Зображення має ілюстративний характер
Сьогодні 1 квітня відоме як День сміху. Втім, саме 1 квітня 1939 року відбулася подія, яка викликала не сміх від жартів, а тріумф від успіху, що дозволив підняти в небо один із найвідоміших палубних літаків в історії — майбутній A6M Zero.
31 березня 1939 року Джіро Хорікоші та інші інженери-конструктори проєкту палубного винищувача «12Si» зупинилися в готелі «Тамаї» у місті Гіфу. Такенака та група інженерів, відповідальних за технічне обслуговування, уже тиждень перебували в сусідній Інуямі. Вони приїхали туди, щоб оглянути та налаштувати перший прототип літака.
Того вечора Хорікоші спостерігав за небом із вікна готелю. Прогноз погоди, який він замовив у метеорологічній обсерваторії, обіцяв на наступний день, 1 квітня, чудову днину та слабкий вітер. Підтверджуючи це передбачення, нічне небо у вікні рясніло зорями та білим сяйвом Чумацького Шляху.
Настав ранок. Інженери рано поснідали й гуртом вирушили до станції Гіфу лінії Кагамігахара. Вони сіли в обшарпаний скрипучий потяг і вийшли на станції Мікакіно. Команда пройшла навпростець через бамбукові хащі та поля до аеродрому армійського відділу постачання.
Перед ангаром уже розіп’яли білосніжний намет, а поруч на щоглі ледь тріпотів конус-вітровказ. Команда зайшла всередину й оточила літак, над яким саме завершували останні налаштування. Усі мовчали, проте в очах кожного змішалися тривога й очікування.
У кімнаті для пілотів, що розташовувалася в офісі позаду ангара, чекали льотчик Харумі Аратані та головний випробувач Кацузо Шіма, які приїхали з готелю в Гіфу. Двадцятисемирічний Аратані мав незвичну кар’єру: він здобув кваліфікацію випробувача завдяки льотній підготовці у флоті після завершення навчання на факультеті електронної інженерії Токійського технічного університету. Шіма раніше служив старшиною авіації третього класу. Він мав величезний досвід і працював випробувачем у Mitsubishi довше за Аратані.
На летовищі зібралися всі залучені до випробувань фахівці. Капітан другого рангу Нішізава, штатний керівник польотів заводу в Нагої, прийшов спостерігати за процесом. Також до групи долучився Асада, начальник відділу льотних випробувань компанії. Обидва чоловіки виглядали вкрай напруженими.
Згідно з планом польоту, випробування мали пройти максимально безпечно та з мінімальним навантаженням. З машини зняли засоби зв’язку та, звісно, кулемети. Кількість бензину та мастила також обмежили. Шасі вирішили тримати випущеним протягом усього польоту.
Нарешті налаштування літака закінчили. Під праве й ліве основні колеса встановили платформові ваги, ще одні підсунули під хвіст, щоб зважити машину й визначити її центр ваги. Вага літака склала 1928 кілограмів. Потім хвіст підняли та виміряли в горизонтальному положенні. Для правильного польоту центр ваги мав перебувати в межах від 20% до 30% середньої хорди крила від передньої крайки. Вимірювання виявило занадто легкий хвіст, тому до нього тканиною прив’язали 61,5 кілограма свинцевого баласту. Це завершило підготовку до випробувань.
Поки тривали ці приготування, на аеродромі проводив тренування армійський авіакорпус. Запланований перший політ чи будь-який інший особливий виліт не міг відбутися до завершення військових навчань. Уся група випробувачів чекала, коли тренування нарешті припиняться.
Небо чудово прояснилося. Як і передбачав прогноз, вітер майже вщух. «Ідеальна погода для польоту», — раз у раз повторювали інженери, намагаючись приховати власне хвилювання.
Нарешті цей час настав. У небі над летовищем не виднілося жодного літака. Начальник відділу льотних випробувань Асада доповів інспектору Нішізаві про повну готовність до польоту.
Двері ангара розчинилися з урочистим гуркотом. Наземна команда вхопилася за літак і щосили штовхнула його. Колеса закрутилися. Повільно й тихо літак викотився з ангара. Хорікоші не зводив із нього очей, слідуючи за інспектором Нішізавою до намету перед ангаром.
За мить літак завмер на стартовій лінії. Яскраве сонячне світло вигравало на фюзеляжі. Техніки встановили противідкатні колодки. Тепер усі погляди прикував до себе цей апарат. Витвір людських рук нагадував велетенського міфічного птаха загадкової краси та грації.
Західний вітер дув зі швидкістю три метри на секунду. Така погода ідеально підходила для випробувального польоту. Вирівнявшись, начальник відділу льотних випробувань доповів інспектору Нішізаві: «Починаємо перший заводський випробувальний політ першого дослідного зразка палубного винищувача 12Si». Тоді він підійшов до інженера Такенаки зі словами: «Починаймо випробування». Реєстратор зафіксував час: 16:30.
Такенака сів у кабіну. Двоє робітників схопили інерційний стартер і щосили закрутили його. Двигун застогнав і миттєво перейшов на високе виття. Дволопатевий гвинт закрутився. Хорікоші відчув, як тілом розливається жар. Нове життя сповнювало його літак.
За якийсь час двигун прогрівся, а оберти гвинта зросли до середніх, а потім і до високих. Рев мотора розкотився аеродромом. Робочий одяг наземної команди затріпотів у повітряному потоці від гвинта. Повз них до літака підійшов пілот Шіма у льотному костюмі.
Інженер Такенака спустився, а Шіма сів у кабіну з парашутом на поясі. Шіма перевірив механізми керування та гальма, випробував рухи керма та закрилків. Тоді він підняв ліву руку й змахнув нею. Наземна команда енергійно смикнула за троси й прибрала колодки. Літак повільно рушив. Глибоке хвилювання стиснуло серце Хорікоші. Наче жива істота, створений ним літак котився травою.
Літак повернув ніс ліворуч, виїхав на злітну смугу й рушив до її східного краю.
Перше випробування передбачало пробіжку по землі. Пілот натиснув на гальма. Літак зупинився, а потім знову рушив. Після десяти хвилин руху смугою пілот повернув машину на стартову лінію біля намету.
Хорікоші та інші підбігли й оточили літак, коли Шіма спускався з кабіни. Він доповів: «Баланс літака за рисканням, тангажем і креном, а також ефективність усіх трьох кермів керування в нормі, проте гальма працюють незадовільно». Основні робочі характеристики виправдали очікування, тому конструктори відчули глибоке полегшення.
Проблему створювало гальмо лівого колеса. Крім того, мастило надто сильно нагрівалося, що вказувало на недостатню потужність масляного радіатора. Проте команда вирішила, що це не завадить випробуванню, тому фахівці полагодили лише гальма. Радіатор вони відклали на потім.
О 17:00 пілот Шіма знову піднявся в літак і ще раз спробував пробіжку землею. Цього разу машина здавалася готовою до польоту. З міркувань безпеки для першого разу запланували лише підліт — короткий відрив від поверхні.
О 17:30 пролунав сигнал: «Почати підліт».
Літак виїхав на смугу й відкотився далеко на схід. Тоді він розвернувся носом до глядачів. Хорікоші та його інженери не сумнівалися: двотонна махіна разом із пілотом відірветься від землі й полетить. Проте реальний зліт залишався для них першим справжнім іспитом, межею між високими очікуваннями перфекціоністів та реальністю. Спостерігаючи, як літак набирає потужність для розбігу, вони відчували неймовірну напругу. Їхні тіла заціпеніли, а погляди прикувала срібляста машина, що самотньо ревла вдалині на краю смуги.
Конус-вітровказ чітко показував: літак злітатиме прямо проти вітру. Машина розпочала розбіг. Серце Хорікоші забилося дужче, коли літак набрав шалену швидкість. Конструктору здалося, ніби апарат мчить прямо на нього. Потім гуркіт розлігся аеродромом, крила заблищали на сонці, а колеса відірвалися від смуги. Винищувач злетів легко й невимушено. Хорікоші стиснув кулак у фінальному пориві напруги. Проте літак зберіг ідеальну рівновагу й пронісся повз нього на висоті близько десяти метрів. Він приземлився на відстані п’ятисот метрів.
Щось гаряче раптом стиснуло серце Хорікоші, а на очі накотилися сльози. Він мовчки кивнув колегам-інженерам. Але ті теж не могли вимовити ні слова — вони лише кривилися, марно намагаючись стримати плач.
Як для розробки, що перебуває на стадії випробувань, винищувач 12Si загалом успішно пройшов свій перший політ.
