(Рефлексії після маршу російських лібералів)
Вчора російська опозиція провела в Берліні свій черговий марш. Нічого нового, особливого чи революційного від спікерів та основної маси аудиторії почуто не було. Все ті ж безсенсовні гасла, розраховані на населення великих російських міст. Головний мінус цього маршу — вони впливають на суспільну думку європейських громадян, створюючи враження, ніби т.зв "гарних росіян" багато, і всі вони як один за західну демократію та проти війни. Але, через систематичне приховування фактів російськими лібералами, наївні європейці не знають, що 90% електорату цих політиків знаходиться (у масі своїй знаходилась) у центральних російських мегаполісах, а 10% — у інших великих містах РФ. І це тільки тому, що жителі великих російських міст завжди були європеїзовані. Уся провінція (а це більше 50% від цього населення РФ) так чи інакше підтримує війну, бо вона їм вигідна — через величезні виплати батькам і родичам за загиблих в Україні у найбідніших регіонах РФ відбувається будівельний бум та ріст банківських вкладів. При цих фактах, а також фактах тотальної підтримки центрального уряду РФ її ж населенням, російські ліберальні опозиціонери, схоже, щиро вірять у те, що їх народ обдурений, бідний, пригнічений і не заслуговує на те, щоб нести колективну відповідальність за свої дії та бездію. Прямо справжній "синдром народника" — коли ідейні передвісники цих всіх Яшиних, Навальних, Кара-Мурз та Каців, народовольці, йшли по селах і розповідали селянам про те, що вони мають визволитись, жити у вільній демократичній державі і мати всі свободи та права. І селяни не лише розуміли тих слів, що вони їм кажуть, а й здавали народовольців в поліцію.
Причини, чому так, відомі вже давно і досліджувалися українськими філософами та політологами. Причому самі росіяни не знають і тим паче не розуміють причин, через які усі спроби запровадити в Росії західні порядки закінчувались провалом. Як писав український публіцист Юрій Липа, “З усіх народів Росії найменше був досліджуваний один нарід. Не українці, які всеж у найтяжчу хвилю не зірвали ниток своєї національної традиції, не поляки, що їх духа не знищив добробут під Росією, не гноблені в нечуваний спосіб кочові калмуки, навіть не грузини, жиди, естонці,—лишень один з двох найбільших народів на території Росії — москвини.”© “Розпад Росії”. Воістину, жоден народ РФ дійсно настільки агресивно не бажав братися та досліджувати свої справжні корені та власне походження, власну історію та власний дух, як росіяни. Причини цьому є — бажання Російської Імперії стати лідером слов’янського і православного світів вимагало особливо гарно прописаної історіографії, яка на теренах Московії з’явилась тільки після Катерини II, і стверджувала, що росіяни — це слов’янський народ, нащадки Київської Русі, які переселились у болотні землі Північно-східної Європи після монгольського вторгнення. Цю версію різні російські науковці, в першу чергу антропологи та археологи, спростовували ще до 1917 року. Російський історик Васілій Ключевський писав таке: “… Наша великоросійська фізіономія не зовсім точно відтворює спільнослов'янські риси… (що) з великою ймовірністю ставлять на карб фінського впливу”. А подальші археологічні дослідження на землях сучасної центральної Росії показали, що слов’янських могильників на цих землях на було аж до XVI століття, а були звалища з кісток. Бо прадавні фіно-угорські племена, що стали основою російського етносу, не мали поховального ритуалу, просто поїдаючи своїх небіжчиків.
Безумовно, на формування російського етносу великий вплив мали і інші сусідні народи, такі як балти та скандинави. Врешті-решт, є приклади, коли неслов'янські народи сприймали слов’янську культуру та мову, так як дунайські болгари. Але факт є фактом — етнічні росіяни за основним походженням є фіно-уграми з балтським, слов’янським та норманським впливом.
Тепер настав час поговорити про ідейне наповнення Росії. Знову звернемось до твору Юрія Липи “Розпад Росії”: “Російське життя завжди було повне ідей-фантомів, ідей другорядних і третьорядних. Спеціально інтелігент-росіянин заслужив у своїх західних сусідів на назву таємничої вічно змінної людини. Російське суспільство останніх десятиліть культивувало всі можливі ідеї знані на Заході: від сенсимонізму до теозофії. Культ цей був поверховний, як і всякий позичений культ.”© Як я вже згадав вище, всі спроби насадити західні порядки в Росії завжди закінчувались крахом по одній простій причині: росіяни завжди копіюють форму, а не сенс. Пьотр I з’їздив на захід, побачив там європейський абсолютизм, а повернувшись назад впровадив його у Московії, що створило самодержавство — форму абсолютної, деспотичної влади, що майже не має аналогів у світовій історії. Російські інтелігенти також їздили в Європу, захопились там модними соціалістичними ідеями, а запровадивши їх шляхом кривавого збройного перевороту створили більшовизм — синтез огидних елементів комунізму Маркса з ще більш огидними проявами московського месіанського духу. Коли вчорашні радянські дисиденти, а тепер поважні культурні діячі пострадянської РФ вмовили колишнього комуніста Єльцина впровадити демократичні та ринкові реформи, вони зустріли такий опір серед населення, що до кінця їх довести не вдалось. Але вдалось створити націонал-більшовизм (aka путінізм, aka рашизм) — поєднання більшовизму з культивуванням все того ж самодержавства, імперського месіанства та декоративними елементами західної цивілізації та політичної системи. Ми вже маємо три приклади того, як імперська московська ментальність вульгаризувала і паплюжила усі здобутки західного світу. Так от, яка гарантія того, що якщо російські ліберали, що вчора ходили по вулицях Берліна з гучними пустими гаслами, прийдуть до влади, не почнеться те саме? Чи не породить “загадочная русская душа” цього разу нового бастарда, новий ідейний покруч, який знову обернеться мільйонами жертв?
Фото вище чудово відображає стан російського духу та московської ідеї. І постає логічне питання: чому так сталось? Чому народ, що міг розвиватись своїм національним шляхом, розвивається виключно імперським? Англія пройшла великий період внутрішнього становлення як національна держава, що супроводжувалось численними війнами, і лиш потім стала центром світової імперії. Така ж історія у Франції, Німеччині, Нідерландах і інших колоніальних державах Європи. Колонії ці держави набували після того, як їх населення консолідувалось у єдину націю, тоді як у Московії все навпаки. Історія росіян дорівнює історії Московської імперії, а історії власне росіян як нації, історії російської національної держави, не існує. І причина банальна — росіяни є першою жертвою московського панування, бо їх позбавили можливості існувати поза імперською парадигмою. Історія цього народу була переписана, святощі знищені, а сам народ поставлений служити московській світовій експансії. І саме таке становище витворило російську душу, світ російських ідей, і призвело їх до нинішнього становища.
Чи можливий вихід з такого становища? Так. І тут напрошується аналогія з Османською імперією — її ядром були такі ж денаціоналізовані “османи”, які теж служили виключно меті імперської експансії. Але після Першої світової війни ця держава стала Турецькою республікою — національною державою турків, що існує у незмінному вигляді вже 100 років. Що потрібно для того, щоб повернути Росію та росіян у європейську цивілізацію? Не так і багато.
Російська Федерація у своїх нинішніх кордонах мусить припинити своє існування. На її місці постануть нові національні держави народів, що проживають на цих територіях і виявлять готовність боротись за свою долю. І росіяни точно будуть в їх числі.
Росіяни повинні припинити соромитись свого походження. У змішаному походженні нації немає нічого поганого. Так, білоруси пишаються своїм балтським корінням, а дунайські болгари пишаються своїм тюркським минулим, хоча зараз вони є слов’янами. Росіяни повинні також усвідомити своє походження від автохтонних фіно-угорських племен, і відштовхувати свою історію від них.
За основу державницької традиції росіяни повинні брати Новгородську та Псковську Республіки. В принципі, до їх історії вже звертаються російські ліберали, але вони забувають одне — у цих державах формувались окремі нації, і їх розвиток був перерваний московитським завоюванням. Російська національна держава мусить розуміти це, і виводити свою родословну від цих республік.
Усвідомити нерозривність свого зв’язку з Україною, Білоруссю, Польщею та країнами Балтії. Нерозривність тут означає також рівноправне співробітництво та членство в одному геополітичному союзі (наприклад Інтермаріум). Так, це означає що росіянам доведеться відмовитись від усіх форм культурного та релігійного месіанства, а також від церковної візантійщини (в ідеалі зі створенням оновленої РПЦ у складі Вселенського патріархату), але натомість всі народи матимуть спільну мету.
Для того, щоб повторити приклад Туреччини, росіянам потрібний сильний лідер із мисленням російського (не росіянського) національного державника, яким був Мустафа Кемаль Ататюрк, а також військова сила, яка зможе захистити молоду російську державу. І така сила вже воює на українському фронті — РДК. Я щиро сподіваюся, що вони повернуть свою землю назад, і збудують дружню Європі державу. Яка в союзі народів, очолюваному Україною, піде втілювати спільну європейську мету — повернути Європі колишню велич, коли вона знову буде вести за собою увесь світ.
