, а в включенні суб'єкта в простір пізнання.
Наука успадкувала арістотелівську емпірію без його телеології. Ми спостерігаємо, класифікуємо, експериментуємо, будуємо теорії. Проте механізм не знає мети.
Еволюція працює через selektion, але відбір не має плану.
Нейрони генерують свідомість як емерджентну властивість складності, але складність не прагне до усвідомлення.
Фізика описує, як речі поводяться, але мовчить про те, навіщо вони існують.
Релігійна свідомість не може прийняти цієї німоти. Якщо космос позбавлений сенсу, людське життя стає абсурдним. Камю сформулював це як філософську проблему. Ми шукаємо значення у всесвіті, що не відповідає.
Можна взяти стоїцизм і жити з гідністю всупереч безглуздості. Можна зробити leap of faith і повірити, що за мовчанням приховується логос. Данте не знав цієї дилеми. Для нього мовчання Бога було тимчасовим, педагогічним. Очищення вимагає темної ночі душі, але світанок обіцяний.
Чи можлива філософія, що зберігає телеологічний вимір без теології? Ніцше запропонував волю до влади як внутрішню енергію життя, що творить цінності. Людина стає законодавцем для себе. Проте якщо кожен творить власні цінності, як уникнути релятивізму?
Арістотель знайшов би таке питання дивним. Чесноти не створюються, а розкриваються через розвиток людської природи. Є об'єктивна ergon — функція людини як раціональної істоти. Евдемонія полягає в актуалізації цієї функції.
Данте додав би, що природа сама потребує благодаті для завершення. Раціональність недостатня, бо розум затьмарений гріхом. Первородний гріх не просто моральна провина, а онтологічна пошкода. ‘Воля схильна до зла, інтелект схильний до помилки.
Лише divine intervention може відновити цілісність. Секулярна версія цього вчення — психоаналіз. Свідомість не прозора для себе, витіснення спотворює самопізнання. Потрібна терапія, що розкриває приховане.
Між систематичною філософією та екзистенційним проживанням лежить герменевтика. Розуміння текстів, культур, епох вимагає як методу, так і співчуття. Дільтай розрізняв Erklären і Verstehen — пояснення через причини проти розуміння через значення.
Природничі науки пояснюють, гуманітарні розуміють. Проте розподіл не абсолютний. Квантова механіка зіткнулася з межами детерміністичного пояснення. Спостерігач впливає на систему. Історія наук про життя показує, що організми не зводяться до механізмів. Autopoiesis — самотворення живих систем — вимагає іншої онтології.
Арістотель називав душу енергією тіла. Данте бачив душу як паломника, що несе своє тіло через чистилище до воскресіння. Сучасна нейронаука намагається редукувати психічне до фізіологічного. Проте phenomenal consciousness — те, як відчувається біль або червоне — опирається поясненню через нейронні кореляти.
Квалія залишається філософською загадкою. Можливо, Арістотель мав рацію, що душа і тіло нероздільні, але їхня єдність не тотожність. Емерджентні властивості складних систем не зводяться до суми частин.
Етика сьогодні стоїть перед викликами, які ні Арістотель, ні Данте не могли передбачити. Біотехнології дозволяють змінювати людську природу. Якщо немає фіксованої форми Homo sapiens, яка телеологія визначає наші дії?
Штучний інтелект ставить питання про моральний статус non-human agents. Чи може машина мати права? Екологічна криза вимагає переосмислення антропоцентризму. Данте помістив людину в центр космосу. Земля — фізичний і моральний центр всесвіту.
Коперник зрушив нас на периферію. Дарвін показав континуум з іншими видами. Сучасна космологія розчиняє людство в масштабах мільярдів галактик.
Проте філософське питання не зникає від зміни космології. Навіть якщо ми пилинки у всесвіті, як жити? Стоїцизм пропонував amor fati — любов до долі. Екзистенціалізм вимагає автентичності всупереч абсурду.
Прагматизм зосереджується на наслідках вибору для людського процвітання. Кожна традиція містить частину мудрості Арістотеля і Данте, трансформовану під тиском модерності.
Можливо, найглибший урок їхнього діалогу в тому, що істина не монологічна. Філософія не замінює поезію, як поезія не скасовує метафізику.
Раціональна аргументація відкриває одні аспекти реальності. Наративне проживання — інші. Містичне споглядання — треті. Людська свідомість достатньо багата, щоб містити всі модуси. Редукція до одного збіднює досвід.
Арістотель шукав arche — першопринцип, з якого виводиться решта. Данте шукав beatitudo — блаженство, що завершує прагнення. Перший рухався від універсального до конкретного через дедукцію. Другий піднімався від грішного існування до святості через трансформацію. Обидва шляхи легітимні, бо людина одночасно раціональна і емоційна істота. Ігнорування однієї сторони спотворює цілісність.
Сучасна освіта розірвана між STEM і гуманітарними науками. Перші дають технічну компетенцію. Другі — культурну грамотність. Проте справжнє утворення має формувати здатність до critical thinking і до співчуття. Арістотель вчив логіці аргументації. Данте показував, як література перетворює душу. Поєднання обох підходів створює paideia — виховання повної людини.
У рамках Mentis detox Philosophy я свідомий того, що не шукаю остаточних відповідей. Причина проста: мої питання трансформуються з кожною новою епохою. Що я отримую натомість? Я вчуся інтелектуальній строгості та смиренню перед безмежною складністю буття. Я вивчаю Аристотеля, щоб знати, як будувати стійкі поняття та перевіряти власні твердження.
Але я завжди тримаю в пам'яті нагадування Данте: ‘мої концепції мають лише слугувати життю, а саме життя завжди буде величнішим за будь-яке визначення.
Моя філософія дає мені достатньо чесності, щоб прийняти цю межу. Мій світогляд, немов поезія, має достатньо відваги, щоб оспівати те, що її перевершує.
