Як в Україні майже впровадили джорджистські реформи

7 листопада 1990-ого Генеральний секретар ЦК КПСС-Президент Совєтського Союзу, Міхаіл Горбачов, отримав нетипового для Кремля листа. Його авторами значились близько тридцяти провідних західних економістів, серед яких — чотири нобелівські лауреати: Франко Модільяні, Джеймс Тобін, Роберт Солоу та Вільям Вікрі.

Відкритий лист до Горбачова мав на меті запропонувати шляхи реформування недієздатної совєтської економіки, що доживала останні дні в боротбі зі стагнацією, неефективністю та повсюдним дефіцитом. Підписанти намагалися довести Горбачову, що, хоча перехід економіки від централізованої планової системи до змішаної ринкової економіки був кроком вперед, абсолютна приватизація всієї землі була би фатальною помилкою. Підписанти переконували: запровадження податку на вартість землі (LVT) та інших джорджистських принципів могло б сприяти переходу Совєтського Союзу до більш ефективної та справедливої ринкової економіки. Розгляньмо цей лист детальніше, адже тоді — в 1990 році, коли говорилося про економіку СССР, говорилося й про економіку України.

Хоча підписанти відкритого листа хвалили Горбачова за те, що він спрямував свою країну до ринкової економіки, вони застерігали, що існувала:

...небезпека того, що ви переймете особливості нашої економіки, які заважають нам бути настільки процвітаючими, наскільки ми могли б бути. Зокрема, існує небезпека, що ви можете піти за нами і дозволити збирати більшу частину орендної плати за землю в приватному порядку.

Автори листа вважали: Горбачов мав можливість перекласти більшу частину податкового тягаря СССР на земельну ренту і відмовитися від запровадження або підвищення ставок оподаткування двох інших факторів виробництва — праці та капіталу.
Замість хибного шляху, підписанти пропонували запровадити єдиний податок, запропонований Генрі Джорджем за понад сто років до написання листа.
У відкритому листі пояснюються переваги оподаткування вартості землі:

По-перше, LVT гарантує, що ніхто не позбавляє співгромадян власності, отримуючи непропорційно велику частку того, що природа дала людству.
По-друге, LVT забезпечує дохід, з якого уряди можуть оплачувати суспільно корисну діяльність, не перешкоджаючи накопиченню капіталу або трудовим зусиллям, або іншим робом втручаючись в ефективний розподіл ресурсів.
По-третє, отримані доходи дають змогу встановлювати ціни на комунальні та інші послуги, що характеризуються значним ефектом масштабу або щільності, на рівні, що сприяє їх ефективному використанню.

Далі в листі детально пояснюється як вартість землі виникає з трьох джерел:

Перше — це притаманна землі природна продуктивність у поєднанні з тим, що пропозиція землі є обмеженою.
Другим джерелом цінності землі є постійне зростання громад;
Третім — надання, за допомогою користання землею, корисних суспільству послуг.
Компонент вартості землі, який виникає внаслідок зростання громади та надання послуг, є найбільш розумним джерелом доходу для фінансування суспільних послуг, які підвищують орендну вартість навколишніх земельних ділянок.
До таких послуг належать дороги, міські транспортні мережі, парки та комунальні мережі, що надають такі послуги як електропостачання, телефонний зв'язок, водопостачання та водовідведення.
Система державних доходів повинна прагнути збирати якомога більше земельної ренти, розподіляючи частину ренти, отриманої від природи, порівну між усіма громадянами, а частину, отриману від суспільних послуг, — між державними установами, що надають ці послуги. Коли уряди отримують приріст вартості землі, який є результатом надання послуг, вони можуть пропонувати послуги за цінами, які відображають граничну суспільну вартість цих послуг, сприяючи ефективному використанню послуг і підвищуючи орендну вартість землі, на якій ці послуги надаються. Державні установи, що використовують землю, повинні сплачувати таку ж орендну плату за землю, якою вони користуються, як і інші, інакше послуги не будуть належним чином фінансуватися, а установи не матимуть належних стимулів або орієнтирів для економії на використанні землі.

Далі в роботі наводилися шість аргументів проти простого збору орендної плати через оренду на аукціоні:

У приватну власність передається так багато землі, що будь-яка спроба продати її всю за короткий період призведе до різкого падіння цін на неї.
Деякі особи, які могли б чудово використовувати землю, не зможуть зібрати гроші для купівлі землі. Щорічне стягнення орендної плати забезпечує доступ до землі особам з обмеженим доступом до коштів.
Подальший перепродаж землі дозволить спекулянтам отримувати великі прибутки, не пов'язані з продуктивними послугами, які вони пропонують, що призведе до невиправданої нерівності та невдоволення населення. Занепокоєння майбутніми політичними умовами, як правило, зменшує пропозицію. Щорічний збір ренти дозволяє громадянам майбутніх років отримувати вигоди від хорошої майбутньої державної політики.
Оскільки інвестори, як правило, не схильні до ризику, загальна невпевненість у майбутньому знижує пропозицію. Цю нехіть до ризику можна подолати, якщо дозволити майбутнім орендним платежам визначатися майбутніми умовами. На майбутню орендну плату за землю більш справедливо можуть претендувати майбутні покоління, ніж сьогоднішні громадяни.
Потреба збирати щорічні платежів з користувачів землі дозволяє населенню кожного року претендувати на орендну плату за цей рік. У той же час, кошти від продажу можуть бути інвестовані на користь майбутніх поколінь. Відмова від авансового збору грошей гарантує збереження на майбутнє спадщини від політичних ексцесів.

Лист закінчувався списком тридцяти підписантів, а також додатком з технічними питаннями щодо оподаткування вартості землі.

Хоча лист і привернув певну увагу на Заході, він не мав значного впливу на політику Горбачова чи подальші економічні реформи на пост-совєтському просторі. Совєтський Союз остаточно розпався з провалом путчу в серпні 1991 року, і нові незалежні держави пішли шляхом втілення різних економічних моделей та політик у міру того, як вони відходили від політик “реального соціалізму”.

Можна спекулювати, який саме вплив на економіку, політичний клімат та соціальну динаміку мали би джорджистські реформи, проведи їх Горбачов та дістанься вони Україні в спадок після проголошення незалежності в 1990-их (жодні економічні реформи, як відомо, не врятували би імперію від розпаду).

Втім, історія не знає умовного способу. Ефективне впровадження пропозицій, озвучених в цьому листі, все ще залишається відкритою можливістю для майбутніх урядів України.