Вітаю. Я на 29 році життя познайомився з твором Владіміра Набокова “Лоліта”. Класика літературної епохи середини 20 століття, геніальна робота та інноваційний підхід щодо вкладення історії. Здавалося, що робота повинна мене вразити, змусити передивитися свої погляди на росіян і так далі.
Але цей твір тільки поглибив мою ненависть до всього російського. Так ось, в творі я вперше почув таке слово, як “німфєтка”. Здавалося б, що просте лагідне слово, яке навряд матиме поганий зміст. Але все з точністю та навпаки.
Німфєтка — це термін, який використовується для визначення дівчат, які надзвичайно рано почали вести сексуальне життя. Іншими словами, це дівчата 12-13 років, які вже мали сексуальний зв’язок з чоловіком, відповідно себе ведуть поруч з чоловіками і так далі.
Широку популярність це слово отримало саме після виходу в світ твору “Лоліта” Набокова.
Сюжет в історії надзвичайно простий. Головний герой — Гумберт (а паралельно і сам автор) має неабиякі сексуальні бажання. Його приваблюють дівчатка 12-13 років. Однієї з таких стала Долорес (або Лоліта), яка була надзвичайно схожою на Анабель (по сюжету, чи не перше кохання головного героя, така ж неповнолітня дівчинка). Після смерті матері Долорес, Гумберт вирішив не лише взяти відповідальність за виховання та подальше навчання Долорес, але й використовувати для своїх… ну зрозуміли.
В перший раз, маючи можливість, він підсипав снодійного в напій Долорес, щоб в подальшому використати цю слабкість для отримання задоволення від оволодіння її тілом. Але не не зумів, бо не розрахував дозу, через що сон дівчинки не був глибоким.
Все змінилося наступним днем, коли Лоліта сама зізналася у власній закоханості до Гумберта (забув написати, що головний герой Гумберт - це чоловік 35-40 років). Між ними було… Йому вдалося відчути тіло 12-річної Долорес.
Він їй дарував все, возив куди та хотіла, а в якості оплати отримував повну тишу та її тіло.
Думаю, що по сюжету досить…
А тепер я опишу те, що змусило мене створити цей довгочит.
Який же огидний цей твір! Він пропитаний російськими класичними наративами, демонструє повне, тотальне знищення людської, дійсно щирою та доброї подоби.
Щоб ви розуміли, половина книги розкриває моральні дилеми та страждання головного героя. Він постійно себе картає, заганяє в муки та докори за те, що скоює. Думаєте, він якось виправляється? Аж ніяк ні! Він продовжує використовувати Долорес для власних бажань. Забуває про те, що перед ним всього лише дівчинка-дитина. І тільки зробить свою справу, як знову починає падати в агонію та роздумувати про те, який же він мерзотник та поганець.
Особисто я не розумію, як така погана зі всіх сторін книга отримала настільки багато похвали та рейтингу. Я знаю, що Лоліта займає якісь там лідируючі місця в списках найкращих, найвпливовіших робіт в літературі 20 століття та в літературі в цілому.
Це огидна історія про педофіла “з тонкою ніжною душею”, не більше. І розглядати цю історію варто саме таким чином. Вся мораль чи роздуми, якими поступово починає обростати книга — це лише такий собі спосіб автора приховати свої хворі фантазії. Інше на думку не спадає.
Я вважаю, що книга — тотальне дно, огидне для ознайомлення. Романтизація педофілії, демонстрація ненависті до себе, страждання за скоєне — це лише спосіб трохи відбілитися від себе. Головний герой (а якщо згадати, то твір написаний від головного героя-автора) — моральний покидьок, який повинен понести відповідне покарання.
Але що ж ми бачимо? Ті самі російські наративи, по які я вже розповідав в довгочиті про їхню любов виставляти себе жертвами та виправдовуватися стражданнями.
І це ще я не починав розкривати маніакальні бажання Гумберта контролювати життя Лоліти. Головний герой не лише саймається ____ з 12-13-річною дівчинкою, але й постійно за нею спостерігає, не дозволяє спілкуватися із ровесниками.
Але найжахливіше стає далі.. Автор-герой починає писати історію таким чином, щоб повністю виправдати героя-себе, та свої дії. Зокрема це прекрасно демонструється в моментах, коли Лоліта починає тікати від нав’язливого Гумберта.
Саме в ці момент автор розкривається на повну, так як описи переживань Гумберта, хвилювання за Лоліту займають чи не найбільше місця в романі в цілому.
Також спроба виправдати морального виродка-педофіла Гумберта досить класно розкривається під час скоєння ним вбивства Куїльті (лінь казати хто це, але ще один виродок та моральний урод). І під кінець твору, коли головний герой опиняється у в’язниці, начебто починає сідати та писати таку собі історію кохання, де все романтизовано, гарно з квіточками та рожевими поні.
Цей твір в черговий раз показує всьому світу, що росіяни — це люди, які мають викривлену огидну модель світобачення. Вони без сором’язливості роблять з вбивці мученика (Раскольніков привіт), з педофіла - романтичного коханця (Гумберт) і так далі.
Як підтвердження, докину сюди і слова самого автора про власну ж роботу:
Критики не поняли, что „Лолита“ в глубине своей произведение нежное, по-своему пронизанное добротой. В конце Гумберт догадывается, что разрушил лолитино детство, и поэтому страдает. Это роман, вызывающий сострадание… Гумберт перепутал патологию любви с человеческой любовью, и мучается угрызениями совести. И тогда-то понимает, почему пишет книгу
Трохи більше про любов росіян виправдовувати явне зло та мерзоту можна детальніше прочитати в цьому довгочиті:
“Ми теж жертви” - або звідки пішло бажання росіян виправдовуватися за скоєне?
Мені особисто, начхати на те, що твір має якесь там визнання, популярність та рейтинги. Це огидна історія, повністю викривлена та спотворена мораль, яка романтизує речі, які неможливо романтизувати.
А ви читали твір “Лоліта” Набокова? Як ви ставитеся до цього твору?
