Вітаю вас мої любі читачі. Під час війни все перетворюється на зброю, навіть слово, я б сказав особливо слово. Вселити ворогу думку про неминучість його поразки може бути куди ефективнішою ніж тисячі танків, те саме стосується й нас, якщо вселити народу віру в перемогу над сильнішим ворогом, то ворогу буде в рази тяжче перемогти силою зброї.
Скоріш за все цей довгочит буде як крик у космосі, ніхто його не почує, або почують і зрозуміють не правильно і будуть розганяти зрадо#обство, але я все ж надіюсь, що до когось він та й дійде. Цей довгочит написаний з метою поглибити ваше розуміння про те що ж таке пропаганда військового часу та її основні принципи. Щось мені підказує що після публікації цього довгочиту я опинюся в підвалі СБУ🤭(хз чому, просто є таке передчуття). Тому заварюйте чайок, а якщо ви вірите «Єдиним брехням», ой перепрошую, «Єдиним новинам», то ще й корвалольчику накапайте.
Взагалі, це дуже наївно вважати що в Україні чи будь-якій іншій країні немає державної пропаганди, просто ми чомусь це так не називаємо…
Що таке пропаганда?
Думаю не відповівши на це питання сенсу рухатися далі нема. То, що ж таке пропаганда? Дехто скаже що пропаганда це зло в чистому вигляді, оскільки заважає людям формувати свою думку, хтось скаже що пропаганда це добро, бо не може бути пропаганда здорового способу життя, пропаганда традиційних цінностей та багатьох інших чудових речей поганою.
Як це часто буває, правда десь по середині, термін пропаганда це нейтральний термін, він як Швейцарія, ні хороший, ні поганий. Він позначає поширення певних ідей в суспільстві. Наприклад якщо ви переконуєте свого друга кинути пити та курити, а натомість зайнятися спортом, то це пропаганда здорового способу життя, якщо ви заохочуєте когось по сто грам мекнути коли ніхто не хоче, то ви ще та гнида, яка пропагандує алкоголізм, якщо ви просуваєте ідею того що всі народжені рівними? Вітаю, це пропаганда лівих ідей. Вважаєте що рівність це утопія і всі від народження не рівні? Вітаю, ви мій однодумець і це пропаганда правих ідей.
Якщо ж все-таки поставити пропаганду на вісь добро-зло, то результат буде різнитися залежно від точки зору. Наприклад для нас, українців, кремлівська пропаганда це концентрат зла в кубі, а для московитів навпаки. Те саме з лівими та правими.
Що таке пропаганда воєнного часу?
Військова пропаганда, вона ж пропаганда воєнного часу це комплекс інформаційних та психологічних заходів та операцій(ІПсО) основною метою яких є утримання бойового духу населення та армії на нинішньому рівні або підвищити його, деморалізація ворожих військ та населення та розповсюдження дезінформації. Також під це визначення потрапляють терміни психологічна війна та інформаційна війна.
В будь-якій сфері важливо не переборщити. Наведу приклад з нашої війни, московитська пропаганда перед, та трохи й під час повномасштабного вторгнення, розказували, що візьмуть Київ за три дні, що Україна слабка, українці чекають москалів з обіймами та квітами, білоруський диктатор Лукашенко розказував, що України в разі війни не стане за тиждень(все це перелічене є пропагандою війни, що є воєнним злочином) в результаті це призвело до того що російські війська їхали як на парад і були шоковані тим, що ми чинимо опір, через це вони зазнали значних втрат як в живій силі так і в техніці.
На жаль, ми теж стали на ці самі граблі коли в мережі почали писати, робити меми, анекдоти, відео в Tik Tok про те які кацапи лохи, які вони слабкі, не вміють воювати, і взагалі росія скоро сама розвалиться, якщо коротко то ми почали вважати нашого ворога слабким, що є великою помилкою у будь-якій війні. Наслідки можна бачити наочно.
Основні принципи військової пропаганди
Дану інформацію взято з монографії бельгійської історикині(пані Фаріон, не бийте!) Анни Мореллі де вона вона бере до уваги "Брехню у воєнний час" Артура Понсонбі та "Мобілізацію совісті" Джорджа Демартіала. «La guerre de 1914» про пропаганду в Першій світовій війні, систематизує їх у вигляді десяти принципів і застосовує їх до обох світових воєн, війни на Балканах і війни в Афганістані. Чотири з наведених нижче принципів, на думку Рудольфа Вальтера, безпосередньо випливають з принципу "свій-чужий", менталітету "ми і вони" та спрощеного мислення в термінах чорного і білого.
Принцип І: Ми не хочемо війни, ми просто захищаємося
На думку Мореллі, державні діячі всіх країн завжди урочисто запевняли, що вони не хочуть війни. Війни завжди небажані, лише дуже рідко війна сприймається населенням позитивно. З появою демократії згода населення стає обов'язковою, тому війна повинна бути відкинута і кожен повинен бути в душі пацифістом, на відміну від середньовіччя, коли думка населення не мала великого значення. «Таким чином, французький уряд мобілізує армію і водночас оголошує, що мобілізація - це не війна, а навпаки, найкращий спосіб забезпечити мир». «Якщо всіх лідерів надихає однакова воля до миру, то виникає питання, чому ж тоді спалахують війни». Другий принцип дає відповідь на це питання.
Як казав Герман Герінг в інтерв'ю американському військовому психологу Густаву Гілберту під час Нюрнберзького процесу:
Все це дуже добре, але чи є право голосу, чи немає, люди завжди можуть бути залучені до ігор своїх лідерів. Це легко. Все, що вам потрібно зробити — це сказати їм, що на них напали і звинуватити пацифістів у браку патріотизму і нараженні країни на небезпеку. Це працює однаково в будь-якій країні.
Якщо шукати аналогії з нашої війни то можна згадати те, що деякі російські пропагандисти стверджували, що Україна хотіла напасти на росію, хоча як ми мали це зробити якщо в нас армія поступається російській у всьому…
Принцип ІІ: Всю відповідальність несе супротивник
Мореллі стверджує, що цей принцип випливає з того факту, що кожна сторона запевняє, що змушена оголосити війну для того, щоб не дати противнику «знищити наші цінності», поставити під загрозу нашу свободу або взагалі знищити нас. Це парадокс війни, яка ведеться для того, щоб запобігти війнам. Це приводить нас майже до міфічної фрази Джорджа Орвелла: «Війна - це мир». Відповідно до цього розуміння, США були змушені вести війну проти Іраку, тому що Ірак не залишив іншого вибору. Вони лише реагують, захищаючись від провокацій ворога, який несе повну відповідальність за початок війни.
Даладьє запевняє у своєму “Заклику до нації” від 3 вересня 1939 року - перебираючи на себе відповідальність Франції за наслідки Версальського договору:
Німеччина вже відмовилася відповідати на те, що люди з добрим серцем в цей час підняли свій голос за мир у всьому світі. [...] Ми ведемо війну, тому що нам її нав'язують.
Ріббентроп виправдовував війну проти Польщі словами(с. 16 у французькому оригіналі):
Фюрер не хоче війни. Він приймає рішення з важким серцем. Але рішення про війну і мир не залежить від нього. Воно залежить від Польщі. У певних життєво важливих для Райху питаннях Польща повинна поступитися і виконати вимоги, без яких ми не можемо обійтися. Якщо Польща відмовляється, відповідальність за конфлікт лежить на ній, а не на Німеччині.
У цьому ж сенсі 9 січня 1991 року ми могли прочитати про війну в Перській затоці в Le Soir: “Мир, якого весь світ бажає понад усе, не може бути побудований на простих поступках піратству”. Те ж саме можна сказати і про війну в Іраку, адже ще до її початку, 12 вересня 2002 року, Le Parisien опублікував статтю під заголовком: “Як Саддам готується до війни”.
Ну наші ЗМІ регулярно торочать про те що в цій війні винна лише рф, звісно, росія напала на нас і влаштувала геноцид, але я вважаю що ми теж маємо частку провини, як мінімум тому, що Україна, як і українці, виявилася неготовими до війни. Винятком були націоналісти, які закликали всіх озброюватися за довго до повномасштабного вторгнення, та й за довго до 2014 року, казали що рашка от-от нападе, але на них завжди дивилися скоса, як на маргіналів та маразматиків.
Принцип ІІІ: Дискредитація ворожого лідера
Мореллі пише: «Не можна ненавидіти групу людей в цілому, навіть як своїх ворогів. Тому ефективніше спрямувати ненависть на провідну особистість ворожої країни. Таким чином, «ворог» матиме обличчя, і це обличчя природно стане об'єктом ненависті».
Вона коментує: «Переможець завжди буде зображати себе пацифістом, який любить мирні угоди і взаєморозуміння, але змушений до війни противником, як це робили Буш або Блер». «На чолі ворожого табору, безумовно, стоїть маніяк, монстр (Мілошевич, Бен Ладен, Саддам Хусейн), (...) який кидає нам виклик і від якого треба звільнити людство».
Першим кроком у процесі демонізації, на думку Мореллі, є зведення цілої країни до однієї людини, ніби в Іраку ніхто не живе, окрім Саддама Хусейна з його «страшними» республіканськими гвардійцями і «страхітливою» зброєю масового знищення.
Персоналізація конфліктів характерна для певного погляду на історію, згідно з яким історію творять герої, «великі люди». Анна Мореллі відкидає такий погляд на історію і невтомно пише про те, що приховує офіційна історіографія. Офіційний погляд на історію є ідеалістичним і метафізичним, оскільки припускає, що історія є результатом великих ідей і великих людей. Вона протиставляє цьому погляду діалектичний і матеріалістичний, в якому історія пояснюється, виходячи з відносин між людьми і з соціальних рухів.
Опонентові притаманні всі мислимі пороки і зло. Вони варіюються від зовнішнього вигляду до сексуального життя. Так, Ле Віф в L'Express від 8 квітня 1999 року змальовує «жахливого Мілошевича», вона не цитує жодної заяви чи письмового документа «правителя Белграда», але підкреслює його ненормальні перепади настрою, його хворобливі і жорстокі спалахи гніву: «Коли він гнівається, його обличчя спотворюється. Але раптом він повертає собі самовладання». Звичайно, ця демонізація використовується і в інших цілях, як і всі інструменти пропаганди. П'єр Бурдьє, наприклад, повідомляє, що в США викладачі університетів, яким не подобалася популярність Мішеля Фуко в їхніх вишах, написали книги про приватне життя Фуко. За їхніми словами, цей «мазохіст і божевільний гомосексуаліст» практикував «неприродні, скандальні і неприйнятні сексуальні практики». Дискваліфікувавши Фуко як особистість, вони могли позбавити себе складнішої конфронтації з мисленням автора або з дискурсами політичного діяча і «спростувати» його на основі моральних суджень.
Ну тут все зрозуміло, для більшості українців це є Путін, для меншої частини це вся кацапня разом з «опозицією», в кацапів… ні, не Зеля, а Степан Андрійович, от щоб я так жив щоб мене потім ще через 60 років після смерті боялися…
Принцип ІV: Ми захищаємо благородне діло, а не особливі інтереси
Мореллі аналізує, що економічні та геополітичні цілі війни мають бути замасковані ідеалом, моральними та законними цінностями. Так, Джордж Буш - старший, говорячи про війну в Перській затоці, заявив: "Боротьба йде не за нафту, а проти жорстокої агресії". 22 січня 1991 року Le Monde писала:
Цілі цієї війни - це насамперед цілі Ради Безпеки ООН. Ми беремо участь у цій війні з причин, що лежать в основі рішень Ради Безпеки, і наша мета, по суті, полягає у звільненні Кувейту.
У наших сучасних суспільствах, на відміну від часів Людовика XIV, війна може бути розпочата лише за згодою народу. Грамші показав, до якої міри необхідна культурна перевага і згода на рішення уряду. Цю згоду легко здобути, якщо люди вірять, що від цієї війни залежить їхня свобода, їхнє життя і їхня честь(тут можна знову процитувати Германа Герінга).
Наприклад, цілі Антанти під час Першої світової війни можна звести до трьох пунктів:
Знищити мілітаризмЗахистити малі державиПідготувати світ до демократії.
Ці дуже почесні цілі, за винятком першої ну, бо електорат чим далі тим більше схиляється до пацифізму, з тих пір повторюються майже буквально напередодні кожного конфлікту, навіть якщо вони не відповідають істинній меті.
Необхідно переконати громадську думку, що ми, на відміну від наших ворогів, йдемо на війну з нескінченно благородних мотивів
Для югославської війни ми знаходимо таке ж відхилення офіційних цілей від невизнаних цілей конфлікту. НАТО офіційно втручається для того, щоб зберегти багатоетнічний характер Косова і не допустити утисків меншин, щоб встановити демократію і, таким чином, покласти край правлінню диктатора. НАТО стоїть на захисті священних прав людини. Але не лише наприкінці цієї війни можна побачити, що жодна з цих цілей не була досягнута, ви надзвичайно далеко відійшли від багатоетнічного суспільства і від насильства над меншинами, цього разу над сербами і ромами. Це насильство є частиною повсякденного життя, але ви розумієте, що були досягнуті економічні та геополітичні цілі, про які ніколи не говорили.
Згадуємо заяви Путіна про те що цілі війни це денацифікація та демілітаризація України. На жаль, нам не треба вигадувати цілі в цій війні, бо ми буквально боремося за виживання нашої нації та можливість спокійно жити на своїй власній землі.
Принцип V: Ворог цілеспрямовано вчиняє звірства; якщо ми вчиняємо помилки, то відбувається без наміру
За твердженням Мореллі, розповіді про звірства ворога є суттєвим елементом пропаганди. Якщо наполягати на тому, що звірства здійснював тільки ворог, це робить розповіді про злодіяння частиною пропаганди. За її словами, військова пропаганда не задовольняється реальними інцидентами, вона мусить вигадувати нелюдські звірства, щоб ворог виглядав як альтер его Гітлера.
Мореллі майже не бачить відмінностей у методах опису звірств у різних війнах. Артур Понсонбі описував, як у період Першої світової війни пропаганда країн Антанти описувала групові зґвалтування, убивства, жорстоке поводження і каліцтва дітей, які здійснювали німецькі солдати. Мореллі показує, наскільки схожі репортажі про війни в Іраку, Афганістані та Косово.
Дуже яскравим прикладом є кацапська теза «укри 8 лєт данбас бамбілі», з менш помітного це те що перед початком повномасштабного вторгнення кацапня активно поширювала фейки про те що Нацкорпус робить «брудні бомби» в Чорнобилі, фейкові фотографії сторінок з навчальних книжок «Азову» про те як правильно прикриватися цивільними, звідки знаємо що фейк? Бо надписи на тому «підручнику» були суржиком, а деякі українські слова були перекручені або написані не правильно.
На жаль фото тої сторінки в мене не збереглися, якщо хтось їх має то будьте ласкаві, скиньте мені в телеграм, буду вельми вдячний і додам сюди.
Ну, на жаль, нам не треба нічого вигадувати про звірства вчинені московитами. Але наша державна пропаганда гарно приховує випадки мародерства серед ТрОшників на початку повномасштабки.
Принцип VI: Ворог застосовує заборонені методи
Цей принцип розглядається Мореллі на додаток до попереднього. Під час Першої світової війни кожна з воюючих сторін звинувачувала іншу в застосуванні отруйного газу. Хоча обидві протиборчі сторони використовували газ і проводили дослідження в цій галузі, він був символічним вираженням нелюдської війни. Тому, за словами Мореллі, його приписували ворогові як непристойну і підступну зброю.
Згадуємо заяви москалів про біолабораторії НАТО на території України, генетично модифікованих комарів, голубів та гусей і наміри України підірвати в Херсоні «брудну бомбу».
Втім наші не відстають і я регулярно бачу в новинах де якісь вуйки в окулярах з розумним виразом обличчя розказують про застосування кацапами хімічної зброї(причому іноді симптоми які вони називають збігаються з звичайним сльозогінним газом) та фосфорних боєприпасів, якби що то наші теж використовують фосфор.
Принцип VII: Наші втрати незначні, ворожі — величезні
Мореллі пояснює цей принцип так:
За рідкісними винятками люди схильні приєднуватися до переможної справи. У разі війни перевага громадської думки багато в чому залежить від очевидних результатів конфлікту. Якщо результати не будуть хорошими, пропаганда повинна замаскувати наші втрати і перебільшити втрати противника.
Згадуємо перші дні повномасштабного вторгнення де Шойгу казав що у російської армії немає втрат, 3000 збитих Байрактарів, знищення української авіації та ППО і відносно нещодавню заяву Зеленського про 30 тисяч загиблих українських військових(на мою субʼєктивну думку, зважаючи на перевагу росіян у ВСЬОМУ ця цифра применшена щонайменше в тричі) за 2 роки активних бойових дій, а ще заяви ISW про те що український генштаб перебільшує втрати москалів приблизно на 80 тисяч.
Принцип VIII: Інтелігенція підтримує нас
За твердженням Мореллі, після Першої світової війни інтелектуали здебільшого масово підтримували свій власний табір. Кожна сторона війни могла розраховувати на підтримку художників, письменників і музикантів, які підтримували інтереси своїх країн через ініціативи у своїх галузях діяльності.
Демонстрація того що твою країну підтримують митці, науковці та політики, особливо закордонні, це так ніби підтверджує те що світ на нашому боці. Памʼятаєте візит Анджеліни Джолі, Тимоті Снайдера, або численні візити західних дипломатів, лідерів країн та організацій.
Москалі теж регулярно користуються цим принципом, з останнього я памʼятаю візит режисера Гая Річі і діп-фейки Кіану Рівза, можливо були ще випадки, але оскільки шоу-бізнес це не та тема якою я цікавлюсь то це всі відомі мені випадки, якщо знаєте ще подібні інциденти напишіть в коментарі.
Принцип IX: Наша місія священна
Цей принцип дослідник розуміє двояко: у буквальному сенсі війна постає як хрестовий похід, підкріплений божественною місією. Політичні рішення набувають біблійного характеру, що усуває всі соціальні та економічні проблеми. Посилання на Бога робиться по-різному ("На Бога сподіваємося", "Боже, бережи королеву", "З нами Бог" тощо) і слугує виправданню дій суверена без найменшого шансу на суперечність.
Принцип Х: Той хто заперечує нашу пропаганду, підтримує ворога і є зрадником
Останній принцип доповнює всі інші, пояснює Мореллі. Той, хто ставить під сумнів навіть один із принципів, - обов'язково колабораціоніст. Є тільки дві області: хороша і погана. Ви можете бути тільки за зло або проти нього. За цією логікою, противники Косовської війни - спільники Мілошевича. Цілі групи вважаються антиамериканськими: П'єр Бурдьє, Режис Дебре, Серж Халімі, Ноам Хомський або Гарольд Пінтер. До "пацифістської сім'ї" входять Жизель Халімі, Рено, Абат П'єр і ЗМІ, що їх друкують, такі як Le Monde diplomatique.
За словами Мореллі, цю процедуру було знову застосовано в Іракській війні, хоча світова громадськість була набагато більш розколота, ніж у косовському конфлікті. Бути проти війни означало виступати за Саддама Хусейна. Той самий варіант був використаний у зовсім іншому контексті, а саме під час голосування щодо Конституції ЄС: бути проти Конституції означало бути проти Європи.
Згадуємо те як в нас на початку війни сприймалися «русскіє лібєрали», ми сприймали їх як союзників, ну бо ж проти Путіна отже за нас. Ну дякуючи часу більшість українців все-таки побачили імпотентність російської «апазіциї».
В той же час якби ти на початку повномасштабного вторгнення заявив що не віриш «єдиним брехням», розказував би про випадки дружнього вогню в Києві через відсутність комунікації і роздачу зброї всім підряд, говорив би про те що Зеля поганий президент, то тебе б записали у ворога народу N1 та називати б зрадником, але не влада(бо технічно цими висловлюваннями ти нічого не порушиш), а суспільство, яке піддалося на державну пропаганду.
Висновок
У світі, насиченому інформацією, військова пропаганда залишається потужним інструментом впливу на суспільство та військові дії. З монографії Анни Мореллі ми вивчили 10 ключових принципів військової пропаганди, які демонструють складність та майстерність цього процесу. Від побудови ефективного наративу до використання відповідної технології, ці принципи підкреслюють важливість розуміння та використання інформаційних стратегій у військових операціях. Надзвичайно важливо мати чітке уявлення про те, як використовувати ці принципи для досягнення поставлених цілей, зберігаючи при цьому етичність та відповідність міжнародним нормам. Розуміння цих принципів допоможе сучасним військовим і політичним лідерам ефективно маніпулювати інформацією, змінювати думки та сприйняття громадськості, і, в кінцевому рахунку, досягати стратегічних цілей.
