Версальський мирний договір, або Карфагенський мир XX століття

Цей довгочит є вступним до довгочиту про історію танків, а конкретно про міжвоєнний період та ДСВ, який має вийти вже незабаром. Оскільки він вже й так виходить доволі довгим, тому я вирішив замість того щоб розказувати про «Версаль» в довгочиті про танки я ліпше розкажу в окремому довгочиті, але дуже детально. А ще це початок серії довгочитів про важливі міжнародні договори типу «Версаля», «Тріанона» і «Женеви», надіюсь творці Друкарні нарешті додадуть «читлисти»(типу як список відтворення, але для довгочитів), чого я вже дуже давно чекаю.

В цьому довгочиті ми коротко розберемо що з себе представляє «Версаль» і його основні положення, більш детально ми розберемо чого він не спрацював і як німці його обходили.

То шо таке той ваш «Версаль»?

Версальський мирний договір - мирний договір, підписаний 28 червня 1919 року. Як найважливіший договір Першої світової війни, він поклав край стану війни між Німеччиною та більшістю союзних держав. Він був підписаний у Версальському палаці, рівно через п'ять років після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, яке призвело до війни. Інші Центральні держави на німецькому боці підписали окремі договори. Хоча перемир'я від 11 листопада 1918 року припинило фактичні бойові дії і погодило певні принципи та умови, включаючи виплату репарацій, знадобилося шість місяців переговорів союзників на Паризькій мирній конференції, щоб укласти мирний договір. Німеччину не допустили до участі в переговорах до підписання договору.

Основні пункти з «Версалю»

Пункти про створення міжнародних організацій та переділ колоній Німеччини я опустив зумисне, якшо вам цікаво почитати про ці пункти то вони є в Інтернеті у відкритому доступі.

Територіальні втрати

• Ельзас і більша частина Лотарингії (у кордонах 1870 р.), раніше німецькомовні території, що входили до складу Франції, були анексовані королем Людовиком XIV, який розглядав Рейн, як «природний кордон» Франції. Приблизно після 200 років французького правління, в 1871 році, Ельзас і німецькомовна частина Лотарингії були передані Німецькій імперії відповідно до Франкфуртсього договору. У 1919 році обидва регіони знову були передані Французькій республіці.

• Більша частина прусської провінції Позен (нині Познань) і Західної Пруссії, які Пруссія анексувала під час поділів Польщі (1772—1795), без плебісциту відійшли до Польщі (площа 53 800 км², 4 224 000 жителів (1931)). Більша частина провінції Позен вже перебувала під польським контролем після Великопольського повстання 1918—1919 років.

• Округи Мальмеді й Ейпен Німеччина передавала Бельгії. Населенню дали можливість висловити «протест» проти передачі, але у відповідному реєстрі зібралось небагато підписів. Залізниця Vennbahn також передавалася Бельгії.

• Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом.

• Мемель (Клайпеда) переданий у ведення держав-переможниць (у лютому 1923 р. окупований Литвою).

• Глучинський регіон Верхньої Сілезії був без плебісциту переданий Чехословацькій республіці (площа — 316 чи 333 км², 49 000 жителів).

• Район Сольдау (нині Дзялдово) у Східній Пруссії, важливий залізничний вузол на маршруті Варшава—Гданськ, був переданий Польській республіці без плебісциту (площа — 492 км²).

• Питання про державну приналежність Шлезвігу, південної частини Західної Пруссії і Верхньої Сілезії мало бути вирішене плебісцитом (північна частина Шлезвігу перейшла 1920 року до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 р. — до Польської республіці; інші спірні території залишилися в Німеччині). Історично польські землі в басейні Одера — Нижня Сілезія та більша частина Верхньої Сілезії — залишилися в Німеччини.

• Саар перейшов на 15 років під управління Ліги Націй, а потім його доля мала вирішитися шляхом плебісциту. Протягом цього часу видобуте вугілля направлялось у Французьку республіку. Регіон називався нім. Saargebiet і був сформований з південної частини німецької Рейнської провінції і західної частини баварського Пфальца згідно зі «Статутом Саару» Версальського договору (статті 45-50).

• Німеччина взяла зобов'язання дотримуватися незалежності Австрійської Республіки, визнавала незалежність Чехословацької й Польської республік.

• Було створено Рейнську демілітаризовану зону — Німеччині заборонили тримати будь-які війська на всій своїй території на захід від Рейна й на 20 кілометрів на схід від нього.

А ще німці втратили всі свої колоніальні володіння.

Репарації

Стаття 231 Версальського договору приписувала провину за війну Німеччині, значна частина решти Договору описувала репарації, що Німеччина буде виплачувати Антанті. Загальна сума репарацій, за рішенням Міжсоюзницької Комісії з репарацій, становила близько 226 мільярдів марок. У 1921 році ця сума була скорочена до 132 мільярдів марок, що становило в той час, $31,4 млрд. ($442 млрд в 2012 році), або £6,6 млрд. (£284 млрд в 2012 році).

Можна твердити, що накладені у Версалі відшкодування частково були відповіддю на відшкодування, накладені Німецькою імперією на Французьку республіку у 1871 році Франкфуртським договором підписаним після Французько-прусської війни; критики Договору стверджували, що Франції вдалося сплатити репарації (5 млрд франків) протягом трьох років, але план Юнга 1929 року передбачав, що німецькі репарації мали виплачуватися ще протягом 59 років, до 1988 року. Відшкодування за Франкфуртським договором були, в свою чергу, розраховані на основі кількості населення, як точний еквівалент відшкодування накладених Наполеоном I на Королівство Пруссія в 1807 році.

Версальські репарації приймали різні форми, включаючи вугілля, сталь, інтелектуальну власність (наприклад, торгову марку аспірину) і сільськогосподарську продукцію, значною мірою через те, що валютні відшкодування такого розміру могли призвести до гіперінфляції, що насправді сталося в повоєнній Німеччині, і могло зменшити користь Франції та Великої Британії.

Репарацій у вигляді вугілля зіграли велику роль у покаранні Німеччини. Версальський мир ствердив, що Німеччина несе відповідальність за руйнування вугільних шахтах на півночі Французької республіки і частині Бельгії, частині Королівства Італія. Таким чином, Французька республіка отримала у тимчасове повне розпорядження вугленосний басейн Німеччини Саар. Крім того, Німеччина змушена була передавати Французькій республіці, Бельгії, Королівству Італія мільйони тонн вугілля протягом 10 років. Однак, Третій Рейх під керівництвом Адольфа Гітлера, не здійснював поставок вугілля протягом декількох років, порушуючи тим самим умови Версальського договору.

До слова, Німеччина, закінчила платити репарації лише в 2010 році.

Обмеження на збройні сили

А тепер найцікавіше, фактичне знищення Рейхсверу.

Договір був всеосяжним і складним в обмеженнях, що накладалися на повоєнні німецькі збройні сили (Рейхсвер). Положення мали на меті зробити Рейхсвер нездатним до наступальних дій і сприяти міжнародному роззброєнню, а по факту зробили його не боєздатним взагалі. До 31 березня 1920 року Німеччина повинна була демобілізувати достатню кількість солдатів, щоб залишити армію чисельністю не більше 100 000 чоловік у складі максимум семи піхотних і трьох кавалерійських дивізій. Договір визначав організацію дивізій та допоміжних частин, а Генеральний штаб мав бути розпущений. Військові школи для підготовки офіцерів обмежувалися трьома, по одній школі на рід військ, а військова повинність скасовувалася. Рядові солдати і унтер-офіцери мали служити не менше дванадцяти років, а офіцери - не менше 25 років, причому колишнім офіцерам заборонялося брати участь у військових навчаннях. Щоб запобігти створенню великої кількості підготовлених кадрів, кількість чоловіків, яким дозволялося звільнитися достроково, була обмежена.

Кількість цивільного персоналу, що підтримував армію, була скорочена, а чисельність поліції зменшена до довоєнного рівня, причому збільшення чисельності обмежувалося зростанням населення; воєнізовані формування були заборонені. Рейнська область мала бути демілітаризована, всі укріплення в Рейнській області та 50 кілометрів на схід від річки мали бути знесені, а нове будівництво було заборонено. Військові споруди та укріплення на островах Геліголанд і Дюне мали бути зруйновані. Німеччині заборонялася торгівля зброєю, вводилися обмеження на тип і кількість зброї, заборонялося виробництво і накопичення хімічної зброї, бронемашин, танків і військових літаків. Німецькому військово-морському флоту було дозволено мати шість лінкорів типу "пре-дредноут" і обмежено максимум шістьма легкими крейсерами (водотоннажністю не більше 6100 т), дванадцятьма есмінцями (водотоннажністю не більше 810 т) і дванадцятьма торпедними катерами (водотоннажністю не більше 200 т), а підводні човни були заборонені. Чисельність особового складу флоту не повинна була перевищувати 15 000 чоловік, включаючи особовий склад флоту, берегової оборони, сигнальних станцій, адміністрації, інших сухопутних служб, офіцерів і солдатів усіх рангів і корпусів. Кількість офіцерів і унтер-офіцерів не повинна була перевищувати 1 500 осіб. Німеччина здала для списання вісім лінкорів, вісім легких крейсерів, сорок два есмінці і п'ятдесят торпедних катерів. Тридцять два допоміжних судна мали бути роззброєні і переобладнані для торгового використання. Стаття 198 забороняла Німеччині мати військово-повітряні сили, в тому числі військово-морську авіацію, і вимагала від Німеччини передати всі матеріали, пов'язані з авіацією. Крім того, Німеччині було заборонено виробляти або імпортувати літаки чи пов'язані з ними матеріали протягом шести місяців після підписання договору.

Порушення

Як ви могли здогадатися, німці болт клали на той ваш «Версаль», приблизно отракий⬇️

І то за найменшими оцінками, особливо, що стосується збройних сил. Тому пропоную почати з невиплат репарацій, трохи задіти територіальні порушенння, а далі перейти до найцікавішого, порушень обмежень на Рейхсвер

Порушення виплат репарацій

У червні 1921 року Німеччина здійснила перший грошовий платіж у розмірі 1 мільярд золотих марок, що підлягав сплаті за Лондонським графіком платежів. Однак це був єдиний повний платіж готівкою, здійснений за незмінним графіком, і з того часу до початку дії плану Дауеса наприкінці 1924 року здійснювалися лише невеликі грошові виплати. Хоча впродовж 1922 року здійснювалися виплати в натуральній формі такими товарами, як вугілля та деревина, вони ніколи не були виплачені повністю, і в грудні 1922 року Комісія з репарацій оголосила Німеччину такою, що не виконує зобов'язання щодо поставок деревини, проголосувавши 3 до 1, причому британський представник подав єдиний голос "проти". 9 січня наступного року, після того, як Німеччина частково або повністю не виконала зобов'язання з постачання вугілля в тридцять четвертий раз за тридцять шість місяців, Комісія з репарацій також оголосила Німеччину неплатником репарацій за вугілля і санкціонувала окупацію рурських вугільних родовищ з метою забезпечення поставок, знову ж таки, з єдиним голосом "проти", поданим представником Великої Британії, а всі інші голоси були "за".

В результаті цього кроку, який був засуджений британцями, французькі, бельгійські та італійські інженери за підтримки французьких та бельгійських військ окупували Рурську область 11 січня 1923 року. Німецький уряд відповів "пасивним опором", що означало, що шахтарі та залізничники відмовлялися виконувати будь-які вказівки окупаційних сил. Виробництво і транспорт зупинилися, а фінансові наслідки, включаючи виплату німецьким урядом заробітної плати страйкуючим робітникам у паперовій валюті, сприяли німецькій гіперінфляції в період з кінця 1921 по 1924 рік. Як наслідок, пасивний опір було припинено наприкінці 1923 року. Припинення пасивного опору в Рурі дозволило Німеччині провести грошову реформу і домовитися про план Дауеса, який призвів до виведення французьких і бельгійських військ з Рурської області в 1925 році. Узгодження плану Дауеса наприкінці 1924 року також призвело до відновлення виплат репарацій у твердій валюті та золоті. Загальна сума надходжень від окупації Руру склала 900 мільйонів золотих марок.

З моменту узгодження плану Дауеса наприкінці 1924 року до липня 1931 року, коли виплати були призупинені за пропозицією Герберта Гувера внаслідок Великої депресії, репараційні виплати здійснювалися регулярно і вчасно як у грошовій, так і в натуральній формі, хоча завжди дещо менше, ніж вимагалося за планом. Однорічне призупинення виплат за мораторієм Гувера мало бути перетворено на постійний мораторій згідно з пропозицією, розробленою на Лозаннській конференції 1932 року, однак ця угода так і не була ратифікована. Уряд Адольфа Гітлера оголосив про скасування всіх подальших виплат у 1933 році, і жодних подальших репараційних виплат не здійснювалося аж до поразки нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Німеччина остаточно виплатила свої борги за Версальським договором, які були зменшені на 50% на Лондонській конференції з питань боргу 1953 року, у 2010 році.

Територіальні порушення

7 березня 1936 року німецькі війська увійшли до Рейнської області та ремілітаризували її. 12 березня 1938 року, після тиску з боку Німеччини, що призвів до падіння австрійського уряду, німецькі війська перетнули кордон Австрії, а наступного дня Гітлер оголосив про аншлюс: анексію Австрії Німеччиною. 23 березня 1939 року Німеччина анексувала у Литви Мемель.

Порушення обмежень на збройні сили

В плані збройних сил німці порушували всюди де тільки можна і не можна. У 1920 році голова Рейхсверу Ганс фон Зект таємно відновив Генеральний штаб, розширивши Труппенамт (Управління військами) - нібито кадрову службу армії. У березні 18 000 німецьких військових увійшли до Рейнської області під виглядом спроби придушити можливі заворушення з боку Комуністичної партії Німеччини, порушивши при цьому демілітаризовану зону. У відповідь французькі війська просунулися далі вглиб Німеччини, поки німецькі війська не відступили.

Німецькі посадовці систематично вступали в змову з метою ухилитися від виконання положень договору, не дотримуючись термінів роззброєння, відмовляючи офіційним особам союзників у доступі до військових об'єктів, а також підтримуючи і приховуючи виробництво зброї. Оскільки договір не забороняв німецьким компаніям виробляти військові матеріали за межами Німеччини, компанії переїхали до Нідерландів, Швейцарії та Швеції. Компанія Bofors була куплена Круппом, і в 1921 році німецькі війська були відправлені до Швеції для випробування зброї. Встановлення дипломатичних зв'язків з Радянським Союзом через Генуезьку конференцію та Рапалльський договір також було використано для того, щоб обійти Версальський договір. Публічно ці дипломатичні обміни стосувалися переважно торгівлі та майбутньої економічної співпраці. Але як не дивно були включені секретні військові пункти, які дозволяли Німеччині розробляти зброю на території Радянського Союзу. Крім того, це дозволило Німеччині створити три навчальні зони для авіації, хімічних і танкових військ. У 1923 році британська газета "Таймс" зробила кілька заяв про стан німецьких збройних сил: що вони мали обладнання для 800 000 чоловік, переводили армійський персонал на цивільні посади, щоб приховати їхні справжні обов'язки, і попереджала про мілітаризацію німецької поліції шляхом використання системи Крюмпера.

Веймарський уряд також фінансував внутрішні програми переозброєння, які таємно фінансувалися за рахунок грошей, замаскованих під "Х-бюджети", на суму до 10% від відкритого військового бюджету. До 1925 року німецькі компанії почали розробляти танки називаючи їх тракторами, я серйозно були назви в стилі «Großtraktor» і «Leichttraktor»(Великий і легкий трактор відповідно) і сучасну артилерію. Також за дивним збігом обставин після підписання «Версалю» різко збільшилася кількість аматорських авіаційних гуртків, до яких могли входити входили далеко не аматори, а от наприклад пілоти-ветерани першої світової чи професійні авіаконструктори, щось мені підказує, що вони там не кукурузники проєктували.

Протягом року більше половини китайського імпорту зброї було німецьким і становило 13 мільйонів рейхсмарок. У січні 1927 року, після відходу комітету союзників з роззброєння, Крупп наростив виробництво бронелистів та артилерійських снарядів. Виробництво зросло настільки, що до 1937 року військовий експорт збільшився до 82 788 604 рейхсмарок. Виробництво було не єдиним порушенням: "Добровольців" швидко пропускали через армію, щоб створити резерв навчених резервістів, а парамілітарні організації заохочувалися за допомогою нелегально воєнізованої поліції. Кількість унтер-офіцерів (сержантів) не була обмежена договором, тому ця лазівка була використана, і, таким чином, кількість унтер-офіцерів значно перевищувала кількість, необхідну для Рейхсверу.

У грудні 1931 року Рейхсвер завершив другий план переозброєння, який передбачав витрату 480 мільйонів рейхсмарок протягом наступних п'яти років: ця програма мала на меті забезпечити Німеччину здатністю створити і забезпечити оборонні сили у складі 21 дивізії за підтримки авіації, артилерії і танків. Це співпало з програмою вартістю 1 мільярд рейхсмарок, яка передбачала створення додаткової промислової інфраструктури, здатної постійно утримувати ці сили. Оскільки ці програми не вимагали розширення армії, вони були номінально законними. 7 листопада 1932 року рейхсміністр оборони Курт фон Шлейхер санкціонував незаконний план "Умбау", який передбачав створення постійної армії з 21 дивізії на основі 147 000 професійних солдатів і численного «ополчення». Пізніше того ж року на Всесвітній конференції з роззброєння Німеччина відмовилася від участі, щоб змусити Францію і Велику Британію визнати рівність статусу Німеччини. Лондон намагався змусити Німеччину повернутися, пообіцявши всім країнам рівність в озброєнні і безпеці. Пізніше британці запропонували і погодилися на збільшення чисельності Рейхсверу до 200 000 чоловік, а також на те, щоб Німеччина мала військово-повітряні сили, вдвічі менші за французькі. Також було домовлено про скорочення французької армії.

У жовтні 1933 року, після приходу до влади Адольфа Гітлера і встановлення нацистського режиму, Німеччина вийшла з Ліги Націй і Всесвітньої конференції з роззброєння. У березні 1935 року Німеччина знову запровадила військову повинність, після чого розпочала відкриту програму переозброєння та офіційне створення Люфтваффе (військово-повітряних сил), а також підписала англо-німецьку військово-морську угоду, яка дозволила створити надводний флот, що на 35% перевищував чисельність Королівського військово-морського флоту. На програми переозброєння було виділено 35 мільярдів рейхсмарок на восьмирічний період.

Крім хитрощів німців, ще звісно була схема добровільних грошових благодійних внесків спрямованих на покращення фінансового становища інспекторів комісії по дотриманню «Версалю»

Висновки

Версальський мирний договір, підписаний у 1919 році, часто називають "карфагенським миром" через його суворі умови для Німеччини. Аналогія з Карфагеном стосується Першої Пунічної війни, коли Рим наклав надзвичайно жорсткі умови на переможеного Карфагена, що зрештою призвело до економічної кризи, бунтів найманців, незаконної анексії Сардинії та зростання популярності реваншистських ідей, що згодом вилилися в Другу Пунічну війну.

1. Важкість умов: Німеччина була змушена визнати свою повну відповідальність за війну, сплатити величезні репарації, і її території були скорочені.

2. Військові обмеження: Договір обмежував німецькі збройні сили до 100,000 солдатів, забороняв танки, авіацію та підводні човни.

3. Економічний вплив: Репарації завдали значного удару по економіці Німеччини, спричинивши інфляцію та економічну нестабільність.

4. Політичні наслідки: Суворі умови договору призвели до зростання радикальних настроїв у Німеччині, що в кінцевому результаті сприяло піднесенню нацизму та початку Другої світової війни.

Таким чином, Версальський договір, як і Карфагенський мир, заклав основу для майбутніх конфліктів через несправедливі та важкі умови для переможеного, створюючи атмосферу обурення і бажання реваншу.