Mustang належить до категорії легендарних винищувачів Другої світової війни. Версія Mustang IV став британською версією літака P-51D Повітряних сил армії США. У липні 1944 року Велика Британія отримала два P-51D (TK586 та TK589) зі складів американської армії для проведення випробувань.
Ці машини належали до найперших серій (Block Five) і раніше мали номери 44-13524 та 44-13332.
У період із вересня 1944 року по січень 1945 року британська сторона прийняла тридцять Mustang Mk.IV із серійними номерами від KH641 до KH670, а також 200 одиниць Mustang Mk.IVA з номерами від KH671 до KH870.
Ці літаки становили залишок від раніше замовленої партії у 450 одиниць Mustang III, з яких лише перші 220 поставили у модифікації Mk.III.
Винищувачі Mk.IV передали із заводу North American Aviation у Далласі, штат Техас, і всі вони належали до п'ятої виробничої серії.
Моделі Mk.IVA, виготовлені на тому ж підприємстві, походили з першої (80 одиниць) та п'ятої (120 одиниць) серій.
Один із цих літаків під номером KH660 розбився 23 серпня 1944 року ще до передачі замовнику. Катастрофа сталася під час випробувального польоту в Далласі, у ній загинув пілот — перший лейтенант Джозеф В. Ґарард.
Згодом Велика Британія замовила через ленд-ліз наступну партію з 900 літаків Mustang Mk.IV/Mk.IVA, які надходили одразу після завершення попереднього замовлення.
Для 392 одиниць Mustang Mk.IVA виділили серійні номери від KM100 до KM492 (172 літаки серії Block Ten та 181 — Block Fifteen). Ще 251 винищувач Mustang Mk.IV отримав номери від KM493 до KM743 (усі серії Block Twenty).
Постачання тривали до серпня 1945 року, коли програму ленд-лізу офіційно припинили. Через це останні 56 літаків Mustang IV (номери від KM744 до KM799) так і не потрапили до Сполученого Королівства, а решту замовлення до номера KM999 взагалі не встигли виготовити. Ще п’ять машин розбилися до передачі замовнику.
Літак KH689 пізніше відремонтували та повернули у власність США. Борт KH839 зник під час перегоночного польоту територією США 10 грудня 1944 року.
Аналогічна доля спіткала KM419, KM425 (пілот офіцер Вільям А. Квінн загинув) та KM486 у березні 1945 року. Загалом на озброєння RAF надійшло 869 одиниць Mustang Mk.IV/IVA.
Першими нові винищувачі отримали ескадрильї, що базувалися безпосередньо у Великій Британії. Туди відправили близько 550 літаків, ще 100 одиниць попрямували до Середземномор’я, а 225 — на Далекий Схід. У Середземноморському регіоні, зокрема у складі Балканських повітряних сил, модель Mustang Mk.IV використовували шість британських ескадрилій (93, 112, 213, 249, 250 та 260), три південноафриканські SAAF (1, 2 та 5) та одна австралійська RAAF (3).
Пілоти виконували завдання винищувачів-бомбардувальників паралельно зі старішими модифікаціями Mk.III. Поступово версію Mk.III виводили з експлуатації, і до 1947 року в строю залишалися лише новіші Mk.IV.
У складі Винищувального командування дев'ять ескадрилій повністю перейшли на Mk.IV для супроводу до завершення війни (зокрема 303-тя польська та 611-та). 154-ту ескадрилью розформували ще в березні 1945 року.
До Дня перемоги в Європі п'ятдесят Mustang Mk.IV списали з різних причин, проте модель продовжувала службу ще короткий час.
Оскільки ленд-ліз завершився у вересні, за всі запасні частини довелося платити, тому почалося планове виведення Mustang з експлуатації. Частину ескадрилій розформували протягом 1945–1946 років, інші ж переозброїли на літаки британського виробництва.
Зокрема, підрозділи перейшли на Spitfire Mk.IX, Spitfire XVI, Hornet та Tempest VI. Американська сторона, маючи великі запаси літаків на складах, не вимагала повернення машин, тому всі вони пішли на брухт за місцем дислокації до кінця 1947 року.
Порівняно зі США, досвід використання North American P-51D британцями виявився відносно скромним: близько 3500 бойових вильотів, дві третини з яких припали на Близький Схід.
Основна причина полягала в пізньому надходженні техніки, оскільки американці спершу забезпечували власні потреби. Проте Mustang Mk.IV міг би відіграти ключову роль для RAF, якби війна проти Японії тривала довше. Окрім Великої Британії, значну кількість P-51D/K у 1945 році почали отримувати також Королівські повітряні сили Австралії (RAAF), Королівські повітряні сили Нової Зеландії (RNZAF) та Повітряні сили Нідерландської Ост-Індії (NEIAF)..
Щодо версії Mustang V, то завершення війни проти Японії завадило використанню Mustang IV на цьому театрі воєнних дій, а останні замовлення на цю модель взагалі скасували. Проте, якби війна тривала довше, Велика Британія не лише замовила б більше Mustang IV/IVA, а й, імовірно, розглянула б запровадження полегшеної версії літака.
Спершу Королівські повітряні сили отримали для оцінки останній із трьох прототипів XP-51F (колишній номер 43-43334). Літак отримав серійний номер FR.409 та офіційне позначення Mustang V. Він прибув у серпні 1944 року і проходив різні випробування до березня 1946 року. Після цього машину передали на зберігання до 38-го підрозділу технічного обслуговування (No. 38 MU), а в лютому 1947 року остаточно утилізували.
Один із двох прототипів XP-51G (43-43336) також відправили до Британії, але він прибув лише в червні 1945 року. Цей літак майже не використовували й списали на брухт у червні 1947 року. У будь-якому разі, і американське, і британське командування відхилили цей тип літака.
Водночас британці виявили неабияку цікавість до моделі P-51H. Для RAF виділили один літак (44-64181, другий побудований P-51H-5-NA), якому присвоїли британський серійний номер KN987.
Цей борт передали Повітряним силам армії США 13 червня 1945 року, після чого перегнали до Ньюарка для подальшого відправлення до Великої Британії. Однак через завершення війни в Європі перевезення так і не відбулося.
Станом на 22 січня 1946 року літак усе ще очікував на рішення щодо своєї долі, поки його не відправили на авіабазу Мак-Ділл у Флориді. Зрештою модель P-51H прийняли на озброєння США, а до Дня перемоги в Європі американці замовили великі партії модифікацій P-51L-NT та P-51M-NT.
Можна припустити, що Велика Британія вчинила б так само, якби вчасно отримала KN987 для випробувань.
