Це буде легенький, веселий довгочит, просто щоб підняти настрій і собі і вам, він буде доволі коротким.
Уявіть собі наступну ситуацію:
Ви польський солдат, що 8 квітня 1942 року домомагав біженцям дістатися з Ірану до Палестини, і тут вам на дорозі зустрівся хлопчик з невеликим сибірським бурим ведмедем котрий хоче його продати. Одній дівчинці він так сподобався, що вона вмовила вашого лейтенанта купити його. Зараз ви мабуть подумали
Що за фігня? Як таке взагалі може статися?
А саме так і розпочалася історія ведмедя-солдата Войтека.
Народився Войтек в 1941 році біля Хамадана, коли його продавав той хлопака, то скоріш за все перед тим його матір вбили мисливці. Після покупки та дівчинка ще 3 місяці опікувалася над ним а потім їй надоїло і його подарували 22 артилерійській роті. Там він швидко влився в тусовку, став як рідний. Поки він ще не знав як їсти його кормили з пляшки від горілки в яку наливали згущеного молока і розбавляли водою,через це він швидко полюбив все що було у пляшках такої форми. Жив він собі, не тужив, аж тут прийшла інспекція і сказала що тваринам у військовому таборі жити заборонено, командування це почуло і… ні, не вигнало ведмедя, а оформило його як капрала… тут частині солдат стало обідно.
Жив косолапий капрал, як у Бога за пазухою, його годували фруктами, овочами, м'ясом, солодощами, а якщо добре поводився, то ще й пивком пригосити могли.
Войтек їв разом з солдатами, спав у наметі разом із солдатами, а ще любив кататися на вантажівках, що вводило в ступор місцевих цивільних. От, уявіть собі, йдете ви на ринок а тут попри вас мчить військова вантажівка з кайфуючим ведмедем на даху, особисто я був би приголомшений від побаченого і першою думкою яка б ляпнула в голову була б: “Капець, на фронті аж на стільки людей не стає що вже й у ведмедів мобілізація почалася”.
Але Войтек не тільки мекнути любив, він ще й спортсмен, чемпіон 22-ї артилерійської роти постачання з боротьби, це вам не хухри-мухри! Хоча як на мене то для нього це була як гра, бо він нікого не травмував, просто валив на лопатки і облизував писок переможених.
Якщо хтось із вас подумав що він валявся в тилу і не воював, то купуйте квиток до Единбурга і перед його могилою вибачайтесь, бо він настільки добре подавав снаряди канонірам під час битви за Монте-Кассіно в 1944 році, що ведмідь з снарядом став символом роти, жодного разу не впустив!
Після війни 22-а артилерійська рота постачання у складі 2-го польського корпусу збройних сил Польщі була переведена до Глазго, Шотландія, разом із ведмедем. Загін дислокувався в парку Вінфілд, і незабаром капрал Войтек став улюбленцем усього табору та місцевого населення. Це також стало предметом численних публікацій у пресі . Місцеве польсько-шотландське товариство навіть визнало його своїм членом. На офіційному заході прийняття в товариство новому учаснику вручили улюблену пляшку пива.
Після демобілізації військової частини було прийнято рішення помістити ведмедя до зоопарку в Единбурзі. Директор зоопарку погодився піклуватися про капрала Войтека і не віддавати його нікому без згоди командира роти, майора Антонія Челковського.15 листопада 1947 року був день розставання з ветераном-ведмедем. Пізніше колишні колеги з роти, вже в штатському, неодноразово відвідували Войтека і, не зважаючи на побоювання працівників зоопарку, вони часто перелазили паркан.
Войтек провів у зоопарку 16 років (з 1947 по 1963 рік), проживаючи в клітці площею 10 квадратних метрів . Спроби поспілкуватися з іншими ведмедями зоопарку не принесли позитивних результатів. Единбурзький зоопарк публікував інформацію про перебування Войтека з ними, але не публікує жодної його фотографії з того періоду. Фотографія Войтека за ґратами була опублікована в «Przekrój», № 723 від 15 лютого 1959 р., Сторінки 16 та 17.
Наприкінці 1958 р. Познанське відділення Товариства по догляду за тваринами, за підтримки Польського зоологічного товариства та Спілки борців за свободу та демократію запитали керівництво Единбурзького зоопарку щодо умов утримання Войтека. Потім була висунута ідея перевезти Войтека до одного з польських зоопарків . В рамках зусиль для досягнення цієї мети на початку лютого 1959 р. Представник зоопарку Оліви відправився до Единбурга для обговорення питання розміщення Войтека в місцевому зоологічному закладі. Тому там було розпочато будівництво великої огорожі для нього . На жаль, ці дії ні до чого не призвели. Джерела наводять кілька причин: жахливий стан здоров'я Войтека та передчасна старість, опір ветеранів 22 роти, які все ще розглядали ведмедя як депозит. Сам доглядач тварини — майор Челховський — прямо заявив, що «уряд режиму Варшави» усіма силами намагається привезти ведмедя до Польщі, і тому він, як щирий емігрант, не може повернути такий цінний символ комуністам" .
Про поганий психічний стан Войтека також згадує свідок, який бачив Войтека в зоопарку незадовго до смерті в 1963 році.
Боєць, капрал 22-ї артилерійської роти Войтек помер 2 грудня 1963 року у віці 22 років . Про смерть бійця повідомили британські радіостанції. У зрілому віці він важив близько 500 фунтів (приблизно 230 кг) та мав зріст понад 6 футів (понад 182 см).
